Активність і спрямованість особистості. Самосвідомість особистості
Активність особистості – це здатність людини виробляти суспільно значущі перетворення навколишнього в спілкуванні, спільній діяльності, творчості. Основним джерелом активності є потреби, які але своїм походженням поділяються на природні та культурні.
Потреби виражаються в мотивах, безпосередніх спонукань до діяльності. Усвідомлені мотиви характеризуються інтересами, переконаннями, прагненнями. Неусвідомлені мотиви характеризуються потягами І установками (неусвідомленим станом готовності певним чином сприймати, оцінювати і діяти по відношенню до оточуючих об’єктів і людям).
Спрямованість – сукупність стійких мотивів, незалежно від конкретних умов, що визначає поведінку особистості, її ставлення до себе і до оточуючих, що характеризується домінуючими потребами, інтересами, схильностями, ідеалами, світоглядом.
Світогляд – система сформованих поглядів на навколишній світ і своє місце в ньому.
Переконання – система стійких принципів, усвідомлений мотив поведінки особистості, що надає її діяльності значимість і спрямованість.
Ідеал – це усвідомлений мотив, образ, яким керується особистість в даний час, що визначає план самовиховання.
Самосвідомість особистості. Включаючись в систему суспільних відносин. Взаємодіючи з людьми, людина виділяє себе з навколишнього середовища, відчуває себе суб’єктом своїх фізичних н психічних станів, дій, процесів. В результаті такого розвитку формується образ власного “Я” – відносно стійка, в тій чи іншій мірі усвідомлена система уявлень індивіда про самого себе, на основі якої він будує свою взаємодію з іншими.
Ступінь адекватності “Я-образу” з’ясовується при вивченні одного з найважливіших його аспектів – самооцінки особистості – найбільш істотною і вивченої в психології боку самосвідомості. За допомогою самооцінки відбувається регуляція поведінки людини, постійно звіряє себе з певним еталоном. При завищеній самооцінці людина починає переоцінювати себе. Надмірно низька самооцінка може стати причиною розвитку комплексу неповноцінності, стійкої невпевненості в собі, відмови від ініціативи, тривожності.
Самооцінка тісно пов’язана з рівнем домагань особистості – бажаним рівнем самооцінки особистості (рівень образу “Я”), що виявляється в ступені труднощі мети, яку індивід ставить перед собою. Прагнення до підвищення самооцінки породжує конфлікт двох тенденцій: з одного боку – прагнення підвищити домагання, щоб пережити максимальний успіх, а з іншого – спробу знизити домагання, щоб уникнути невдачі. У разі успіху рівень домагань звичайно підвищується, при неуспіху, відповідно, – знижується. Дослідження рівня домагань особистості дозволяє краще зрозуміти мотивацію поведінки людини і здійснювати спрямований вплив, що формує кращі якості особистості.