Проблема ефективності освіти
З тієї пори, як держава взяла на себе завдання освіти, будь-який вчитель в тій чи іншій мірі є “агентом держави”. Інша справа, наскільки концепція освіти, яку проводить держава, адекватна об’єктивним соціокультурним реаліям і тенденціям. Аналогічно, ефективність освіти можна оцінювати тільки стосовно до тих завдань, які перед ним стоять. Так, радянська система освіти була адекватної завданням, які ставилися перед нею державою, і в цьому сенсі цілком ефективною. Даючи приписаний (досить значний) обсяг знань і навички їх використання в окресленому діапазоні, вона забезпечувала відтворення “радянського” типу людини – виконавчого, ідеологічно “підкованого”, ні в якій мірі не ставить під сумнів зміст і призначення набутих знань. Так чи інакше, ми досягли блискучих успіхів в областях, підшефних державою (освоєння космосу), і в областях, вільних від ідеології (теоретична фізика).
Сьогодні – немає і цього. У роки, що передували розпаду СРСР, а особливо в послідувало десятиліття освіту було позбавлене уваги держави, його підтримки. У подібній ситуації, проте, воно відносно вільно також і від жорсткого диктату, і суперечать один одному указів і постанов (подібних тим, які потрясають нашу економіку). Це і створює можливість, і буквально змушує до аналітичної роботи. Говорячи про кризу нашої освіти, було б спрощенням пов’язувати його тільки з горезвісною убогістю. Тут очевидна серйозні концептуальні проблеми, в яких якраз і повинна зорієнтувати філософія освіти. Справа в тому, що завдання освіти (економіки, політики) повинні не нав’язуватися у формі “прийняття рішень”, а підказує самим життям, формуючись природничоісторичним чином. Відповідно, завдання людей, відповідальних за освіту (економіку, політику) – вловити ці “підказки”. Якраз порушення естественноісторіческого ходу суспільних процесів стало причиною краху, якщо не сказати мертвонародженості всієї “радянської” системи. Підкреслюючи, що освіта, його спрямованість і форми завжди є вираженням певного соціального замовлення, слід бачити і відмінність: чи є таке замовлення велінням часу, вираженням об’єктивних соціокультурних запитів або результатом диктату, корисливих інтересів тих чи інших соціальних груп, що володіють важелями влади. Ця відмінність визначає долі не тільки освіти в даній державі, а й – в кінцевому підсумку – самої держави.
У пошуках виходу освіти з кризи багато говориться про гуманізацію та гуманітаризацію освіти, її демократизації і т. Д. Але ці питання не вирішуються звичними і марними інструкціями: нормотворчість має відбуватися не у виправдання прийнятих рішень, а якраз випереджати їх – як результат зваженого аналізу. Говорити про гуманізацію та демократизації можна, лише розібравшись не тільки в сенсі цих понять, але і в об’єктивних передумовах таких процесів в нашому житті. Поки що, і це викликає серйозне занепокоєння, ціннісні орієнтації сьогоднішніх вчителів (особливо шкільних) носять часто “технологічний” характер. Заявлювана сьогодні “гуманістична” позиція нерідко декларативна, виглядає як результат оглядки на нові інструкції, а не природної еволюції поглядів, не як об’єктивне веління часу. Ми повернемося до цього питання в останньому розділі, а поки зайве буде зупинитися на вихідних для нашого предмета поняттях: освіта, виховання, педагогіка.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)