Поняття методу. Основні методи наукового пізнання
У навчальній і науковій літературі наводяться різні визначення методу [54]. У навчальній літературі широко поширена (якщо дати узагальнено-усереднену вибірку) розуміння методу, по-перше, як шляху, способу пізнання, по-друге – як сукупності прийомів, способів, операцій пізнавальної діяльності. У першому випадку розпливчастість розуміння методу очевидна. У другому випадку (більш поширеному і прийнятному) необхідно зробити суттєві уточнення. Тут метод і діяльність на основі методу невиразні, а провести таке розрізнення необхідно. Слід погодитися з тим, що метод є різновид нормативного знання, а не сама пізнавальна діяльність на основі цього знання [55]. Одна справа – знання того, як потрібно діяти (метод) для отримання потрібного результату. Інша справа – реальні дії щодо отримання результату на основі методу. Можна знати, як шити чоботи, але при цьому не вміти шити. Крім знання алгоритму діяльності, потрібні ще навички та вміння для здійснення цієї діяльності. Недарма кажуть, що вчений повинен опанувати методами, а не просто знати їх, т. Е. Навчитися користуватися методами, які він вивчив.
Виходячи зі сказаного, науковий метод можна визначити як систему правил, норм, розпоряджень, що регламентують пізнавальну діяльність, спрямовану на отримання нового знання. У цьому визначенні чітко простежується предпісательной характер методу як нормативного знання і його інструментальне призначення – служити одним із засобів отримання нового знання. Метод як система приписів адресований пізнає суб’єкту.
Постає закономірне питання: чи є ця система приписів довільної або вона на чомусь грунтується? Відповідь очевидна: метод не може бути довільною системою, інакше це буде набір судомних, спонтанних імпульсів, які приведуть суб’єкта куди завгодно, але тільки не до наміченої мети. Метод повинен враховувати закономірності пристрою й функціонування того фрагмента реальності, де він буде працювати в якості інструменту пізнання. Точно так же, наприклад, нафтовик враховує структуру грунту при виборі нафтового устаткування для буріння свердловини. Іншими словами, метод як нормативне знання повинен спиратися на предметне знання, що розкриває закономірності тієї сфери, де він працює. Ці закономірності, будучи пізнані, виражаються у формі теорії, яка є основою методу. Однак метод і теорія, хоча і взаємопов’язані, але різняться між собою.
Теорія як ненормативне знання не містить жодних приписів реальності. Вона відповідає на питання: що являє собою певний фрагмент реальності? Метод – це не просто теорія в її застосуванні (поширене і в общем-то правильне, але слабозмістовне порівняння методу і теорії). Метод – це не готова теорія, звернена в інструментальну площину. Суб’єкт ще повинен побудувати систему правил (метод), спираючись на теорію. А це самостійна і досить складна проблема.
Глибокий аналіз структури наукового методу і механізмів його обгрунтування здійснив В. К. Лукашевич. Він виділив в структурі методу предметно-концептуальний, операціонально-нормативний і логічний компоненти, виявивши їх взаємозумовленість, т. Е. Показав, що метод не тільки спирається на предметне знання, а й включає його в себе, трансформуючи останнім [56]. Ми ж обмежимося більш простою констатацією зв’язку і відмінності методу і теорії.
Метод відповідає на питання “як?”. Це питання, нормативний за своїм характером, адресований досліднику: що він повинен робити, які операції і в якій послідовності здійснювати. Теорія ж непредпісательна за своїм характером. Ненормативний, т. Е. Дескриптивний (описовий) характер теорії поширюється і на її функції: опис (як відбуваються процеси); пояснення (чому вони так відбуваються); пророкування (як можуть протікати процеси). Всі ці функції мають описовий (ненормативний) характер, так як нічого не наказують реальності.
Що стосується класифікації методів, то вона може бути проведена за різними підставами. За ступенем спільності виділяють загальні (філософські) загальнонаукові і конкретно-наукові методи. Розгляд останніх (наприклад, метод ядерно-магнітного резонансу, калібрувальний метод, хромотографіческій метод та ін.) Не входить в нашу задачу, як і в цілому в компетенцію філософії.
За рівнями наукового пізнання виділяють емпіричні методи (спостереження, опис, вимірювання, експеримент) і методи теоретичного дослідження (уявний експеримент, ідеалізація, формалізація, аксіоматичний метод, гіпотетико-дедуктивний метод, метод математичної гіпотези, метод сходження від абстрактного до конкретного, метод єдності історичного і логічного). Виділяють також логічні методи, т. Е. Які використовуються не тільки в науковому, але і в інших формах пізнання (порівняння, аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, індукція, дедукція, аналогія, моделювання). У літературі ці методи досить добре описані [57]. Ми ж розглянемо лише декілька з них, що розкривають суть системно-еволюційної парадигми, яка поступово стає нормою сучасного наукового мислення: системно-структурний метод (частіше вживають слово “підхід”); метод єдності історичного і логічного, а також метод сходження від абстрактного до конкретного, в якому виражена в узагальненій формі специфіка цільової спрямованості пізнання.
Системно-структурний метод продуктивний при дослідженні складних багаторівневих систем, яким притаманні зв’язку різного характеру і типу. Його особливість полягає в тому, що він орієнтує дослідника на пізнавальну установку, згідно з якою властивості цілого визначаються не властивостями складових його частин, а характером і типом їх зв’язків. А властивості частин виявляються настільки малозначущими (за винятком випадків, коли таке завдання ставиться спеціально), що їх можна розглядати як умовно неподільні “точки”, які називають елементами. В рамках складної системи власні властивості елементів не важливі, зате дуже значимі їх функції (т. Е. Зв’язку, характер і тип зв’язків у системі) для підтримки цілісності системи. Це – системний підхід до системного утворення. На відміну від нього несистемний підхід до системного об’єкту (елементарістско-механістична парадигма) припускає, що властивості цілого визначаються властивостями складових його частин.
Незвідність цілого до суми властивостей складових його частин була осмислена в філософії задовго до того, як системний підхід отримав свою наукову розробку: спочатку в біології – в 1940-х рр. (Л. Берталанфі), а потім у кібернетиці, загальної теорії систем, синергетики.
Як регулятив перетворювальної діяльності цей метод потребує системного підходу не тільки до розгляду самої системи, а й до її трансформаціям в діяльності. Ці трансформації повинні бути системно узгодженими, в іншому випадку систему можна зруйнувати.
Метод єдності історичного і логічного (до речі, вельми туманно викладається в навчальних посібниках) застосовується до історичних, розвиваються об’єктам. Суть його полягає в тому, що аналіз розвивається в часі об’єкта починається з його вищої стадії, на якій найбільш повно “представлена” природа об’єкта і в згорнутому вигляді присутня його історія. Вивчення вищої стадії об’єкта дає можливість виявити його істотні характеристики. Тільки після цього можна здійснювати логічну реконструкцію історії предмета, т. Е. Відтворювати в логічній формі основні етапи його розвитку, відволікаючись від зигзагів, випадковостей. Без попереднього знання істотних характеристик об’єкта (що досягається аналізом його вищої стадії) здійснити таку логічну реконструкцію неможливо, так як у дослідники не буде критерію, що вважати головним, а що ні, і він може “загрузнути” в історії об’єкта, що не зуміти виділити основні етапи його розвитку.
Така “логічна археологія” дозволяє виявити еволюційну динаміку об’єкта, т. Е. Виявити тенденції його розвитку і на основі цього здійснювати прогнозування, оцінку варіантів розвитку об’єкта і дій суб’єкта з метою “допомогти” об’єкту вибрати потрібний для суб’єкта варіант. Аналіз же тільки структурно-функціональної динаміки об’єкта (на його вищої стадії) без звернення до його історії не дозволяє виявити тенденції розвитку, які проявляються лише в “ожила” історії об’єкта.
Коли об’єкт знаходиться цілком у владі суб’єкта (конструктивний об’єкт), дуже важливо, “ведучи по життю” цей конструктивний об’єкт, вміло поєднувати його структурно-функціональну і еволюційну динаміку, що залежить від суб’єкта. Інакше кажучи, не можна закладати “форсажні” параметри розвитку об’єкта, що може підірвати режим його стійкого функціонування і призвести до колапсу. У той же час не можна всі ресурси направляти на стійке функціонування на шкоду розвитку, що веде до “заболочування” і втраті “конкурентоспроможності” об’єкта.
Теоретичний метод сходження від абстрактного до конкретного характеризує загальну спрямованість пізнання об’єктів. Правильніше його треба було б назвати методом сходження від чуттєво-конкретного до мислення-конкретного. Назва цього методу дав К. Маркс, який застосував його до аналізу капіталістичного суспільства, і ця назва закріпилася в методологічній літературі.
Конкретне в даному випадку виступає синонімом цілісності. Феноменологически сутність цього методу виглядає наступним чином. Пізнання об’єкта починається з його чуттєво-конкретного цілісного образу. Цей цілісний образ багатобарвний, “живий”, але дифузно нерозчленованої, “непрозорий”. Тому наступний крок – “відхід” від чуттєво-конкретної цілісності цього непрозорого образу до абстрактного, т. Е. Його розчленування та отримання набору абстрактних визначень. При цьому відбувається втрата чуттєвої цілісності та багатобарвності, зате суб’єкт в ході абстрагирующего руху думки проникає всередину об’єкта.
Потім настає етап власне сходження від абстрактного до конкретного, т. Е. Відбувається відтворення втраченої цілісності, але не на чуттєвому, а на теоретичному, понятійному рівні – в системі понять, в “синтезі багатьох визначень” (К. Маркс). Саме в синтезі, а не в сумі. В результаті цілісність відтворюється в теоретичній ненаглядної формі, і це вже не дифузно нерозчленована цілісність на початку шляху, а структурована “прозора” цілісність системи понять.
Основні труднощі використання цього методу полягає у знаходженні тієї вихідної абстракції-клітини (К. Маркс), “логічне поділ” якої відтворює в понятійної формі цілісність об’єкта на теоретичному рівні.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)