Структура філософського пізнання
Відносини між підсистемами “мир” – “людина” можуть бути зведені до онтологічної, гносеологічному, аксіологічному та праксиологической аспектам. Саме вони і зумовлюють структуру філософського знання, яка розкривається через наступні дисципліни.
Онтологія – це вчення про буття, принципи його будови, законах і формах. Часто в історії філософії онтологію називають “першою філософією”, або метафізикою, т. Е. Вченням про буття взагалі, незалежно від приватних видів останнього. У класичній філософії XVIII-XIX ст. онтологія зіставлялася з гносеологією (теорією пізнання), логікою, антропологією і визначалася через протиставлення останнім. До середини XIX в. виявилася обмеженість подібного тлумачення онтології, оскільки позначилася її зв’язок з іншими сферами розгортання людського життя.
Гносеологія – вчення про пізнання – досліджує “проблеми людського пізнання, питання про його можливості і межах, про шляхи і засоби досягнення істинного знання, про роль пізнання в бутті людини”. До числа основних проблем, над вирішенням яких працює гносеологія, належать питання про місце пізнавальної діяльності в житті суспільства і людини, про її сутність, формах і видах. Велике місце в дослідницькій базі займає питання про істину, її критерії, шляхах і засобах досягнення, а також перспективи пізнавальної діяльності людства. Сучасна гносеологія трактує пізнання як проблему людського буття.
Логіка вивчає закони, форми, прийоми і операції мислення, які допомагають людині пізнавати навколишній світ. Вона належить до філософських дисциплін, оскільки не тільки розглядає проблеми, пов’язані з пізнанням дійсності, а й досліджує загальні форми і закони розумової діяльності. У той же час логіка являє собою розгалужену систему знань, що включає формальну, математичну, діалектичну, класичну, некласичну логіку і т. Д.
Філософською антропологією називають філософію людини, яка покликана осмислювати проблеми її буття і природи, його ролі як унікального прояви життя взагалі, як творця культури та історії. Філософська антропологія в якості самостійного напрямку почала формуватися у філософії Фейєрбаха і отримала подальший розвиток в концепціях Шелера, Плеснером, Бубера та ін.
Соціальна філософія досліджує проблеми, пов’язані з вивченням структури суспільства, його природою, детермінантами існування, функціонування і розвитку, а також умовами, механізмами і формами його реального історичного буття. Соціальна філософія досліджує Макросоціологічний закономірності буття суспільства, а також причинно-наслідкові зв’язки, властиві групам товариств, родинних в соціокультурному, цивілізаційному чи іншому відношенні. Одна частина знань становить макросоціології суспільства, а інша стосується вивчення соціологічних закономірностей розвитку суспільства і філософських проблем самої історії як науки (історіософія).
Виникла в кінці XIX – початку XX ст. в західній філософії аксіологія досліджує природу різних систем ціннісних орієнтацій людини. Іноді в системі аксіології розглядаються етика, естетика, філософія релігії (хоча вони можуть виступати і в якості самостійних філософських дисциплін). Всі ці приватні дисципліни зачіпають питання тих чи інших цінностей людського буття. Поняття “цінність” може тлумачитися як людське, соціальне і культурне значення певних явищ дійсності.
Говорячи про наповнюють аксіологію дисциплінах, слід розглянути їх більш детально. Так, етика як філософська дисципліна вивчає мораль. У ній формуються уявлення про належне, добро і зло у вигляді ідеалів, моральних принципів і норм поведінки. Іноді як етичних розглядаються проблеми про призначення та сенс життя людини. У той же час деякі автори називають самостійної філософської дисципліною і екзистенціальну філософію, що розкриває ту ж саму тематику.
Ще один приватний розділ аксіології – естетика вивчає закономірності естетичного освоєння світу людиною, сутність і форми творчості відповідно до законів краси. У центрі уваги естетики знаходяться естетичне ставлення людини до дійсності, сутність естетичного свідомості і природа мистецтва.
Філософія релігії досліджує сутнісні властивості релігії, її елементи, структуру, функції і роль в культурі та суспільстві. Вона пов’язана також з вивченням різних шкіл і напрямів у філософії релігії, яка досліджує також питання вільнодумства та атеїзму як феноменів духовної культури як певний тип світогляду.
Крім перерахованих вище сформувалися такі приватні філософські течії, як філософія науки, політична філософія, філософія власності, філософія культури, філософія техніки, філософія освіти. Розробляються і інші напрямки, наприклад, філософія права або філософія політики.
У структурі філософського знання деякі автори виділяють так звану прикладну філософію, яка покликана вирішувати окремі проблеми конкретної життєвої практики. Також в структуру філософського знання входить і історія філософії, яка покликана проаналізувати історію становлення філософської думки для розуміння її сучасного змісту, місця і ролі в житті суспільства, гостроти історичної полеміки. Вивчення всієї історії філософської думки необхідно для осягнення суті філософської проблематики, логіки розвитку філософії як науки. Видатні філософські твори, що створювалися століттями, живуть за межами свого часу насиченим життям, збагачуються новими значеннями і смислами, граючи різними гранями в різних контекстах теперішніх та майбутніх культур та епох.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)