Пісенна лірика – ДАВНЬОГРЕЦЬКА ЛІРИКА – ДАВНЬОГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА ТА ЛІТЕРАТУРА – АНТИЧНІСТЬ – Хрестоматія
Водночас із декламаційною у Давній Греції розвивалася пісенна поезія. Вона зберігала зв’язок із музикою й отримала назву меліка (від грецького слова мелос – пісня)1. Виникла елічна поезія на острові Лісбос, що розташований неподалік від західного узбережжя Малої Азії. Впродовж VII – VI століть до нашої ери Лесбос був музичним і літературним осередком Давньої Греції.
Меліка представлена гімнами на честь богів, святковими й обрядовими піснями, а також творами на любовну, військову і навіть політичну тематику. Пісенна поезія, яку виконував сам поет чи соліст, отримала назву сольної, а ту, що виконував хор, стали називати хоровою.
Сольна лірика походить від народних любовних, весільних і застільних пісень, тому вона переважно відображала особисті переживання окремої людини й характеризувалася простотою мови, різноманіттям жанрів та тематики.
Натомість хорова поезія, витоками якої були народні величальні пісні та обрядові гімни, оспівувала події загального значення. Вона набула більш урочистого характеру і супроводжувалася не тільки музикою, а й танцями. Завдання поета полягало в тому, щоб досягти найбільшого емоційного впливу на публіку гармонійним поєднанням музики, поезії і танцювальних рухів. До наших часів збереглися лише деякі тексти меліки, а яким був музичний і хореографічний супровід – можна лише здогадуватися. Дослідники вважають, що, втративши музику, ми, на жаль, втратили більшу частину мелічної поезії.
Найяскравішою поетесою античності називають авторку мелічних віршів Сапфо. Ця аристократка з острова Лесбос жила наприкінці VII – у першій половині VI століття до н. е.
Про Сапфо відомо, що вона заснувала для дівчат школу, яку називала “домом муз” і де навчала їх поетичного мистецтва, музики, танців і співу. Вона прагнула пробудити у своїх вихованках усвідомлення жіночності, витонченості почуттів і краси навколишнього світу.
Деяким зі своїх учениць вона присвятила неперевершені поезії, сповнені ніжних переживань.
Дослідники з’ясували, що Сапфо була авторкою 8 книг, але нам відомі лише кілька її віршів та окремі уривки. На відміну від сучасників, які у віршах велику увагу приділяли війні й політиці, поетеса головною темою своєї сольної меліки обрала кохання, утверджуючи ідеал жіночої краси. Сапфо створила чудову мову витончено-пристрасної лірики.
Для любовних переживань Сапфо обрала надзвичайно ошатне тло: весна, рожевий захід сонця, ніжні трави, квітучі ниви. Яскраві картини природи доповнені чудовим “ароматом мира”, “запашних вінків і з троянд, і з фіалок”, запахом “солоного моря” і “солодкої медуниці”. Картини природи передають стан душі закоханої, її прагнення насолоджуватися життям:
Жереб мені Ласку весни,
Випав такий: Розкіш, красу,
Серцем палким Сонця ясне
Любити Проміння.
Переклад із давньогрецької Андрія Содомори
Сапфо у своїй ліриці звертається до мотивів народних пісень, використовує міфологічні сюжети та образи. Наприклад, вона зображує весілля Гектора й Андромахи, викрадення Єлени троянцями; звертається з молитвою-благанням про допомогу до богині кохання і вроди Афродіти, а її сина – бог а любові Ероса (або Ерота) – називає “гіркотно-сладісним непереможним” чудовиськом. Поетеса сприймає кохання як джерело щастя і мук та вперше в Давній Греції оспівує всеохопну жіночу пристрасть.
На відміну від авторів епічних творів, які описували вчинки героїв, а не їхні психологічні стани, Сапфо більше уваги приділяє внутрішньому світу людини. З небувалою щирістю й емоційністю вона передає стан любовного томління, ревнощів, глибокого смутку у відомому фрагменті, який вчені вважають весільною дівочою піснею:
ЛЮБОВ
Мов боги, здається мені щасливий
Муж оцей, що, сівши напроти тебе,
Сміх принадний твій і солодкий голос
З уст твоїх ловить.
Гляну я – серце моє то стихне,
То заб’ється так, що тамує віддих,
Трачу голос я – на губах розкритих
Слово німіє.
Раптом жар тонкий пробігає тілом,
В білий день мені ув очах темніє,
Слів не чую, тільки дзвенить у вухах і
Дзвін невгамовний. […]
Переклад із давньогрецької Андрія Содомори
Сапфо вдихнула новий струмінь у поетичне мистецтво, збагатила лірику темами та віршовими розмірами, змогла віднайти пристрасну поетичну мову щемливих і болісних почуттів, які мають над людиною величезну владу. Сапфо вважають однією із найталановитіших поетес в історії людства, а митці досі використовують її творчі досягнення.
Барвношатна владарко, Афродіто,
Дочко Зевса, підступів тайних повна,
Я молю тебе, не смути мені ти Серця, богине,
Але знов прилинь, як колись бувало:
Здалеку мої ти благання чула,
Батьківський чертог кидала й до мене
На колісниці
Золотій летіла ти. Міцнокрила
Горобина зграя, її несучи,
Над землею темною, наче вихор,
Мчала в ефірі.
Так мені являлася ти, блаженна,
З усміхом ясним на лиці безсмертнім:
“Що тебе засмучує, що тривожить,
Чом мене кличеш?
І чого бажаєш бентежним серцем,
І кого схилити Пейто2 повинна
У ярмо любовне тобі? Зневажив
Хто тебе, Сапфо?
Хто тікає – скрізь піде за тобою,
Хто дарів не взяв – сам дари вестиме,
Хто не любить нині, полюбить скоро,
Хоч ти й не схочеш…”
О, прилинь ізнов, од нової туги
Серце урятуй, сповни, що бажаю,
Поспіши мені, вірна помічнице,
На допомогу.
Переклад із давньогрецької Григорія Кочура
Співвітчизники шанували Сапфо, увічнюючи поетесу в живопису та скульптурі, і навіть карбували її зображення на монетах. Проте настали похмурі середньовічні часи – і поезію Сапфо назвали надто відвертою і грубо-чуттєвою. Усі її книги спалили, а нам залишили тільки згарище…
[I] Від грецького слова меліка походить слово мелодія.
2 Пейто (з грецької мови – переконання) – супутниця богині кохання Афродіти; богиня, яка володіла даром переконувати.
ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ. ЛІРИКА
Поняття лірика виникло в період еллінізму, тобто у IV столітті до н. е. – І столітті н. е. У цей період лірикою називали тільки ті поетичні твори, які виконували під супровід музичного струнного інструмента ліри. Поступово словом лірика стали позначати всю пісенну поезію, яку раніше в Давній Греції називали мелікою.
У наш час, як вам відомо, лірикою називають: 1) поетичні твори невеликого обсягу, які відображають почуття і настрої ліричного героя; 2) один із трьох літературних родів {епос, лірика і драма).
ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ. ВІРШОВИЙ РОЗМІР. ГЕКЗАМЕТР
Ц вивченого у попередніх класах ви вже знаєте, що в літературі є прозові і віршові твори. Віршовим творам властива ритмічність мови. Вона досягається певним порядком чергування наголошених складів із ненаголошеними. Таке чергування складів у віршових творах може здійснюватися за різними схемами, які називають віршовими розмірами.
Ритмічний принцип побудови тексту зберігається впродовж усього твору.
Гекзаметр основний віршовий розмір в античній літературі. Слово гекзаметр перекладається з грецької як шестимірник (hex – шість, metros міра), оскільки у віршорядку налічується 6 наголошених складів1. Схема гекзаметра (чергування наголошених і ненаголо – шених складів) така:
– означає наголошений склад
– означає ненаголошений склад
У гомерових героїчних поемах використано гекзаметр.
“Там же й до берега ми з кораблем потаємно пристали
В затишній бухті, якимось до неї приведені богом” (“Одіссея”).
“А прудконогий Ахілл безустанно за Гектором гнався.
Наче на оленя юного пес по узгір’ях полює…” (“Іліада”).
В епоху античності цей віршовий розмір був надзвичайно поширений. Твори, написані гекзаметром, виконувалися наспівним речитативом. Вони відрізнялися повільністю й особливою урочистістю мови.
У наступних епохах цей віршовий розмір використовувався як наслідування античним авторам.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)