ДАВНЬОГРЕЦЬКА МІФОЛОГІЯ – АНТИЧНІСТЬ
Античне мистецтво базувалося на міфології. Давні елліни уявляли світ як поєднання природних, історичних, соціальних і водночас стихійних, божественних, ірраціональних сил.
На малюнках щита Ахілла зображено життя і рух, внутрішній емоційний ритм. Форма щита, як образ життєвого кола, нагадує і вічне повернення, і нерухомий, незмінний, вічний час міфу. Усюди панують життєрадісність і гармонія. Це своєрідна симфонія життя в його повноті. Так і міфологія давніх греків відображає шлях людства до усвідомлення навколишнього світу як світу гармонії.
У міфі абстрактні поняття про світ виражаються у вигляді живих істот або навпаки – живі істоти виступають як вищі символи світу. Античні люди глибоко вірили в реальність цих істот та їх надприродну силу. Саме тому сонце, море, земля, вітер, світанок уособлювались для них в образах живих істот, а доля людини уявлялась їм залежною від фатальних обставин, волі богів.
Давні греки і римляни були політеїстами, тобто вірили у велику кількість різних богів і напівбогів, кожен з яких мав свій характер, виконував певні функції. Боги давньогрецького пантеону – це Зевс, Гера, Гефест, Гермес, Афродіта, Афіна, Артеміда, Арес, Аполлон, Аїд та інші. Давні римляни вірили фактично в той же самий пантеон богів, тільки називали їх по – іншому: Юпітер, Юнона, Вулкан, Меркурій, Венера, Діана, Марс, Феб, Плутон… Усі боги античності були максимально наближені до людей: воші мали людську подобу і почуття. Зевс – верховний бог, Гера – його дружина, покровителька родинного життя і шлюбу, Аїд – бог підземного царства мертвих, Артеміда – богиня мисливства, Афродіта – богиня кохання, Аполлон – бог скотарства, покровитель мистецтва тощо.
Міф (з грец. mythos – казка, переказ, розповідь, байка, оповідання) – форма мислення давньої людини; колективний витвір народу, в якому відображено уявлення про навколишній світ, намагання людини зрозуміти й пояснити його.
Гера
Пантеон (грец. TTdvOeiov – храм всім богам) – група богів, що належать до якоїсь однієї релігії або міфології.
Міфологія становить основу античної культури, в тому числі літератури. На вузькому зовнішньому сяючому ободі нашого щита позначені основні цикли давньогрецьких міфів за змістом: про богів, героїв, троянський, фіванський, цикл міфів про аргонавтів.
Поети збирали, використовували сюжети та образи міфів. Тому, згадуючи той чи інший міф, зазначають конкретний твір, за яким він подається, бо у різних творах наведено інші версії одного й того ж міфу.
Так, про життя богів на Олімпі дізнаємося з поем Гомера “Іліада” та “Одіссея”. Міфи цього циклу про богів прийшли до нас із поем грецького поета Гесіода “Теогонія” (“Походження богів”) і римського поета Овідія “Метаморфози” (“Перетворення”).
Цикл міфів Прометея, Персея, Сізіфа, Тантала, Геракла та багатьох інших – учені систематизувати за творами видатних грецьких та римських поетів і драматургів (“Іліада” та “Одіссея” Гомера, “Прометей закутий” Есхіла та ін.).
Пригоди аргонавтів з Ясоном у пошуках золотого руна складають цикл міфів про аргонавтів. Цей знаменитий похід оспівано в поемі Овідія “Метаморфози”, у трагедії Еврипіда “Медея”.
Фіванський цикл об’єднує міфи про царя Едіпа, Антігону, про невдалий похід Алкмеона та успішний похід Епігонів (нащадків) проти Фів, про загибель Алкмеона, проклятого своєю матір’ю. Усі ці міфи пов’язані з легендарним “семибрамним” містом Фіни, яке було важливим політичним центром Давньої Греції.
Троянський цикл міфів своїм корінням сягає у ІІІ-ІІ тис. до н. е. Давньогрецькі співці – аеди та рапсоди – з уст в уста, від покоління до покоління передавали пісні про події легендарного минулого в Іонії, про похід на Трою, або Іліон (звідси назва “Іліади” Гомера). Ці пісні знала вся Еллада. На їх основі витікали художні твори, де історія набувала рис легенди. Міфи троянського циклу знайшли відображення ще й у трагедіях Софокла, Еврипіда, у поемах римських поетів Вергілія та Овідія.
Міфологічною основою Троянської війни стала помста Менелая за викрадення в нього дружини – прекрасної Єлени. У міфі “Єлена, дочка Зевса і Леди” розповідається, що жодна зі Аед – (грец. aoidos – співець) еллінський поет, котрий виконував епічний твір, акомпануючи собі на струнному інструменті – формінкзі, лірі чи кіфарі. Образ Аед відтворено у поемі Гомера “Одіссея” (Демодок, Фемій).
Бюст Зевса, знайдений в Отриколі, Музей Піо-Клементіно
Рапсод (грец. paytpSoc) виконавці і, можливо, творці давньогрецьких епічних пісень.
Смертних жінок не могла зрівнятися з нею красою. Чимало женихів приходило сватати Єлену, але її батько не зважувався віддати дочку за когось із героїв: він боявся, що інші із заздрощів до щасливця почнуть із ніш боротьбу і виникнуть великі чвари. Нарешті хитромудрий герой Одіссей дав пораду Тіндареєві: нехай прекрасна Єлена вирішить сама, чиєю дружиною вона хоче стати. А всі женихи нехай заприсягнуться в тім, що ніколи не здіймуть вони зброї на того, кого вибере Єлена чоловіком, а всіма силами допомагатимуть йому, якщо покличе він їх у біді собі на допомогу. Послухався Тіндарей Одіссеєвої поради. Усі женихи заприсягнулись, а Єлена вибрала одного з них, і цим обранцем був Менелай. Він і одружився з прекрасною Єленою, а після смерті її батька став царем Спарти. Але не відав Менелай, скільки лиха принесе йому шлюб із прекрасною Єленою.
У епоху ранньої античності міфологія була основним матеріалом літератури, але в античній літературі більш пізніх часів міфологія є саме арсенатом для мистецтва. Міфологічні пригоди людей, напівбогів і богів стали темою античної скульптури, античної архітектури, а також античної літератури (Гомер, Софокл, Аристофан).
(1 votes, average: 5.00 out of 5)