Гомер (VІII-VII ст. до н. е.). – ДАВНЬОГРЕЦЬКА МІФОЛОГІЯ – АНТИЧНІСТЬ
468] Мовивши так, залишив він Фетіду й до кузні вернувся.
469] Зразу ж міхи скерував на вогонь і звелів працювати.
470] Всі вони разом – аж двадцять було їх – задихали в горна
471] Різноманітним диханням, що сильно вогонь роздувало,
472] Й допомагати то швидше кувати, а то повільніше,
473] Як того волив Гефест, щоб виконать працю найкраще.
474] Міді незламної й олова досить він в полум’я кинув,
475] Цінного золота й срібла додавши. Ковадло велике
476] Він приладнав до підставки ковальської міцно, в правицю
477] Молот узяв величезний, тримаючи в лівій обценьки.
478] Приготував він насамперед щит – міцний і великий,
479] Гарно оздоблений всюди, ще й викував обід потрійний,
480] Ясноблискучий, та ззаду посріблений ремінь приладив.
481] Щит той з п’ятьох був шарів шкіряних, а поверх він багато
482] Вирізьбив різних оздоб, до дрібниць все продумавши тонко.
483] Землю на нім він зобразив майстерно, і небо, і море,
484] Сонця невтомного коло, і срібний у повені місяць,
485] І незліченні сузір’я, шо неба склепіння вінчають,
486] Посеред них і Плеяди, й Пади, і міць Оріона,
487] Й навіть Ведмедицю – інші ще Возом й називають.
488] Крутиться Віз тон на місці й лише вигляда Оріона, –
489] Тільки один до купань в Океані-ріці непричетний.
490] Вирізьбив ще на щиті він для смертних людей два прекрасні
491] Міста. В одному із них – весілля та учти справляють,
492] Юних дівчат при світлі ясних смолоскипів виводять
493] 3 їхніх світлиць і ведуть через місто під співи весільні.
494] Жваво кружляють в танку юнаки, і лунають довкола
495] Флейти й формінги дзвінкі, а жінки, стоячи на порозі
496] Власних осель, на юні веселощі з подивом зирять.
497] Сипа народу на площі міській гомоніла. Знялась там
498] Буча бурхлива – двоє мужів про пеню сперечались
499] За чоловіка убитого. Клявся один при народі,
500] Що заплатив, а той – заперечував це при народі.
501] Врешті звернулись вони до судді, щоб зваду скінчити.
502] Гомін стояв навкруги: свойого підтримував кожен.
503] Люд вгамувати старались окличники. Колом священним
504] Сіли старійшини всі на обтесанім гладко камінні,
505] Берла у руки взяли від окличників дзвінкоголосих
506] І, встаючи із сидінь, вирікали по черзі* свій вирок.
507] А посередині в них золоті два лежали таланти,
508] Щоб їх віддати тому, хто докаже, що має він слушність.
509] Друге з тих міст оточили навколо численні два війська
510] В зброї блискучій. Та в раді військовій вони розділились –
511] Чи зруйнувати все, силою взявши, чи скарби коштовні,
512] Що так багато їх в місті прекраснім, навпіл поділити.
513] Ті ж не здавались і засідку потай нову готували.
514] Вийшли на мури міські боронить їх і любі дружини,
515] Й діти маленькі, й мужі, яких уже старість зігнула,
516] Вої ж пішли. На чолі їх – Арей і Паллада Афіна,
517] Йшли золоті вони та в золотому одінні обоє,
518] Збройні, величні, прекрасні, як справжні богове, усюди
519] Зразу помітні: багато-бо нижчі від них були люди.
520] Швидко дійшли вони місця, де мала їх засідка бути,
521] Біля ріки, куди ходять стада усі до водопою.
522] Там заховались воші, блискучою міддю укриті.
523] Двоє підглядачів спереду йшли, окремо від війська,
524] І дожидали приходу овець та биків круторогих.
525] От підійшли вони; два пастухи їх спокійно гонили,
526] Награючи на сопілках, – ніякого лиха не ждали.
527] Ті ж, лише-но здаля їх побачивши, кинулись раптом
528] І зайняли срібнорунних отару овець і велику
529] Череду гарних корів, пастухів же обох повбивали.
530] Гомін і шум біля стада почули іздалеку в стані,
531] Сидячи в раді військовій, і зразу на коней рисистих
532] Скочили всі, і, миттю до берега річки домчавши,
533] У бойовому порядку у бій з ворогами вступили,
534] І один одного мідними били завзято списами.
535] Звада тіснилася там з Сум’яттям і погрозлива Кера;
536] Ранених то ледь живих, то й неранених Смерть забирала,
537] То волочила за ноги убитого труп з бойовища, –
538] Шати на плечах й червоніли від крові людської.
539] Воїни, наче живі, у бою тім тіснилися й бились,
540] І один в одного трупи убитих старатися вирвать.
541] Далі родючих ланів змалював він широкі простори,
542] Зорані тричі, й багато на них орачів із плугами
543] Впряжених в ярма волів туди і назад поганяли.
544] А як, дійшовши межі на ріллі, завертать уже мали,
545] Келих вина, наче мед той солодкого, в руки щоразу
546] Муж подавав їм. І борозну знову вони повертати,
547] Щоб якнайшвидше родючі лани до кінця доорати.
548] Наче поорана нива, рілля іззаду чорніла,
549] Хоч була з золота вся. Таке-то він вирізьбив диво.
550] Даті лани змалював владареві. Достигле колосся
551] Скрізь по тих нивах женці гостролезими жати серпами.
552] Падати густо на землю колосся важкі оберемки,
553] їх снопов’язи тоді перевеслами туго в’язати.
554] Три снопов’язи стоялии оподать. А хлопчики ззаду
555] Зжате збирали колосся й, його охопивши обіруч,
556] їм подавали ретельно. І тут же, радіючи серцем,
557] Мовчки стояв на межі володар, на берло обпертись.
558] Даті під дубом окличники учту уже готувати,
559] В жертву принісши бика, й навкруги метушились; а жони
560] Борошном ячним його приправлати женцям на вечерю.
561] Даті він вирізьбив ще обважнілий від грон виноградник
562] З золота, – кетяги сині, аж чорні, по ньому рясніли;
563] Віття його на срібних підпорах трималось надійно;
564] Ровом він темним обведений був, а навкруг олив’яний
565] Тин височів, лиш одна пролягала крізь нього стежина
566] Для носіїв, що проходили нею на збір винограду.
567] Стежкою тою дівчата і хлопці, веселощів повні,
568] В плетених кошиках грона несли, наче мед той, солодкі.
569] Хлопчик, між ними йдучи, награвав на дзвонистій формінзі
570] І про прекрасного Ліна виспівував пісню чудову
571] Голосом ніжним. А ті, його співам вторуючи дружно,
572] Тупати в лад їм ногами, і весело всі танцювали.
573] Далі він череду вирізьбив дужих биків круторогих.
574] Деякі з золота, інші із олова їх поробив він.
575] Голосно мукали всі, ідучи із кошари на берег
576] Річки бурхливої, густо порослий гнучким очеретом.
577] Четверо йшло золотих пастухів по боках проводжати
578] Череду, й бігало дев’ять за ними собак прудконогих.
579] Спереду раптом два леви жахливі на стадо напали
580] Й поволокли вже бика, що ревів і мукав страшенно
581] В лев’ячих кігтях, а пси й юнаки поспішали на поміч.
582] Леви ж тим часом, зідравши з бика величезного шкуру,
583] Кров його й нутрощі хтиво ковтали. І марно старались
584] їх одігнать пастухи і псів нацькувать прудконогих.
585] Ті ж, боячись підійти і в левів зубами вчепитись,
586] Часом наблизяться, й гавкають тільки, і тут же тікають.
587] Пастівень вирізьбив далі кульгавий митець незрівнянний
588] І білорунних отару овець в тій чудовій долині,
589] Криті хліви, й курені, і кошару, й повітки пастуші.
590] Далі ще змалював на всі руки митець незрівнянний
591] Місце для танців, подібне до того, що в Кносі просторім
592] Славний Дедал Аріадні колись спорудив пишнокосій.
593] В розквіті сил юнаки й багатьом жадані дівчата,
594] Міцно за руки побравшись, кружляли у танці веселім.
595] В легких одіннях дівчата були, юнаки ж у хітонах,
596] Шитих з тонкої тканини й ледь маслом для блиску натертих.
597] Ті – у віночках чудових були, а ці – на ремінні
598] Срібному мали ножі, із щирого золота куті.
599] В жвавому танці на звиклих ногах вони легко кружляли,
600] Наче той круг у руках гончаревих, коли забажає
601] Він перевірити тільки, як круг обертатися буде,
602] То розійдуться рядами й одні нападають на одних.
603J Юрмами купчились люди навколо й втішалися вельми
604] Тим хороводом. Співаючи звучно, співець божественний
605] Грав серед них на формінзі, й під музики тої звучання
606] Два скоморохи стрибали в середині людного кола.
607] Далі він вирізьбив хвилі могутні ріки Океану
608] З самого краю щита, що його змайстрував так старанно.
609] А як скінчив уже щит той кувати, міцний і великий,
610] Викував панцир йому, яскравіший за полум’я буйне,
611] Викував з міді шолом, що до скронь прилягав найщільніше,
612] Гарно оздоблений, пишний, на ньому із золота гребінь;
613] Викував ще й наголінники з гнутого олова майстер.
614] Приготувавши цей обладунок, митець незрівнянний
615] Тут же Ахілловій матері все передав шанобливо.
616] Та ж, наче сокіл, злетіла із сніжних верхів’їв Олімпу,
617] Зброю ясну несучи, Гефестом уславленим куту.
Примітки
469-472. Схоже на те, що міхи в Гефеста працюють також автоматично, – принаймні немає мови про помічників, які б ті міхи приводили в рух.
481. П’ять шарів щита треба уявляти собі так, що кожен нижчий шар був ширший від того, котрий лежав на ньому. Отже, цілком видним був тільки горішній шар, а з кожного нижнього видна була тільки певна смужка – ці смужки, що лежали концентричними поясами, і були вкриті різьбленими оздобами. Цікаво, що оздоби не були пов’язані з військовою тематикою.
485-486. Назви сузір’їв у давніх греків походять з міфів. Плеяди – сім дівчат, дочки Атланта і Плейони, яких переслідував закоханий велетень – мисливець Оріон, тож вони й попрохали богів обернути їх на зорі. Пади – сестри Плеяд, німфи, також з різних міфічних причин перетворені на аірки. Нарешті Оріон насмілився зазіхнути на богиню Артеміду, що, рятуючись, наслала на нього Скорпіона, який вжалив Оріона в п’ятку. І Оріон, і Скорпіон також були перетворені на сузір’я, при чому вважалося, що Скорпіон весь час переслідує Оріона.
526. Сопілки, що про них тут мова, в оригіналі сиринги. Си ринга – пастуший музичний інструмент із семи очеретин, скріплених воском; вони різної довжини, отже, й звуки видають різної висоти. Має цей інструмент іще назву Панової сопілки, бо її винайдення один з міфів приписує Панові, богові гаїв, лісів та черід.
570. Лін – міфічний юнак надзвичайної вроди, герой багатьох міфів. Немовлям його покинула мати, а виховали чабани. Він рано загинув (був розірваний псами). У деяких місцевостях Греції існував культ Ліва.
591-592. Дедал (Дайдалос) – міфічний будівничий, художник, винахідник. Йому приписували винахід сокири, пилки, свердла, ватерпаса тощо. Він умів різьбити статуї, що зображали тіло в русі, з розплющеними очима. Свого небожа й учня Тала він убив, заздрячи його надзвичайному вмінню, тому’ мусив покинути рідні Афіни і втікти на Кріт. Для крітського владаря Міноса в місті Кноссі віл вибудував славетний лабіринт, в якому можна було заблудитися, – там Мінос тримав страшну потвору – Мінотавра. Для дочки Міноса Аріадни він впорядкував місце для танків, яке й зобразив Гефест на щиті. Коли Дедал дав Аріадні нитку, за допомогою якої Тесей, убивши Мінотавра, зміг вийти з лабіринту, Мінос ув’язнив у лабіринті Дедала і його сина Ікара. Проте Дедал підкупив варту і втік з Кріту на крилах. Ікар же під час цього польоту загинув (див. примітку’ до пісні П, рядка 144). Дедал – міфічний засновник роду Дедалідів, до якого належав, між іншим, Сократ.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)