ДАВНЬОГРЕЦЬКИЙ ГЕРОЇЧНИЙ ЕПОС – ДАВНЬОГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА ТА ЛІТЕРАТУРА – АНТИЧНІСТЬ – Хрестоматія
Епічну традицію в Давній Греції започаткували героїчні пісні – твори усної народної творчості, в яких оспівували подвиги могутніх героїв. Невеликі за обсягом, вони, зазвичай, описували одну подію і зосереджувалися на одному подвигові окремого героя. Достеменно відомо, що ці пісні під супровід ліри виконували в палацах правителів ще в Мікенську епоху. їх виконавцем міг бути будь-хто з оточення правителя і навіть сам правитель – таке проведення вільного часу вважалося гідним ахейського аристократа.
Пізніше з’явилися професійні співці-аеди, для яких виконання пісень стало ремеслом. Аеди в Мікенську епоху користувалися неабияким авторитет. У ті часи лише віщуни й лікарі були настільки близькими до царів та племінної знаті. І в цьому нема нічого дивного, адже головним завданням аеда було зберегти для майбутніх поколінь славну пам’ять про діяння легендарних героїв, яких ахейські вожді вважали своїми предками.
Після навали дорійців у XII столітті до нашої ери епічна традиція не перервалася, а разом із розгромленими ахейськими племенами поступово перемістилася в Малу Азію. Аеди, її вірні хранителі, продовжували протягом всіх “темних сторіч” передавати з покоління в покоління героїчні пісні, які стали для вигнанців на тлі загального занепаду пам’яттю про славне минуле.
З часом на зміну співцям-аедам прийшли нові виконавці, яких називали рапсодами. Вони вже не співали під ліру героїчні пісні, оспівуючи одиничний подвиг воїна, а декламували великі героїчні поеми. Героїчні поеми – це масштабні оповіді про видатні подвиги героїв та важливі історичні події, які змінили долю цілих народів і в яких брало участь багато дійових осіб. Дослідники давньогрецької літератури схиляються до думки, що деякі рапсоди не були простими виконавцями, а створювали власні епічні поеми, використовуючи фольклорний матеріал: легенди, перекази і пісні.
У наступні епохи рапсодичний спосіб виконання епічних творів остаточно утверджується в давньогрецьких землях. З’явилося багато поем, створених за взірцем Гомерових, автори яких прагнули доповнити і розширити “Іліаду” та “Одіссею”, описавши міфологічні події, що до них не ввійшли. Так, наприклад, були відомими поема “Зруйнування Іліона”, присвячена взяттю Трої, та поема “Повернення”, у якій йдеться про долю царів Агамемнона та Менелая після падіння Трої. Однак жодна із цих поем не збереглися до наших днів.
Слава давньогрецьких рапсодів значно перевищила славу ахейських аедів. Якщо звичним місцем виступу аеда був царський палац, то рапсод, як правило, виступав на центральній площі міста перед великою кількістю людей. У багатьох давньогрецьких містах, зокрема й в Афінах, стало традицією під час великих свят влаштовувати змагання рапсодів.
Найпочеснішим на таких змаганнях було виконання творів Гомера. Його поеми “Іліада” та “Одіссея” викликали такий захват і таке поклоніння, що стали для давніх греків чимось на взірець священних книг, каноном поведінки та скарбницею мудрості. У VI столітті до нашої ери тексти обох поем за наказом афінського правителя записали та впорядкували. Твори Гомера стали викладати в давньогрецьких школах; їх почали вивчати і роз’яснювати дослідники. У них навіть знаходили алегоричні передбачення майбутнього.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)