ДАВНЬОГРЕЦЬКИЙ ТЕАТР – ДАВНЬОГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА ТА ЛІТЕРАТУРА – АНТИЧНІСТЬ – Хрестоматія

Як епос у VII столітті до н. е. поступився поезії, так і поезія у V столітті до н. е. відійшла на другий план із розквітом давньогрецького театру. Він став одним із найбільших надбань європейської та світової культури.

Драма як театральне мистецтво найбільшого розквіту набула у

V столітті до нашої ери в одному з наймогутніших міст Давньої Греції-Афінах.

Головними жанрами у давньогрецькому театрі стали трагедія і комедія. В них поєдналися властива для епосу розгорнута дія, емоційність сольної меліки і видовищність меліки хорової.

Основою побудови драматичного твору стали діалоги. їх використання було започатковане в епосі (зокрема, у творах Гомера) та в урочистих піснях (діалоги між двома хорами або хором та заспівувачем).

Походження афінського театру

Витоки давньогрецької драми сягають кінця III тисячоліття до нашої ери, коли в Мікенах та в багатих містах острова Крит влаштовувалися велелюдні святкові видовища. Під час археологічних розкопок було знайдено глиняний посуд із зображеннями святкових процесій, музикантів і танцюристів. Настінний розпис будинків зберіг зображення глядачів, які сидять на підвищеннях перед площадкою, що нагадує театральну.

У давніх містах Криту було виявлено і самі площадки, оточені на зразок сучасних стадіонів місцями для глядачів (на 500 і більше місць). На жаль, це прадавнє театральне мистецтво зникло разом з ахейською цивілізацією, яку знищили дорійці.

Витоками власне афінського театрального дійства стали святкові обряди, пов’язані з давнім культом бога виноградарства Діоніса. Слово театр учені вважають дуже давнім і тлумачать як місце для вшанування Діоніса.

Із VI століття до н. е. театром називали місце, призначене для виконання хорами урочистих пісень на честь бога Діоніса та для інсценізацій, пов’язаних із ним міфів.

Культ бога виноградної лози і покровителя простолюду вшановували на святах, які називали Діонісіями. їх проводили декілька разів на рік. Урочистою частиною релігійного культу керували жерці, і полягала вона у виконанні гімнів про страждання Діоніса.

Народні гуляння, які можна порівняти з карнавалом або вертепом, також були важливою складовою Діонісій. Юрми селян уславлювали воскреслого бога. Переодягнувшись у цап’ячі шкури, вони зображували лісових та гірських божеств родючості й інсценізували міфи про Діоніса, супроводжуючи дію піснями і танцями.

Під час обряду в жертву богові приносили цапа. До речі, саме слово трагедія перекладається з давньогрецької як пісня цапів.

Із часом діонісійське дійство, яке побутувало впродовж VIII – VI століть до нашої ери, почало втрачати зв’язок з міфами про бога Діоніса. Давні греки оспівували в хорах уже й інших міфологічних персонажів і навіть героїв-співвітчизників. Народне дійство, запозичивши в епосу і лірики найяскравіші риси, у V столітті до нашої ери переросло в афінський театр.

ДЛЯ ТИХ, ХТО ХОЧЕ ЗНА ТИ БІЛЬШЕ

Образ бога Діоніса й справді є не тільки одним із найпопулярніших, а й одним із найтрагічніших у грецькій міфології. Його батьками були верховний бог Зевс та смертна жінка Семела. Громовержець Зевс приходив на побачення до своєї коханої у вигляді смертного чоловіка.

Гера, ревнива дружина Зевса, вирішила помститися суперниці. Вона підмовила вагітну Діонісом жінку попросити Зевса, щоб він явив їй усю свою велич і блиск.

Зевс виконав бажання Семели і жахнувся: він забув, що його кохана – проста смертна, і спопелив її своїми блискавками. Громовержець устиг врятувати недоношене дитя. Та Гера почала переслідувати сина своєї суперниці й наслала на нього безумство.

Син Зевса поневірявся на чужині та, зрештою, зазнав жахливої смерті, роздертий на шматки титанами. Але Діоніс воскрес і став заступником людей, даруючи їм радість і життєву наснагу.

Основні жанри давньогрецької драми

Театр відігравав величезне значення в житті давніх греків і мав неабияку підтримку держави та меценатів. Для постановок виділялися величезні кошти на костюми, декорації та сценічні ефекти. Давньогрецькі вистави поєднували в собі спів, декламацію, танці й музику. Причому поети були й авторами, і постановниками, й акторами. .

Трагедія і комедія як драматичні жанри сформувалися в Давній Греції у V столітті до нашої ери. Давньогрецьким трагедіям були притаманні серйозність, урочиста декламація, монументальність образів та пишне вбрання. Катастрофічність подій і сила характерів героїв вражали уяву тогочасних глядачів. У комедіях все підпорядковувалося нестримній стихії сміху: жарти, пародії, а замість театральних костюмів – кумедне лахміття.

В Афінах у V-IV століттях до н. е. трагедія вважалася найдосконалішим літературним жанром.. Її шанували більше, ніж комедію, оскільки, на думку греків, страждання героїв твору викликало в глядачів чимале психологічне потрясіння – катарсис1 – і таким чином очищувало їхні душі. Також величні образи героїв трагедій ставали для афінян взірцями мужності й незламності перед важкими ударами долі.

Без вистав не обходилося жодне свято. У кожному місті був свій театр, а професійних акторів, яких називали майстрами Діоніса, дуже шанували. Видатні актори вважалися недоторканними навіть під час війни. Траплялися випадки, коли вони ставали видатними політичними діячами, виконували особливо важливі посольські доручення.

ЛІТЕРАТУРНИЙ КОМЕНТАР.

ОРТАНІЗАЦІЯ ДІЇ В ДАВНЬОГРЕЦЬКІЙ ТРАГЕДІЇ

Класичний грецький театр – це споруда під відкритим небом. У театрі для більшої видовищності та сильнішого емоційного впливу використовували різноманітні машини, за допомогою яких актори могли “літати” в повітрі та “провалюватися” в безодню.

Спеціальні пристрої створювали звукові ефекти (шум хвиль, вітру, гуркіт грому) та забезпечували воду, дим і вогонь.

Початково в давньогрецькій трагедії провідну роль відігравав хор, який складався з хоревтів та заспівувача – корифея. Хор знайомив глядачів із розвитком сюжету твору, оплакував численні нещастя, що ставалися під час розвитку дії, радів перемогам героїв, коментував усе, що відбувалося на сцені. Поступово роль хору зменшилася, але він залишився обов’язковим персонажем давньогрецького театру.

Грецький театр спершу був театром одного актора. Другий і третій актори були введені пізніше відповідно Есхілом і його сучасником Софоклом. Інколи на сцені з’являлися ще й ляльки, якими підміняли на певний час людину. Мати чотирьох акторів вважалося марнотратством.

Акторами могли бути тільки чоловіки, тому жіночі ролі доручали юнакам. Під час вистави використовували трагічні маски. Щоб передати почуття персонажа без використання міміки, актори мали володіти неабиякою майстерністю з декламування і виразної пластики рухів.

Катарсис (з давньогрецької) – очищення, оздоровлення, просвітлення. Самих масок-настроїв, що відображали психологічний стан героїв трагедії (страждання, страх, злоба), налічувалося до 28. До того ж маски, які закривали не тільки обличчя, а й усю голову, фарбували в певний колір, що також мало символічне значення: червоний означав гнів, жовтий – хворобу і т. под.

Ще одним завданням маски було підсилення голосу актора, що досягалося її особливою будовою. Щоб поновити порушену пропорцію. між головою (маска значно збільшувала її) і тілом актора, Есхіл увів котурни (взуття на дуже товстій підошві, часом із підставками), що могли збільшити зріст актора навіть на 25-30 см.

До акторів висувалися високі вимоги: вони повинні були мати гучний голос, чітко декламувати, вміти танцювати і грати на музичних інструментах.

ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ. ДРАМА ЯК ЛІТЕРАТУРНИЙ РІД

Драматичні твори призначені для сценічного втілення і створюються передусім для театрів. Тому автори, працюючи над твором, ураховують сценічні та акторські можливості. Якщо в романі письменник може вивести багато персонажів, розтягнути тривалість дії на роки, переносити її в різні куточки планети, то в драматичному творі, погодьтеся, зробити це важко.

Слово драма в перекладі з грецької означає дія. Драма як літературний рід відрізняється від епосу й лірики тим, що події та характери розкриваються через дію і розмови дійових осіб, а не через авторські описи.

Найбільше навантаження в драматичних творах несуть монологи і діалоги, у яких персонажі можуть висловлювати душевні переживання,: своє ставлення до зображуваних подій та до інших дійових осіб. Наприклад, у трагедії Есхіла “Прометей закутий” Зевс не з’являється жодного разу, але у нас уже з перших сторінок твору виникає до нього певне ставлення завдяки характеристиці, яку йому дають герої твору, а не автор. Особа автора ніби відсутня, і здається, що дія розгортається сама по собі. .

Есхіл

(525 – 456 роки до н. е.)

Видатний давньогрецький драматург Есхіл жив в епоху небувалого культурного та політичного підйому міста-держави Афіни. У VI столітті до н. е. відбулися серйозні реформи, які зміцнили становище селян та ремісників і змусили аристократію поступитися багатьма інтересами. В Афінах завдяки зміні порядків почали активно розвиватися ремесла, сільське господарство, торгівля, мистецтво. Тиран Гіппій зробив спробу зосередити у своїх руках усю владу, однак був скинутий у 510 році. Таким чином, в Афінах встановилася (і в V столітті до н. е. зміцніла) рабовласницька демократія.

Проте афінська демократія зазнала серйозних випробувань. У VI столітті до н. е. в Азії сформувалася могутня перська держава, яка спочатку захоплювала грецькі міста, розташовані в Малій Азії, а пізніше – міста материкової Греції. Жителі завойованих міст потерпали від важких податків, і у 500 році почалися повстання, які жорстоко придушувалися персами. Наприклад, місто Мілет, що брало найактивнішу участь у повстаннях, було зруйноване, а мешканці або вбиті, або продані в рабство.

Ці події справили гнітюче враження на греків. Проте напади персів у 490, 480 і 479 роках були відбиті, що сприяло особливому патріотичному піднесенню афінян, які героїчно боролися за свою незалежність і демократію. Ці важливі історичні події вплинули на формування світогляду Есхіла.

Про життя Есхіла відомо мало. Народився він у 525 році до н. е. недалеко від Афін у містечку Елевсін. Він був сучасником подій, пов’язаних із поваленням тиранії Гіппія, і як воїн брав участь у найважливіших битвах греко-перських воєн. Воювали також і брати Есхіла, один із яких загинув.

Існує легенда, що Есхілові, коли він був ще хлопцем, доручили стерегти батьківський виноградник. Проте юний сторож заснув, уві сні до нього прийшов сам бог виноградарства Діоніс і наказав йому писати трагедії. Цей сон нібито визначив подальше театральне майбутнє Есхіла. Перший виступ Есхіла як поета-трагіка відбувся на змаганнях митців під час Діонісій у 500 році, але перемогу він здобув аж через 16 років – у 484 році до н. е. Відтоді він перемагав як автор трагедій у драматичних змаганнях усі наступні 12 років.

Есхіл став першим автором, чиї твори збереглися. Відомо, що він написав 70 трагедій, але з його творчої спадщини повністю вціліли лише одна трилогія, чотири окремі трагедії та понад чотириста фрагментів. У своїх творах митець уславлював справжніх патріотів, оспівував свободу та особливу увагу приділяв проблемам справедливості й деспотії.

Есхіл був автором багатьох сценічних нововведень, які поліпшили видовищність трагедії. До Есхіла трагедія існувала як літературна обробка міфів і обрядів, що стосувалися культу Діоніса, та як хоровий твір, виконуваний біля жертовника. Есхіл звільнив трагедію від релігійного дійства. В театрах Афін він почав ставити трагедії, сюжетно не пов’язані з культом бога Діоніса.

Есхіл акцентував увагу на діалогах хору й актора, ввів у дію другого актора. Відтак пожвавився розвиток дії і з’явилася можливість представляти більшу кількість дійових осіб – два актори могли грати відразу кілька ролей.

Уважається, що Есхілові належить ідея використання котурнів, сценічних ефектів за допомогою технічних пристосувань (наприклад, скинення Прометея зі скелі під землю у трагедії “Прометей закутий”). Він удосконалив полотняні маски, зробивши їх твердими, широко використовував у виставах танці, до яких сам придумував музику та рухи.

ЛІТЕРАТУРНИЙ КОМЕНТАР ЕСХІЛОВА ТРАГЕДІЯ “ПРОМЕТЕЙ ЗАКУТИЙ”

Для Есхіла, який дотримувався демократичних переконань, особливе значення мав образ титана Прометея, до якого він звернувся у грандіозній трагедії “Прометей закутий”. Сюжет твору запозичений із міфу про покарання Прометея, який, усупереч волі Зевса, викрадає з гори Олімп вогонь і дарує його людям.

Досі люди вели напівтваринний спосіб життя, а боги-олімпійці зовсім не зважали на їхні бідування. Прометей не тільки приніс вогонь, а й подарував людям пам’ять, навчив їх обробляти землю, будувати житла, лікувати, читати й писати, приносити богам жертви.

За непослух Зевс, якому Прометей колись допоміг здобути владу над богами і людьми, наказав прикувати титана до скелі на краю світу. Зевс звелів орлові щодня прилітати до Прометея і клювати печінку, завдаючи мук.

Образ прихильного до людей титана користувався надзвичайною повагою серед афінян у період розквіту ремісництва, торгівлі, мистецтва і медицини. Попередник Есхіла, видатний грецький поет VII століття до нашої ери Гесіод, у своєму творі “Теогонія” (“Походження богів”) змальовував Прометея хитрим і підступним. На його думку, Зевс справедливо карає Прометея, який обманув його. Натомість Есхіл створив образ титана-правдолюбця, здатного терпіти муки заради високої ідеї.

Трагедія починається з того, що Гефест, Сила і Влада за наказом Зевса приковують Прометея до скелі. Але гордий титан не лякається тортур і мужньо відхиляє всі поради примиритися із Зевсом. Під загрозою нових тортур у Прометея як у мудрого віщуна, якому відома таємниця загибелі Зевса, вимагають розкрити майбутнє громовержця. Але титан відмовляється, через що Зевс ударом блискавки у скелю скидає Прометея на довгі віки в Аїд – похмуре підземне царство мертвих.

Протистояння між Зевсом і Прометеєм розумілося афінянами як протистояння між деспотом і правдоборцем. Титан обрав свій мученицький шлях й не звертає з нього, усвідомлюючи всі жахливі наслідки свого вибору.

Есхіла як прихильника афінської демократії цікавила проблема вибору, проблема громадянського обов’язку та відповідальності за свої вчинки, розв’язання яких, на його думку, під силу лише видатним героям. У них відчувається сила й велич духу, монолітність характеру.

Есхіл використовує урочисту мову, сповнену архаїзмів, рідковживаних і складних слів. Для підсилення драматизму та емоційного напруження митець звертається до трагічного мовчання.,

У своїх величних творах, запозичивши сюжети давніх суворих міфів, Есхіл оспівує патріотизм, зображує боротьбу з тиранією та деспотією. Есхіла називали “батьком трагедії”, його творчість мала надзвичайний вплив не тільки на його сучасників, а й на наступні покоління митців.

ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ. ТРАГЕДІЯ ЯК ДРАМАТИЧНИЙ ЖАНР

В основу трагедійного жанру закладається гострий, непримиримий конфлікт, який часто приводить героя до загибелі. У центрі трагедії незвичайний герой, який характеризується особливими душевними якостями і намагається протистояти нездоланним силам.

Грецькі трагіки, поставивши своїх героїв у безвихідь, намагалися викликати у глядачів співчуття та жалість до них. Адже, як вірили давні греки, через переживання та співчуття очищувалися їхні душі.

Класичній афінській трагедії, розквіт якої припав на V – IVстоліття до нашої ери, була притаманна суворість і нерозгалуженість сюжету. Події, що відбувалися в одному місці, та характери, які не змінювалися впродовж твору, мали нагнітати напруженість і цілеспрямовано вести до швидкої трагічної розв’язки. Напруженості дії сприяло й те, що події розвивалися протягом короткого часу (від сходу до заходу сонця). Таким чином, найстрашніше горе за один день безповоротно руйнувало все життя героїв.

Класичній Давньогрецькій трагедії було властиве розгортання сюжету не через зображення вчинків персонажів, а через їхні розмови (діалоги та монологи). Тобто дія у давньогрецькій трагедії зводилася до

Мінімуму. У розмовах персонажі повідомляли про те, що вже відбулося, чи відбувається в цей час в іншому місці, і навіть передбачали майбутнє. Так розширялися часові та просторові межі трагедії.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

Готуємося до роботи з твором

1. Які давні обряди стали підгрунтям для виникнення драматичного мистецтва в Давній Греції?

2. Як упродовж лише одного століття з обрядових дійств розвинулося театральне мистецтво? Автором яких театральних нововведень є Есхіл?

3. Розкажіть про хор та акторський склад давньогрецького театру часів Есхіла. Поміркуйте, чому на сцені одночасно не могло перебувати більше трьох акторів.

4. Якими пристосуваннями користувалися актори?

5. Поясніть, чому давні греки особливого значення надавали трагедії.

6. Що вам відомо про життя і творчість Есхіла?

7. Який переказ про драматурга Есхіла свідчить про те, що міфологія відігравала значну роль у житті давніх греків?

Працюємо над змістом твору

8. Згадайте вивчений у 6 класі Міф про Прометея. Чим пояснюється те, що ‘ афінянина Есхіла особливо приваблював образ тираноборця Прометея?

9. У чому полягає нове тлумачення Есхілом міфу про Прометея?

10. За яку провину Зевс покарав Прометея? Чому титан вважає покарання несправедливим, а верховного бога називає невдячним?

11. Чому, крім бога-коваля Гефеста, волю Зевса виконують його слуги Влада І Сила? Як ви гадаєте, чому Сила мовчить? Схарактеризуйте Владу.

12. Як титан і океаніди характеризують Зевса? Що Океаніди радять Прометею?

13. Що провіщує Прометей своєму ворогові Зевсу? З якою метою до титана з’явився Гермес? Як ці персонажі характеризують один одного?

14. Знайдіть у Народі слова Прометея про те, що є для нього справжньою ганьбою і яким є його найбільше бажання. Як Прометей спровокував Зевса виконати його бажання?

15. Чи можемо ми стверджувати, що у протистоянні з верховним богом титан переміг? Відповідь обгрунтуйте.

Узагальнюємо і підсумовуємо

16. Поясніть, чому образ Прометея мав особливе значення для давніх греків.

17. Як у трагедії, в основі якої лежить міф, пояснюється розвиток людської цивілізації?

18. Поміркувавши над інтонаціями, прочитайте за ролями фрагмент Діалогу Гермеса і Прометея. Як ви розумієте слова титана: “Свого нещастя на негідне рабство я не проміняю…”!

19. Виразно прочитайте монолог Прометея з Ексоду “Все я знав наперед, що звістив він мені…” Як монолог характеризує героя?

20. Випишіть із цього монологу Епітети та метафори.

21. Зробіть висновок про значення творчості Есхіла у розвитку Давньогрецького театру.

22. Поясніть, чому драматурга називали “батьком трагедії” і “вихователем “народу”.

Застосовуємо теоретичні поняття

23. Доведіть, що твір Есхіла належить до Жанру трагедії драматичного роду літератури.

24. Назвіть усіх Дійових осіб трагедії. Назвіть ролі, які б міг виконувати один актор, періодично переодягаючись. Яку роль у цьому творі виконував статист?

25. Спробуйте визначити, які особливі Сценічні ефекти ввів у постановку Есхіл. Як їх можна було б показати на сцені?

26. Доведіть, що “Прометей закутий” належить до Класичної афінської драми І відповідає її основним принципам.

27. Опираючись на приклад “Прометея закутого” і на матеріал статті “Трагедія як драматичний жанр”, зробіть висновок про особливості давньогрецької трагедії.

Радимо прочитати

СОФОКЛ “АНТІГОНА”

(1 votes, average: 5.00 out of 5)