ГОМЕР (бл. VIII – VII ст. до н. е.) – ДАВНЬОГРЕЦЬКА МІФОЛОГІЯ – АНТИЧНІСТЬ – Хрестоматія
Легендарний поет Стародавньої Греції Гомер1 Увійшов в історію світової літератури як автор величних поем “Іліада” та “Одіссея”, які не були записані майже три століття і зберігалися лише в народній пам’яті. Жодних достовірних біографічних даних про життя Гомера немає. Неможливо навіть точно сказати, коли жив поет. Одні гомерознавці вважають, що у XII ст. до н. е., другі – у XI ст., треті – у Х ст., четверті – у VII і навіть у VI ст. до н. е. Важко точно встановити й місце, де він жив. Ще за античності популярною була епіграма про те, що сім міст – Смірна, Родос, Колофон, Саламін, Хіос, Аргос, Афіни – сперечалися між собою за честь називатися батьківщиною Гомера:
Сім сперечалися міст і звалися Гомера вітчизною: Смірна, Родос, Колофон, Самалін, Ірос, Аргос й Афіни.
Зараз вважають, що Гомер народився у м. Смірні в Малій Азії (тепер турецьке місто Ізмір), а потім жив на островах Хіосі й loci. На loci й помер.
У давнину Гомера змальовували як сліпого мандрівного співця, який володів даром провидця і знав усе про минуле і майбутнє. Стародавні греки високо шанували Гомера, тільки його називали словом “поет” і вживали щодо нього епітет “божественний”, а Платон говорив, що Гомер “виховав усю Елладу”.
Гомерівські герої – Ахілл, Гектор, Одіссей, Пенелопа, Андромаха – стали улюбленцями не тільки греків, а й усіх наступних поколінь читачів. Скульптурами гомерівських героїв прикрашали античні храми, сцени поем зображали на античних вазах, ними оздоблювали зброю. Для античного світу гомерівський епос був книгою книг, як пізніше для світу християнського стала Біблія. “Іліада” й “Одіссея” слугували шкільними підручниками не тільки у Стародавній Греції, а й у Римі. Герої Гомера були взірцями для виховання дітей, а самі поеми правили за кодекс моралі стародавнього світу.
Поширення гомерових поем відбувалося з допомогою аедів – співців, про яких згадує сам Гомер (Демодок в Алкіноя, Фемій на Ітаці). Пізніше виконавцями епосу ставали рапсоди, які вже не імпровізували, а декламували епічні поеми в урочистій обстановці на святах. Вважають, що гомерівські поеми були записані VI ст. до н. е. в Афінах особливою комісією, створеною за наказом афінського тирана Пісістрата, саме зі слів рапсодів.
Микола Гнєдич, перекладач “Іліади” на російську мову, назвав гомерівський епос “найчудовішою енциклопедією давнини”. Обидві поеми в яскравих реалістичних рисах відтворюють явища реального життя і побут грецьких племен: в “Іліаді” використано матеріал воєнно-героїчного змісту, а в “Одіссеї” – побутово-казкового. У них йдеться про землеробство і скотарство, про мандри і виготовлення одягу та зброї, про зачіски і гоління, про воєнні хитрощі та релігійні обряди тощо. Весь текст поем насичений даними географічного, етнографічного, астрономічного, медичного та іншого характеру.
1 Слово гомер за античності мало кілька тлумачень: 1) від давньогрецького “омерео” – перехожий, зустрічний; 2) від давньогрецького “ом-ерос” – заручник; 3) від давньогрецького “омерос” – сліпий.
В основу поем покладений троянський цикл міфів. “Іліада” змальовує один епізод десятого року Троянської війни, а “Одіссея” розповідає про повернення додому після закінчення війни Одіссея.
Назва першої з поем – “Іліада” – пов’язана з іншою назвою Трої – Іліон, міста, яке греки десять років тримали в облозі. Судячи з назви, поема мала б висвітлювати всі події Троянської війни, але поема описує лише події 51 дня до падіння Трої. Також у поемі не висвітлюються ані причини, ані хід війни. Сюжет поеми точно визначається її початковими рядками:
Гнів оспівай, о богине, нащадка Пелея Ахілла…
За змістом “Іліада” є піснею про гнів Ахілла, й Ахілл (Ахіллес) є її головним героєм. Багато славних воїнів було серед ахейців – і Аякс, і Менелай, і Агамемнон, і Одіссей, – але не було серед них сильнішого від Ахілла. Ахілл знає, що йому судилося коротке життя, й хоче прожити його так, щоб про його доблесть згадували нащадки. Гомер у характері Ахілла підкреслює не лише воїнську доблесть. Цей герой – цільна і шляхетна натура. Понад усе ставить Ахілл почуття обов’язку: заради помсти за смерть друга він ладен пожертвувати своїм життям. Доведений загибеллю Патрокла майже до божевілля, оскаженіло вбиваючи троянців, Ахілл знаходить у собі сили зупинитися. Зворушений горем Гекторового батька Пріама, який благає героя віддати йому тіло сина, Ахілл не відмовляє йому. Ахілл виступає у поемі різним: сміливим, відважним, імпульсивним, безмірним і у гніві, і у відчаї. Він гостро переживає особисті образи, але може забути про ворожнечу перед лицем великого горя. Він може помилятися, однак завжди визнає свої помилки і готовий їх виправити. Дехто може закинути Ахіллові дезертирство з поля бою, але на ті часи Ахілл вчинив цілком природно – він пішов на цю війну на заклик Агамемнона, а той при всіх ахейських воїнах зганьбив його честь, його почуття власної гідності. А честь для тодішніх греків була понад усе.
Іншим головним героєм поеми є Гектор, який теж утілює в собі риси ідеального воїна. Незважаючи на те що Гектор – ватажок ворожого табору, Гомер змальовує його з неабиякою симпатією. У найважчі хвилини Гектор завжди попереду всіх і наражається на найбільшу небезпеку. Йому притаманне високе почуття честі, він користується всенародною любов’ю і повагою. Йому важко думати, що його звинуватять у загибелі свого народу, тому Гектор залишається сам на сам на полі битви, у той час коли всі поховалися за стінами міста. Ні мольби батька, ні слізні прохання матері не можуть зворушити його: обов’язок понад усе! Чи ненайтрагічнішою в усій античній літературі є сцена прощання Гектора з Андромахою. Гектор розуміє, що він – сенс життя Андромахи, адже вся її сім’я загинула. Якщо його вб’ють, хто піклуватиметься про неї і їхнього маленького сина? На терезах – любов до жінки і любов до Батьківщини. І Гектор, як справжній герой, обирає Батьківщину.
“Іліада” – це поема про війну, головна увага в ній приділяється описам боїв, зброї, військової доблесті. Але, незважаючи на це, поема пройнята гуманістичним пафосом. Війна – це страшне лихо, від якого потерпають і ахейці, і троянці. Навіть Зевс у Гомера каже, що він ненавидить бога війни, а війну характеризує найбрутальнішими епітетами. Різко засуджує війну мудрий старець Нестор. Гомер оголошує людей на війні пішаками в руках богів. І навіть Ахілл, найвідважніший і найхоробріший серед усіх грецьких воїнів, засуджує похід проти троянців. Гомер виправдовує тільки справедливу війну, яка ведеться на захист проти нападників, і тому поет симпатизує Гектарові, який віддає своє життя за визволення Батьківщини.
Героїчний епос Гомера зумовив історичний розвиток усієї європейської літератури. Вергілій не приховував, що зразком для своєї “Енеїди” вважав поеми Гомера; Данте називав Гомера “царем поетів”; Гете мав його за духовного супутника в усі епохи свого життя; Григорій Сковорода – за першого пророка давніх греків. Поеми Гомера до сьогодні надихають письменників, поетів, композиторів, художників.
Над перекладами поем Гомера українською мовою працювала численна когорта митців. Серед них – Олександр Навроцький, Степан Руданський, Володимир Самійленко, Іван Франко, Петро Ніщинський, Андрій Білецький, Пантелеймон Куліш, Олександр Потебня, Леся Українка та ін.
Незаперечним вагомим надбанням української культури XX ст. став новий переклад “Іліади” та “Одіссеї”, що його здійснив розміром оригіналу відомий український учений, композитор і поет-перекладач Борис Тен (справжнє ім’я – Микола Хомичевський). На думку фахівців, цей переклад відповідає всім вимогам сучасного гомерознавства і відзначається високою поетичною майстерністю. Багаторічна подвижницька перекладацька праця Бориса Тена здобула визнання широкої громадськості. Перекладач був удостоєний премії імені Максима Рильського.
Жан-Огюст-Домінік Енгр. Апофеоз Гомера
ЦЕ ЦІКАВО
Гомерівське питання
В античній Греції Гомерові, крім “Іліади” й “Одіссеї”, приписували й інші твори, різні й навіть часом протилежні за ідейним спрямуванням та жанрово – стильовими особливостями – гімни, комічні поеми і т. ін. Відсутність біографічних відомостей про Гомера, деякі розбіжності в текстах поем, сумніви в тому, що такий величний епос міг належати одній людині спричинили виникнення так званого “гомерівського питання”. Ще античні вчені сумнівалися, що Гомер був реальною особою (філософи Ксенофон з Колофона і Зоїл, прозваний “бичем Гомера”), Александрійські вчені, які присвятили себе встановленню канонічного тексту “іліади” й “Одіссеї”, – Ксенон і Гелланік (III ст. до н. е.) вважали, що авторами цих поем були два різні поети. Дехто з античних учених вважав, що “Іліаду” Гомер створив у молодості, а “Одіссею” – у старості. Цю думку підказував різний характер зображуваних подій: війна – в “Іліаді” і мирне життя – в “Одіссеї”, адже войовничий запал притаманний молодості, а мир і спокій властиві старості.
Коли поеми Гомера стали перекладати новими європейськими мовами й інтерес до гомерівського епосу в Європі спалахнув з новою силою, питання про історичність Гомера спричинило в гомерознавстві велику дискусію.
У так званому “гомерівському питанні” виділилося декілька течій. Одні дослідники творчості Гомера (їх назвали плюралістами, від лат. “плюраліс” – численний) вважали, що поеми створювались протягом сторіч багатьма авторами. Гомер, на їхню думку, був автором лише кількох, а не всіх пісень. Унітаристи (від лат. “унус” – один), всупереч плюралістам, відстоювали думку, що автором обох поем була одна людина. Прихильники теорії зерна зайняли середню позицію і висунули думку про існування первісної “Іліади” (зерно), яку пізніше доповнювали інші рапсоди. Хоризонти (ділителі) вважали авторами “Іліади” і “Одіссеї” двох різних поетів. Сучасні вчені теж не дійшли спільної думки у гомерівському питанні. Дехто підтримує плюралістів, дехто – унітаристів, а дехто хоризонтів. Більшість сучасних дослідників творчості Гомера дотримуються думки, що Гомер таки існував і був автором “Іліади” й “Одіссеї”. Він, використавши матеріал стародавніх народних пісень, творчо переробив їх, підкоривши кожну поему єдиному художньому планові.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)