АНТИЧНА МУЗИКА СЕРЦЯ – Античність
Літературний багаж. Пригадайте визначення лірики як літературного роду. Чим лірика відрізняється від епосу?
У розвитку давньогрецької літератури існує закономірність: певні історичні періоди відзначаються пануванням тих чи тих жанрів. Найдавніший період, як ви вже знаєте, був часом героїчного епосу. Однак змінювався суспільний устрій, розвивалася економіка, посилювалася роль колоній, розширювалася торгівля. Сталися зміни й у художній царині – тепер більше за оповіді про героїчні події митців почали цікавити почуття окремої особистості, її світосприйняття. Так у VII-IV ст. до н. е. епічну поезію заступила поезія лірична. Сучасний термін “лірика”, як ви вже знаєте, пов’язаний з назвою струнного музичного інструмента, під який у давнину виконували віршовані твори невеликого обсягу. Самі ж елліни на позначення поезії використовували слово “меліка” (від грец. пісня).
Давньогрецька лірика була своєрідним художнім поєднанням слова й музики. Тому найчастіше поет був і автором тексту, і композитором. Зародження поетичного мистецтва Еллади відображене в міфах. Легендарний співець Орфей майстерною грою на лірі міг утихомирювати гнів людей, приручати тварин, оживляти предмети. Під час подорожі до Колхіди його спів допомагав Ясону й аргонавтам у скрутних ситуаціях. А спустившись у царство мертвих, щоб визволити кохану дружину, Орфей зачарував своїм мистецтвом самого Аїда. Міфи зберегли для нас також історію поета Аріона. Він прибув до двору одного із семи мудреців, щоб навчити жителів Коринфа священних пісень на честь Діоніса.
Аріона відпустили на батьківщину, щедро нагородивши. Однак жадібні матроси вирішили викинути поета в море. Перед смертю Аріон заспівав, і сталося диво: з морських вод з’явився дельфін, який урятував його. Таку силу, на думку давніх греків, мала справжня поезія.
До нашого часу дійшло небагато ліричних віршів античної доби, але й за ними можна скласти уявлення про різноманіття тем і віршових розмірів давньогрецької поезії. Умовно лірику Еллади поділяють на два основних різновиди: пісенну, призначену для виконання в супроводі музичних інструментів, та декламаційну.
Пісенна лірика була хоровою і сольною. До хорових пісень належали насамперед гімни, присвячені богам. Ці твори мали усталену будову, зокрема, завжди розпочиналися зверненням, що містило певні епітети – визначальні характеристики небожителя. Наприклад, Аполлона називали “золотоволосим і срібнолуким”, Афіну – “синьоокою і далекозорою” тощо. Теми хорових пісень стосувалися й земного життя. Скажімо, на весіллях наречених віншували гіменеями (від імені бога Гіменея – покровителя шлюбу). Надзвичайно поширеними й різноманітними були пісні “на випадок”, які також виконували сольно: на честь переможців співали оди, під час військових походів – ембатерії, бенкетуючи, – сколії.
Декламаційними видами лірики є елегія і ямб, що поступово втратили зв’язок з музичним акомпанементом і перетворилися на суто літературні жанри.
У визначенні сучасних літературознавців елегія – це жанр лірики сумного характеру. У Давній Греції так спочатку називали голосіння за померлим, а згодом – поезії будь-якої тематики (любовної, політичної, філософської), складені двовіршами певної форми. Елегійний двовірш (дистих) – це строфа, у якій перший вірш гекзаметр, а другий – пентаметр (грец. п’ятистопник). Перший вірш описував події, другий – розповідав про пов’язані з ними почуття.
Літературознавча довідка
Елегія – ліричний жанр, що у вільній віршовій формі передає почуття, роздуми над складними проблемами життя. У давньогрецькій поезії елегією називали вірш (двовірш), який складався з гекзаметра й пентаметра.
Пентаметр – в античному віршуванні дактилічний вірш, утворений подвоєнням першого піввірша гекзаметра: 
Піввірші розмежовані цезурою.
Самостійної ролі в античній поезії пентаметр не набув і використовувався в попарному поєднанні з гекзаметром.
Водночас із елегією виникла й інша лірична форма – ямб. Цим терміном позначали стопу з двох складів – короткого і довгого: 
Такі ланцюжки могли бути довшими й коротшими. Саме слово “ямб” пов’язували з міфом про богиню Деметру. Коли вона тужила через викрадення Аїдом своєї дочки Персефони, лишень грубуваті жарти служниці Ямби змусили її усміхнутися. Елліни вважали, що ямб якнайкраще передає розмовну мову, тому він мав неабияку популярність. Цим розміром складали пустотливі вірші (ямби), жарти, а також усі діалоги в трагедіях і комедіях.
Найвідомішим автором елегій у Давній Греції був Тіртей, а пісенної лірики – Сапфо.
Перевірте себе
1. Означте особливості розвитку лірики за доби античності.
2. Назвіть і схарактеризуйте різновиди давньогрецької лірики.
3. Що свідчить про різноманітність пісенної лірики еллінів?
4. Що таке елегія та ямб? Назвіть їхні характерні ознаки.
5. Чим відрізняються античне й сучасне розуміння терміна “елегія”?
(2 votes, average: 4.00 out of 5)