Моральні та етичні початки в медицині
Як свідчать історики, найперші моральні початку у людей зародилися в Месопотамії близько 3000 років до н. е. Вони носили характер заборон на все антирелігійні дії, і стосувалися в основному служителів культу, що претендують на лікування душі і тіла людей. Тільки ті люди, які володіли сакраментальними (лат. Sacramentalis – священний, обрядовий) знаннями та вміннями мали право бути цілителями, тобто лікарями. А у Вавилоні 2500 років до н. е. був створений перший медичний кодекс. Він містив перелік покарань лікарів за порушення ними вимог при лікуванні. У стародавній Персії цілителі повинні були опановувати мистецтво професійного лікування і при цьому виробляти в собі якості коректної поведінки з хворими. За словами Геродота (484-424 до н. е.), який відвідав Єгипет в V столітті до н. е., в арсеналі лікувальних засобів, поряд з фізичними та біологічними формами впливу на пацієнта, активно і ефективно використовувалися моральні: словесні, мімічні і пантомімічні впливу.
У медичній сфері принципи морально-етичної свідомості вперше були розроблені і філософськи обгрунтовані лікарем і мислителем Гіппократом (бл. 460 – бл. 377 до н. е.). Він клявся, що “чисто і непорочно буду я проводити своє життя і своє мистецтво. В який би дім я не увійшов, я увійду туди для користі хворого “(Гіппократ. М., 1994. С. 85). Пізніше і Цицерон (106-043 до н. е.) вказував на два усвідомлених першооснови моральних орієнтирів у медицині: “нікому не шкодити і приносити користь”. Морально-етичне свідомість в медичній практиці лікарями (лікарями) минулого характеризувалося як доктринальні (лат. Doctrina – офіційний принцип) установки-вимоги. Вони втілювалися в медицину у вигляді жорстких нормативів, змістом яких була цілісна програма філософсько-морального виховання лікаря. Але, на жаль, доктринальних в медицині нерідко переходила в повчальне моралізування, як правило, пусте, і тим самим викликала до себе негативне ставлення.
Лікарська (медична) етика вказує на традиційний морально-етичний рівень гуманної культури всіх медичних кадрів. У сучасних умовах лікарська етика і раніше успішно вирішує складні морально-етичні проблеми. Однак у нашому житті з’явилися принципово інші соціальні відносини, і вони вже впливають на науково-медичні кадри. Мова йде про непрості в морально-етичному відношенні проблемах меркантильного властивості. Вони не нові в принципі. Згадаймо, як у романі Е. М. Ремарка “Тріумфальна арка” лікар Равик відкрито веде грошові розрахунки, коли хворий лежить на операційному столі. А в романі Артура Хейлі “Остаточний діагноз” доктор Пірсон свідомо підписує неправдивий висновок про причини загибелі хворого, так як за це фірма виплачує йому солідну винагороду. Таке сьогодні вже проявляється і в медичній сфері нашої країни. Лікарська етика вимагає від лікаря, медичної сестри, фармацевта підвищення моральної відповідальності за виконання свого обов’язку і перед пацієнтами, і перед світовою громадськістю, не дивлячись ні на які зміни.
Лікар і письменник В. В. Вересаєв (1867-1945) свого часу (початок ХХ століття) справедливо зауважував: “Як це не сумно, але треба зізнатися, що у нашої науки (медичної – Ю. Х.) досі немає етики. Не можна ж розуміти під нею ту спеціально-корпоративну лікарську етику, яка займається лише нормировка безпосередніх відносин лікарів до публіки і лікарів між собою. Необхідна етика в широкому, філософському сенсі, – наполягав лікар-мислитель, – вузькі питання лікарської практики, насамперед, повинні вирішуватися саме з філософської точки зору: і тільки в цьому випадку ми зуміємо, нарешті, створити справжню медичну етику “(Вересаєв В. В. З приводу “Записок лікаря”. Собр. соч. в 4 т. Т. 1. М., 1985. С. 359). Сьогодні ці думки В. Вересаєва втілюються в життя на принципах біомедичної етики.
У сучасну епоху науково-технічних досягнень учениемедікі потрапили у вельми непросту морально-етичну ситуацію. Вони творять те, чого ніколи не було в природі. Але це їхнє творіння має неоднозначне значення. Багато чого направлено на благо людей, але чимало і на шкоду. Це стосується медиків, які мають відношення до біомедичних технологій, генної інженерії і т. д. Не можна не визнати, що фізики і хімії дали багато доброго людям в їх технічному облаштуванні, але вони одночасно створили термоядерна зброя або сотворили отруйні речовини. Так, мікробіологи продуктивно захищають маси людей від шкідливих мікроорганізмів і при цьому створюють страшне бактеріологічна зброя. Цей науково-творчий процес вчених, техніків і технологів не можна зупинити, але можна і потрібно на нього цілеспрямовано впливати, розвиваючи у них гуманне самосвідомість і високу моральну відповідальність.
Революційні прориви в сучасній науці, техніці, технології, медицині зажадали негайного вироблення нових морально-етичних принципів і правил для людей науки, але особливо – медиків. Ці моральні принципи і норми повинні бути жорсткими і категоричними в плані стримування будь-яких авантюрних задумів або проектів. Нова етика повинна розбурхувати насамперед совість фахівця, який, будучи творцем нового, повинен бути і деміургом (грец. Demiurgos – майстер) порядку в світі і життя людини. Це може і повинна здійснити нова гуманна етика як практична філософія, впливаючи на розум, почуття і совість всіх вчених і медиків. Згадаймо про зловісну історію, що сталася в ФРН з медичним препаратом Талідамід, який лікарі рекомендували приймати жінкам, що погано переносять вагітність! В результаті близько 6-ти тисяч дітей з’явилися на світ виродками, а дві тисячі з них незабаром загинули. Це свідчення моральної безвідповідальності медиків.
Але як цей науковий експеримент співвідносився з моральним самосвідомістю вчених і медиків і традиційною мораллю, яка в науковому світі була як би винесена за дужки? Як співвіднести успіхи біотехнології до вимог традиційної етики і права взагалі і в медицині зокрема? Людський світ – це спільнота людей, це природна взаємозв’язок людей один з одним і з усім живим природним світом. Наукова, медична, філософська громадськість світу в силу всього цього змушена виробляти принципово інші моральні вимоги до дослідників природи: вченим, медикам, іншим фахівцям, створювати нові контрольні принципи в науці, медицині, дія яких була б спрямована на забезпечення надійного захисту не тільки життя людей, а й усього живого на Землі. Нові морально-етичні принципи і правила в науці та медицині повинні надійно захищати життя людини і сучасні суспільні інтереси і потреби людей.
Наприкінці ХХ століття Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) прийняла рішення, що забороняє клонування людського організму. Генетики правомірно вважають, що клонування як спосіб продовження людського роду неприйнятний і з моральної точки зору, а з наукової – селекція людей з особливо цінними геномами і клонування неможливі. Вони носять скоріше гіпотетичний і спекулятивний характер, ніж науково-практичний. Виходячи з гуманітарних цілей науки, біоетика називає особливо пріоритетними принципи життя – справедливість і честь, милосердя і співчуття, повагу та любов і т. д. Лікарю важливо завжди пам’ятати слова І. П. Павлова, що “людина – неповторне унікальне одухотворене істота, призначене за своєю природою і сутністю до творчої творчої діяльності, гідної віри, надії, любові”.
У зв’язку з принципово новими обставинами, які складаються в світі науки і медицини (особливо біомедицини), моральні зобов’язання задають ученим, практичним лікарям інші напрямки питань з приводу того, що слід робити, щоб їхні дії не суперечили моралі і праву. Ці питання виникають у зв’язку із завданнями, які прагнуть вирішити медикобіологічних наука і технологія. Їх інноваційні розробки підносять громадськості та політикам якісь філософскоетіческіе виклики соціально-культурного властивості. Мова йде про моральну відповідальність дослідників за можливі негативні впливи на життя в таких, поки ще мало вивчених областях науки, як, наприклад: репродуктивні технології, молекулярна генетика, нанотехнологія, біотехнологія, ксенотрансплантація і мн. ін. Тому дослідницька діяльність вчених і медиків у сучасних умовах в центрі уваги нової етики – біоетики.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)