Маркс про класову боротьбу
Наступна оригінальна особливість філософії історії Карла Маркса є теорія класової боротьби, вчення про історичний процес як про боротьбу класів.
Для правильного розуміння цього вчення потрібно насамперед вказати на його філософську зв’язок з мислителем Єремією Бентамом і бентамізмом. Правда, Маркс різко відгукується особисто про Бентама, але, тим не менш, в істоті справи вчення про класову боротьбу є не що інше, як соціальний або класовий бентамізм.
Бентамізм розглядає людську особистість і людське суспільство як арифметику інтересів. Філософія Карла Маркса робить ще один крок і додає, що ця арифметика інтересів призводить до утворення груп з однаковими інтересами або суспільних класів, так що марксизм є як би арифметика класових інтересів. У цьому сенсі ідейна спадкоємність між англійською класичною політичною економією і марксизмом є факт, твердо встановлений.
Для філософії історії марксизму характерно твердження не про те, що в історії взагалі спостерігається боротьба класів, а те, що історія є тільки боротьба класів, і економічна боротьба класів є справжня мета історичного процесу. Що стосується самого поняття класу, то у Маркса воно залишається абсолютно нез’ясованим і невизначеним, але можна зробити висновок, що клас є група осіб, які мають однакові інтереси, з одного боку, а з іншого боку, клас є група осіб, що виражають відому тенденцію або сторону в розвитку продуктивних сил в даній організації виробництва.
Що стосується до загальної ідеї класового тлумачення Карлом Марксом історії, позитивна сторона її в тому, що вона звертає увагу істориків на соціальну сторону історичних подій, але при цьому вона страждає тією ж слабкістю, який страждає взагалі детерміністична масова концепція історії; вона абсолютно стирає особистість, поглинає, розчиняє її в класовій психології. Тим часом всяка суспільна група складається з живих особистостей, які, навіть маючи спільні інтереси, все-таки реагують на них як особистості, як живі люди. Вказуючи на визначальне значення в історії боротьби класів, класових інтересів, Маркс є, як його характеризує Зомбарт з цього боку, так би мовити, історичним песимістом; він шукає пояснення історії виключно в нижчих її сторонах. Не можна не відзначити при цьому в самому Маркса дивного й вражаючої навіть контрасту між цим його песимізмом сьогодення і оптимізмом майбутнього. Все минуле історії та все справжнє історії для нього представляються як боротьба класів, що заводить пружиною якої є особисті інтереси, тим часом для майбутнього держави їм передбачається повна гармонізація цих інтересів, як би нейтралізація їх.
У Маркса немає певного поняття, що таке розвиток продуктивних сил, немає певного терміна. Для філософії Карла Маркса з її механічним розумінням і суспільства, і економічних відносин розвиток продуктивних сил є щось на зразок самого матеріального процесу виробництва благ або на зразок того, що Адам Сміт розумів під продуктивною працею, т. Е. Працею, в результаті якого безпосередньо виходять матеріальні блага. Тим часом розвиток продуктивних сил пов’язано взагалі з історичним життям людства і насамперед з духовним життям самої людини, і в цьому сенсі воно є результат стільки ж економічного життя, скільки і духовної. Це є загальне вираження мощі людства, досягнутої їм в області матеріального життя у зв’язку з його духовним творчістю; між духовним творчістю і матеріальним продуктивним процесом, всупереч думці Карла Маркса, не існує непроникною перегородки.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)