Соціально-економічний напрямок: Маркс, Бернштейн
Німецький економіст і філософ Карл Маркс (1818-1883) довів до логічного кінця розроблену в суспільних науках точку зору про відповідність політики економічному ладу, тобто обгрунтував соціально-економічний підхід до політики. Йому належить положення, згідно якому політична надбудова залежить від економічного базису, від виробничих відносин. А сама політика є вираз непримиренної боротьби за владу між протилежними класами. На сучасному етапі, вважав він, політика набула характеру непримиренної боротьби між буржуазією і пролетаріатом, яка через диктатуру пролетаріату призведе до безкласового суспільства.
Таким чином, вирішальне значення у вченні Маркса придбала ідея конфліктності, революційності політичного життя. А все ролі та функції індивіда зводилися в результаті до його соціально-класової приналежності. У “Маніфесті Комуністичної партії” (1848) вказувалося, що комуністи можуть виразити свою теорію одним положенням: ліквідація приватної власності.
Однак досвід політичної боротьби другої половини XIX ст. не підтвердив деяких прогнозів марксизму. Капіталізм в ході цієї боротьби виявив не тільки свої деструктивні, але й конструктивні здібності до соціального партнерства. У ряді розвинених капіталістичних країн було введено загальне виборче право, яке дозволило трудящим через представницькі органи вирішувати свої проблеми мирним шляхом.
У своїх пізніх творах друг і соратник Маркса Фрідріх Енгельс (1820-1895), оцінюючи нову ситуацію, що склалася в кінці XIX ст. у ряді країн Європи, вже говорив про виникнення такої можливості, при якій “старе суспільство могло б мирно врости в нове”, тобто про можливість мирних соціалістичних перетворень в капіталістичних країнах.
Широке вплив марксизм набув у кінці XIX – початку XX ст. Для уточнення і реформування марксизму чимало зробили не тільки послідовники Маркса, але і його критики.
Едуард Бернштейн (1850-1932) – німецький публіцист і політичний діяч, соціал демократ. Був близьким другом Ф. Енгельса, який заповідав йому архіви, свій і Маркса. У своїй книзі “Проблеми соціалізму і завдання соціал-демократії” (1899) він піддав суворій критиці вчення Маркса. З його точки зору, вчення Маркса виявилося науково неспроможним. Він доводив, що історія веде не до поглиблення прірви між магнатами капіталу і пролетаріатом, а до її зникнення. Очікування катаклізму, властиве марксизму, безпідставно і має бути замінене вірою в поступову еволюцію, провідну до мирного соціалістичному перетворенню суспільного ладу. Боротьба класів існує, але вона не єдине зміст історії, так як поряд з нею є і співпраця класів.
Ці установки Бернштейна стали основою політичної ідеології соціал-демократизму, якою керувалися соціал демократичні партії, які утворили Соціалістичний інтернаціонал.
Найважливішим принципом політичної ідеології та практичної діяльності соціал-демократії в XX ст. став реформізм. Ухваленню західними соціал-демократами еволюційного, демократичного шляху до соціалізму сприяв і досвід більшовизму в Росії. Негативно оцінюючи цей досвід, теоретики соціал-демократії використовували для характеристики своєї платформи поняття “демократичний соціалізм”, підкреслюючи тим самим, що соціал демократія на відміну від комуністів прагне створити соціалізм демократичними засобами.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)