Маркс і Гегель
Одним з найбільш цікавих питань в філософській фізіономії Маркса є питання про ставлення його до класичного ідеалізму. Маркс сам називав себе іноді гегельянцем або, принаймні, подавав привід вважати себе ім. Таким вважали його Енгельс і інші, але зв’язок між марксизмом і ідеалізмом звичайно вельми перебільшується. Відома напис, яку зробив Енгельс в 1891 р на своєму портреті: “Ми, німецькі соціалісти, пишаємося тим, що походимо не тільки від Сен-Сімона, Фур’є і Оуена, але і від Канта, Фіхте і Гегеля”. Якщо розуміти це в сенсі історичного генезису соціалізму взагалі, то це абсолютно справедливо; якщо ж це розуміти в сенсі безпосередньої духовної спадкоємності, то це абсолютно не відповідає дійсному відношенню марксизму і ідеалізму. Насправді між німецьким класичним ідеалізмом і марксизмом, зокрема, між Гегелем і Марксом, зв’язку не існує. Марксизм виріс на грунті розкладання, повного вже падіння німецького ідеалізму. Якщо цей зв’язок існує і абсолютно очевидна у Лассаля, абсолютно очевидна і у Родбертуса, то в Маркса ми неначе повертаємося до століття освіти, французької матеріалізму XVIII ст., Духовно попереднього століттю класичного ідеалізму.
Маркс звичайно вважається представником так званого лівого гегельянства. Від Гегеля вийшли прямо протилежні течії вправо і вліво, і в числі представників лівого крила числяться Фейєрбах, Бруно Бауер, Штраус та інші. Щодо цих мислителів можна прямо констатувати їх генезис, зв’язок з Гегелем. Нічого подібного ми не знаходимо у Маркса. Близькість Маркса з Гегелем виражається у зовнішніх і внутрішніх ознаках, насамперед у деяких особливостях стилю – з деякими гегелівськими виразами написана глава “Про формі вартості” в 1-й главі 1-го тому “Капіталу”. Маркс сам зізнавався в передмові до 2-го тому “Капіталу”, що тут він “кокетував” наслідуванням Гегелем. Наслідування це чисто зовнішнє, словесне. Звичайно, обертаючись в атмосфері Берлінського університету 40-х років, де панував Гегель, Маркс не міг залишитися чужим цьому знайомству з Гегелем. Але цим зовнішнім, частковим наслідуванням стилю Гегеля, по суті, вичерпується майже весь вплив Гегеля на 1-й том “Капіталу”, і це зовнішнє наслідування швидше, звичайно, говорить проти самої можливості його внутрішнього впливу, ніж за неї.
Набагато істотніше для вирішення питання про близькість Маркса і Гегеля так званий діалектичний метод. Сам Маркс писав: “Мій діалектичний метод у своїй підставі не тільки відрізняється від гегелівського, але становить і пряму його протилежність”. Але цей вираз ще досить м’яке. Насправді, те, що Маркс називає своїм діалектичним методом, не тільки не становить протилежності, а просто нічого спільного не має з гегелівському діалектичним методом. Потрібно твердо встановити і пам’ятати, що Гегель ніякого особливого діалектичного методу не має і не тільки не має, але й не може мати. Те, що називається у Гегеля методом, є його метафорична онтологія, т. Е. Образ розвитку понять, образ їхнього руху, що випливає з їх сутності. Це аніскільки не є метод пізнання, а є сама метафізична сутність, і рух поняття відбувається по Тези й антитези не тому, що діалектика є сама природа гегелівських понять. На цій підставі відокремити цей спосіб руху гегелівських понять від самого вчення про це поняття просто неможливо, і тому особливо про метод можна говорити тільки умовно або через непорозуміння.
У передмові до 2-го виданню 1-го тому “Капіталу” ми маємо у Маркса ще більш дивне визначення його відносини до Гегеля: “Я відкрито визнав себе учнем цього великого мислителя і кокетував навіть в деяких місцях глави про теорію вартості, вдаючись до своєрідної гегелівської манері висловлюватися. Містифікація, яку відчуває діалектика в руках Гегеля, анітрохи не усуває того, що він вперше всебічно і свідомо розкрив загальні форми її руху. Вона стоїть у нього догори ногами. Треба її перевернути, щоб знайти раціональне зерно в містичній оболонці “.
Отже, Маркс ніби сам називає себе учнем Гегеля. Але в якому сенсі? – Якщо оголосити систему Гегеля містифікацією і перевернути її догори ногами, то це навряд чи означає бути учнем Гегеля, а скоріше свідомим противником його, тому й це свідчення не можна прийняти буквально. Вплив Гегеля найскоріше можна було б бачити в ідеї еволюціонізму, засвоєної Марксом стосовно до суспільного розвитку. Це, мабуть, пункт найбільшого зближення між Марксом і Гегелем, але це пункт найменш характерний, тому що еволюція в сенсі позитивному, як у Маркса, Спенсера, так і інших еволюціоністів, і еволюція у Гегеля є зовсім різні поняття і, по суті, зближення між ними може бути тільки формальне. Еволюція у Гегеля є розвиток поняття, виявлення всього, що в ньому вже міститься, виявлення логічного змісту понять; еволюція ж в сенсі позитивному є ні більш, ні менш як розвиток в сенсі переходу від одного стану до іншого, причому кожне наступне стан причинно обумовлюється попереднім, але ні внутрішнього зв’язку, ні загального сенсу, ні логічної необхідності в тому сенсі, як у Гегеля, тут немає, і в цьому сенсі Маркса можна зблизити швидше з Дарвіном.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)