Лікей Аристотеля
Саме початок епохи еллінізму (період завоювань Олександра Македонського) збігається в часі з третім періодом в діяльності Аристотеля, започаткованим після його повернення в Афіни. На цей раз Аристотель прибув до Афін не 17-річним юнаком, а 50-річним прославленим філософом-ученим.
Опинившись в Афінах, Арістотель не повернувся в Академію. Цю засновану Платоном філософську школу очолював тепер Ксенократ, який не зумів, як і його попередник по керівництву школи (схоларх) Спевсіпп, зрозуміти і продовжити вчення Платона у всьому його обсязі і у всій його глибині. Тому Аристотель міг вважати себе справжнім спадкоємцем Платона якщо не по суті платонівського вчення, вже підданого критиці самим Аристотелем, то по теоретичного рівня осмислення філософських проблем.
Аристотель засновує свою філософську школу. Це відбувається в 335/334 рр. до н. е. Ця школа Аристотеля увійшла в історію філософії під назвою Лікей.
Аристотель не був афінським громадянином, він не мав юридичного права придбати в Афінах будинок і землю, а тому заснував свою школу за межами міста при громадському гимнасии, який знаходився неподалік від храму Аполлона Лікейського, а тому називався Ликеем. З часом так стала називатися і школа Аристотеля. При гимнасии знаходилися будови і сад, а при будові була крита галерея для прогулянок. Тому школа Аристотеля стала називатися періпатос (від “періпатос” – прогулянка), а учні Аристотеля – перипатетиками. І будову, і сад не були власністю Аристотеля. Він тільки ними користувався.
Положення змінилося при наступникові Аристотеля по керівництву Ликеем схоларх Теофраст. Він також не був афінським громадянином і не міг володіти в Афінах і в передмістях нерухомою власністю. Такий був старовинний афінський закон. Однак, коли в 317 р. До н. е. е. в Афінах встановилася олігархія (при виборчому ценз в 10 тис. драхм на рік), а влада опинилася в руках Деметрія Фалерського – ставленика Кассандра, сина Антипатра, то старий закон був порушений. Деметрій Фалерській, який сам був перипатетиків, видав постанову, відповідно до якого він зміг подарувати Теофрасту і будова, і сад.
Періпатос, або Лікей, став узаконеної організацією, що об’єднала учнів і послідовників Аристотеля. Як і раніше платонівська Академія, періпатос придбав статус святилища муз. Члени лікея ділилися на старших і молодших. Молодші влаштовували кожне молодик присвячені музам загальні трапези, на які запрошувалися люди з боку. Схоларха, керівника школи, обирали тільки старші члени лікея.
Час правління Деметрія Фалерського в Афінах було часом вищого зовнішнього розквіту лікея Аристотеля. У Лікей з’їжджалися учні із усього елліністичного світу. В Афінах, де тоді налічувалося не більше 20 тис. Громадян (т. Е. Дорослих вільних чоловіків), близько 2 тис. Осіб було учнями в Лікее. Не всі слухачі задовольняли Теофраста, інакше він не сказав би в одному зі своїх листів, що нелегко підібрати за смаком вузьке коло слухачів, не тільки що широкий. Багатьох вабило в Лікей марнославство, бажання долучитися до школи, главу якої – Теофраста – приймали царі: Кассандр в Македонії та Птолемей I Сотер в Єгипті.
Однак перипатетики мали в Афінах і ворогів. Ще при Деметрія Фалерського якийсь Аннонід спробував було звинуватити Теофраста у безбожництві, проте сам був звинувачений і покараний. По-іншому справи лікея стали обстоять після вигнання з Афін Деметрія Фалерського Деметрія Поліоркета. В Афінах відновлюється демократія, а у зв’язку з цим погіршується становище лікея.
Якийсь Софокл проводить закон, згідно з яким не можна було керувати школою без згоди афінської ради і народу, однак такої згоди перипатетиками отримано свого часу не було. Учням Аристотеля довелося втекти з Афін. Але у них знайшовся захисник в особі якогось Філона, який звинуватив Софокла в протизаконного. Закон Софокла був скасований, перипатетиків повернули до Афін. Нове відновлення олігархії в Афінах, після поразки Деметрія Поліоркета в битві при Іпсе в 301 р. До н. е. е., не принесло покращення положенню лікея. Навпаки, племінник Демосфена Демохарес організував в Афінах репресії проти прихильників Македонії, а у лікея з Македонією була традиційна, що йде від Аристотеля, зв’язок. Перипатетики знову біжать з Афін. Багато з них знаходять свій притулок в єгипетській Олександрії, де за сім років до цього влаштувався Деметрій Фалерській. Така зовнішня історія лікея.
Що стосується її внутрішньої сторони, то необхідно відзначити, що після Аристотеля Лікей йшов перший час по лінії посилення в ньому наукових інтересів при ослабленні філософських. Звичайно, і Аристотель займався конкретними науками, наприклад зоологією. Однак у Аристотеля філософський інтерес все ж превалював над науковим. Після Аристотеля Лікей звертається до наукової роботи. На перше місце виходить емпіризм, який у Аристотеля хоча і був, але значною мірою погашався його ж раціоналізмом.
Всі теоретичне знання про світ потенційно закладено в розумній душі, властивою – тільки людині. Воно виявляється завдяки спільному дії, з одного боку, одержуваних з зовнішнього досвіду уявлень, а з іншого боку, активного інтелекту, який у Аристотеля придбав самостійне надлюдську буття. Після Аристотеля в Лікее раціоналізм як вчення про позадослідне походження теоретичного знання пішов на спад, емпіризму само як вчення про те, що всяке знання має своїм первинним джерелом досвід і тільки досвід (у разі сенсуалізму це зовнішній досвід), стало більше.
А потім відбувається етизація лікея – школа Аристотеля звертається переважно до питань моралі, що відповідало загальній тенденції розвитку елліністичної філософії.
Однак це відбувається зі значним запізненням у порівнянні з платонівської Академією: етизація Академії починається вже в 315 р. До н. е. е., коли схолархом після Ксенократа стає Полемон, а лікея – в 268 р. до н. е. е., коли схолархом школи Аристотеля стає Лікон.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)