Школа (“Сад”) Епікура
Будучи енергійною і творчою особистістю, Епікур привернув до себе багатьох мислячих людей і утворив свою школу спершу на острові Лесбос в Митилене, а потім у Лампсаке (в малоазійської Греції). У Митилене Епікур придбав дружбу лесбосци Гермарх, в Лампсаке – інших відданих учнів: Метродора (це найулюбленіший учень Епікура, померлий ще за життя вчителя), Поліена, Леонтія, Колота, Идоменея, а також всіх своїх трьох братів (рідкісний випадок в історії філософії) : Неокла, Хередема і Арістобула. З цією-то когортою учнів і прибуває, нарешті, афінянин Епікур в 306 р. До н. е. е. (вже при Деметрія Поліоркета, тільки що змістить Деметрія Фалерського) в Афіни. Купивши за 80 хв (міна – близько півкілограма срібла) відокремлений сад з будинком, він поселяється там разом зі своїми учнями. Так виник знаменитий “Сад Епікура”, над входом до якого було накреслено: “Гість, тобі буде тут добре: тут задоволення – вище благо”.
Однак школа Епікура була публічної філософсько-освітньою школою зразок Академії або лікея. “Сад” Епікура – замкнутий сотоваріщество однодумців. На відміну від Пифагорейского союзу, Епікурейської союз не усуспільнюватись власність своїх членів – “Епікур не вважав, що добром потрібно володіти спільно, по піфагорових слову, що у друзів все спільне, – це означало б недовіру, а хто не довіряє, той не друг” (X, 11). Також на відміну від піфагорейського союзу, Епікур і його друзі анітрохи не займалися політичною діяльністю. В основі неписаного статуту школи лежав принцип Епікура: “Проживи непомітно!”. Він пояснюється не тільки скромністю Епікура – [“скромність його доходила до такої крайності, що він навіть не торкався державних справ” (X, 10)], але і неможливістю громадян впливати на розвиток політичних подій і соціальних явищ в умовах деспотичних монархій еллінізму. Однак на відміну від іногороднього засновника іншої філософської школи в Афінах – Зенона-стоїка афінянин Епікур був патріотом. Він мріяв про звільнення Греції від македонського ярма. “О, якби повалити згодом самих найлютіших (наших) ворогів – македонців”, – вигукує Епікур в одному зі своїх листів, знайдених при розкопках Геркуланума.
У своєму “Саду” Епікур провів другу половину свого життя, лише зрідка виїжджаючи в Лампсак, де у нього залишився, мабуть, як би філія його школи. У Епікура всіляко підтримувався культ дружби, це було в згоді з його вченням: з того багато чого, що приносить мудрість для щастя, головний дар – дружба. У “Сад” часом з’їжджалися епікурейці і з боку. Життя в “Саду” була скромною і невибагливою. Епікур, як і всі заможні елліни, був рабовласником, але він ставився до своїх рабам лагідно, деякі його раби навіть брали участь у філософських заняттях. Деяких своїх рабів Епікур відпустив на волю, і вони стали повноправними членами “Саду”. Таким став, наприклад, раб на ім’я Міс. Це йому писав Епікур про звільнення Греції від Македонії.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)