Елліністична наука
Широко поширена думка про те, що епоха еллінізму була часом розквіту науки, сьогодні нерідко ставиться під сумнів. При цьому критики, як правило, посилаються на те, що, по-перше, елліністична наука була зосереджена лише в кількох наукових центрах; по-друге, вона охоплює хронологічно незначний відрізок часу (тільки III сторіччя); по-третє, що почалося ще в епоху класики відбрунькування від філософії окремих наук так і не було здійснено до кінця в цей період; по-четверте, в елліністичному мисленні зберігалися ще рецидиви міфологічного мислення (продовжувала культивуватися віра в абсолютну непогрішність авторитету Гомера); по-п’яте, широко було поширене скептичне ставлення до наукових досліджень взагалі. І все ж, незважаючи на переконливість цих доводів, не можна не погодитися з думкою І. Д. Рожанська про те, що елліністична культура явила справжній зліт наукового мислення, якого не було у всій попередній історії людства, оскільки саме в III в. був закладений фундамент математичного естествознанія1. Ту ж саму думку проводить і О. Нейгебауєр, за словами якого, “після” Почав “Евкліда і” Альмагеста “Птолемея всі попередники цих учених стали представляти лише чисто” історичний інтерес “” 2.
Безумовно, для того щоб зліт наукової думки в епоху еллінізму став можливим, необхідні були відповідні передумови – як зовнішні, так і внутрішні. Що стосується перших, то, як відомо, виникнення в рамках античної культури нового культурного історичного типу – еллінізму – було обумовлено істотними перетвореннями суспільно-політичної, соціально-економічного та культурного життя греків. Розпад грецької полісної системи і створення Олександром Македонським великої імперії призвели до сутнісному зміни місця древнього грека в світі і суспільстві.
Якщо в класичну епоху грек, за словами Аристотеля, був “політичною твариною”, тобто він міг реалізувати своє призначення в цьому світі тільки через широку участь у громадському та політичному житті країни, то в імперії Олександра, який зосередив всю владу у власних руках, грек опинився не при справах, незатребуваним, та й сам він загубився на її величезних просторах.
Головна проблема, з якою зіткнувся елліністичний людина, – як йому вижити в суворих, жорстоких умовах, які панували в імперії Олександра. Іншими словами, в елліністичної культури на передній план висунулися проблеми життєві, практичні, тобто моральні. Цим пояснюється моральна, практична орієнтація не тільки елліністичної філософії, а й науки, розмежування якої від філософії ще більше посилилися, внаслідок чого вона ставала більш емпірічни, приватної, спеціальної.
Внутрішні ж передумови визначалися логікою розвитку грецької науки. Так, поява геометрії Евкліда можна пояснити, мабуть, тільки тим, що вона, за словами О. Нейгебауера, “в якійсь мірі є лише ланкою в безперервній традиції, що веде від самих ранніх періодів давньої історії”.
Вся наукова діяльність елліністичного людини була зосереджена в основному в двох наукових центрах: Олександрійській бібліотеці та Олександрійському Мусейоні. Саме тут вперше в історії європейської культури з’явився професійний вчений, що присвячує своє життя науці і одержує за це винагороду. Одним з перших пов’язаних з Олександрією вчених був Евклід, який по праву вважається одним з найбільш впливових математиків всіх часів.
Світову славу елліністичної науці принесли олександрійська математична школа, на чолі якої стояв Евклід, роботи математика, фізика та інженера Архімеда Сіракузького і елліністична астрономія, представлена геліоцентрізм Гераклида Понтійського і Аристарха Самоський і геоцентризмом Клавдія Птолемея. Саме з цими іменами пов’язані фундаментальні наукові програми, якими визначається основний зміст елліністичної науки.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)