Анамнез хвороби
Анамнез – це сукупність відомостей, які повідомляються хворим дослідуючому його лікареві, які використовуються для постановки діагнозу і визначення прогнозу захворювання.
Процес отримання лікарем анамнестичних відомостей називається збиранням, або збором анамнезу. Шляхом розпиту вдається виявити у людини відчуття, що виходять з внутрішніх органів, які І. М. Сєченов назвав “темними відчуттями”.
Великий кардіолог XX ст. Поль Уайт писав: “Лікар, який не може зібрати хороший анамнез, і пацієнт, який не може його розповісти, – обидва знаходяться у великій небезпеці: перший – від призначення, другий – від застосування невдалого лікування”. Анамнез є своєрідною сповіддю хворого лікаря. Тому вкрай важливо, щоб пацієнт відчував розташування і повну довіру до дослідуваного. Збір анамнезу – це багато в чому мистецтво, яке невпинно удосконалюється в міру підвищення кваліфікації лікаря і придбання ним досвіду. Тільки в процесі збирання анамнезу лікар має можливість оцінити інтелект, характерологічні особливості хворого, особливості його психічної сфери. Все це накладає вагомий відбиток на виклад пацієнтом його відчуттів, аналіз яких настільки необхідний дослідуваному лікаря.
Збір анамнезу повинен проводитися за певним планом. Для правильної постановки необхідних питань в належній послідовності потрібний лікарський досвід. Проте загальні принципи збору анамнезу можуть бути засвоєні і початківцями.
Порядок збору анамнезу
Історія цього захворювання (anamnesis morbi) – докладний опис розвитку захворювання з самого початку, а не тільки останнього його загострення (не обмежуючи перерахуванням дат звернення до лікаря і зазначенням поставлених діагнозів).
Історія життя хворого (anamnesis vitae):
- Біографічні дані: місце народження, умови життя в дитинстві, освіта, початок трудової діяльності, професія, військова служба, місцезнаходження під час війни; Перерахування захворювань: подібних даному, захворювань у дитинстві, в зрілому віці, захворювань воєнного часу (аліментарна дистрофія, цинга, поранення, контузії), венеричних, гінекологічних захворювань, психічних травм, епіданамнезу; Хронічні інтоксикації (куріння, алкоголь, наркотики); Алергологічний анамнез – з’ясування інформації про наявність у минулому у хворого, а також у його близьких родичів алергічних реакцій на харчові продукти, лікарські препарати, парфумерні вироби, квітковий пилок, виробничу пил, різні запахи і т. п. Спектр алергічних реакцій може бути досить широкий – від вазомоторного риніту, кропив’янки, набряку Квінке до анафілактичного шоку; Опитування про родичів (інформація про спадковість і схильності до захворювань, подібним даним); Сімейно-статевий анамнез: менструації (правильність, тривалість, рясність), статеве життя, одруження (заміжжя), вагітність, пологи, аборти; Соціально-побутовий анамнез: хороші умови праці останнім часом (гігієнічні умови, характер роботи), перебування у відпустці; житлові умови (кількість кімнат, поверх, опалення); регулярність, якісна характеристика харчування; Страховий анамнез: частота користування листком непрацездатності, наявність групи інвалідності, з якого часу пацієнт має листок непрацездатності в даний час.
Опитування по системах та органам (status functionalis).
Важливо пам’ятати, що збір анамнезу – це активний метод дослідження, у реалізації якого вирішальну, провідну роль відіграє лікар. Анамнез повинен бути повним, вичерпним і строго систематизованим. Для того щоб отримати максимум інформації і не упустити будь-які важливі деталі, при збиранні анамнезу захворювання необхідно дотримуватися певної, завжди однієї і тієї ж послідовності ведення розпитування. Вмілим, обережно і в делікатній формі проведеним розпитуванням лікар повинен розташувати до себе пацієнта, заручитися його довірою. Значною мірою це досягається в тих випадках, коли хворий відчуває участь лікаря в його долі і хворобі, бачить бажання прийти до нього на допомогу. На думку багатьох клініцистів, для якісного збору анамнезу найбільш важливі перші 15-20 хв контакту лікаря з хворим.
Г. А. Захар’їн вважав, що “збір анамнезу вимагає багато витримки, такту, знань і умінь”, а “вміння потрібно постійно вдосконалювати”. За його словами, розпитування є повним в тому випадку, “якщо нічого додати”. Анамнез лише спочатку звучить як монолог пацієнта, а потім поступово, при прихованій ініціативі лікаря, непомітної для хворого, він повинен трансформуватися В зацікавлений дружній діалог.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)