Лікарсько-трудова експертиза
Пошкодження тканин щелепно-лицевої ділянки та шиї часто супроводжуються тимчасовою, а іноді (у результаті тяжких ускладнень) довготривалою або стійкою непрацездатністю. Тимчасова непрацездатність є наслідком пошкодження або захворювання, коли зміни в організмі мають тимчасовий, зворотний характер та у відносно короткий термін можуть бути ліквідовані. Тривалість тимчасової непрацездатності при травмі м’яких тканин та кісток обличчя залежить від клінічних проявів захворювання, ускладнень, що виникають.
На тривалість тимчасової непрацездатності хворих з травмою тканин щелепно-лицевої ділянки та шиї впливає вік хворого, стан його імунологічної реактивності, неспецифічних факторів захисту, супутні захворювання. Терміни тимчасової непрацездатності у хворих зі зниженим опором організму, а також хворих літнього віку триваліші, ніж у молодих (Ю. Д. Арбатская, 1981).
При визначенні тривалості непрацездатності треба враховувати не тільки характер захворювання, а й професійно-побутові умови потерпілого. Хворим, які займаються тяжкою фізичною працею, працюють у несприятливих метеорологічних умовах, лікарняний лист подовжують.
Якщо умови праці довготривало несприятливо впливають на перебіг хвороби, спричинюють її загострення, наприклад, при хронічному травматичному остеомієліті щелеп, лікар через клініко-експертну комісію (KJEK) ставить перед адміністрацією підприємства або установи питання про тимчасове або постійне переведення хворого на другу роботу. При цьому треба перерахувати види роботи або робочі операції, спеціальності, адекватні функціональним можливостям пацієнта.
При встановленні тимчасової непрацездатності хворого з щелепно-лицевою травмою можуть бути допущені помилки двох видів: передчасна виписка пацієнта на роботу або, навпаки, необгрунтоване тривале перебування його на лікарняному листі. У першому випадку можуть розвинутися запальні ускладнення, зміщення уламків щелеп та неправильне їх зрощення, виникнення несправжнього суглоба, у другому випадку має місце невиправдане використання засобів на оплату лікарняних листів і трудові втрати на підприємствах та в установах. Експертна оцінка непрацездатності потребує від лікаря значної уваги та постійного підвищення кваліфікації.
При оформленні медичної карти поліклінічного хворого, лікар описує його скарги, анамнез захворювання, дані об’єктивного обстеження. Особливу увагу варто звернути на ті ознаки захворювання, які стали підставою для видачі лікарняного листа. Після визначення діагнозу й призначень вказують терміни звільнення хворого від роботи, номер лікарняного листа. При повторному відвідуванні хворого в амбулаторній карті відзначається перебіг захворювання, ефективність проведеної терапії. При виписуванні хворого на роботу лікар обгрунтовує критерії відновлення працездатності.
Для підвищення відповідальності лікарів за правильність експертної оцінки тимчасової непрацездатності керівникам стоматологічних закладів варто проводити вибіркове рецензування лікарняних листів, історій хвороби, огляд відповідних хворих. Регулярно (1 раз на місяць, квартал, півріччя) на лікарських конференціях варто аналізувати роботу кожного лікаря з експертизи працездатності з урахуванням кількості й середньої тривалості виданих ним лікарняних листів.
Єдиний методичний підхід до визначення тривалості тимчасової непрацездатності хворих з різними захворюваннями, у тому числі із травмою м’яких тканин і кісток обличчя, відсутній. У літературі підкреслюється значна перевага випадків тимчасової непрацездатності хворих з приводу ушкоджень тканин щелепно-лицевої ділянки над іншими захворюваннями в стоматологічному стаціонарі. У стоматологічних поліклініках, за даними Б. С. Берштейна (1981), переважає тимчасова непрацездатність хворих із запальними захворюваннями щелепно-лицевої ділянки.
У літературі наводяться середні терміни тимчасової непрацездатності лише при деяких нозологічних формах ушкоджень обличчя й шиї. Терміни непрацездатності, на думку В. А. Козлова (1985), визначаються необхідністю перебування хворого під спостереженням лікаря до зняття швів. При ушкодженні м’яких тканин обличчя тривалість непрацездатності становить 6-7 днів.
Т. М. Лур’є (1984) рекомендує орієнтовні середні терміни непрацездатності при пошкодженнях щелепно-лицевої ділянки (табл. 6).
При ускладнених переломах терміни тимчасової непрацездатності збільшуються на 1-2 тиж., а в деяких хворих і на більший термін, залежно від тяжкості ушкодження обличчя й інших органів при поєднаній травмі, виникненні запальних ускладнень. При поєднаних і множинних ушкодженнях тканин щелепно-лицевої ділянки терміни тимчасової непрацездатності значно збільшуються.
Представлені середні вибіркові показники дають лише відносне уявлення про тривалість тимчасової непрацездатності хворих із травмою щелепно-лицевої ділянки та шиї в окремих лікувальних закладах. При проведенні лікарсько-трудової експертизи в кожному конкретному випадку враховують особливості клінічних проявів травми, її перебіг, виникнення ускладнень, характер роботи, умови праці й побуту хворого. Оскільки терміни тимчасової непрацездатності визначаються не тільки клінічним, а й трудовим прогнозом, у разі значної тривалості захворювання або його ускладнень хворий повинен бути спрямований на клініко-експертну комісію.
Студенти, лікарі-інтерни, клінічні ординатори, аспіранти клінічних кафедр медичних ВНЗ і освітніх закладів післядипломної освіти позбавлені права здійснювати лікарсько-трудову експертизу, але лікарі, що навчаються в інтернатурі, клінічній ординатурі, аспірантурі беруть участь у лікувальному процесі й повинні навчатися лікарсько-трудовій експертизі під контролем їхніх керівників, що володіють правом проводити зазначену експертизу.
Право на видачу листів непрацездатності (довідок) мають лікарі державної, муніципальної і приватної систем охорони здоров’я на підставі ліцензії на проведення експертизи тимчасової непрацездатності.
При захворюваннях і травмах лікар видає лист непрацездатності одноосібно й одноразово на термін до 10 календарних днів і може продовжувати його одноосібно на термін до 30 календарних днів. За потреби подальшого продовження терміну непрацездатності, лікар направляє хворого в КЕК, що вирішує питання про продовження лікарняного листа.
В амбулаторно-поліклінічних умовах лист непрацездатності за минулий період може бути виданий тільки за рішенням КЕК лікувально-профілактичного закладу з оформленням медичних документів, що підтверджують винятковість даного випадку.
Для поліпшення послідовності в роботі стаціонарів і поліклінік та у зв’язку з необхідністю динамічного спостереження хворих у більш ранній період після виписування зі стаціонару доцільно продовжувати лист непрацездатності на максимально короткий термін (1-3 дні) з ранньою явкою хворого в поліклініку або викликом лікаря додому.
У тих випадках, коли хворий поступив на стаціонарне лікування з наявним у нього на руках листом непрацездатності, виданим поліклінікою, диспансером тощо, лікарі стаціонару мають право його продовжити. Однак практика показує, що лікарі стаціонарів відкривають новий лист непрацездатності, причому як первинний, а не як продовження, вносячи цим самим помилки в статичний аналіз захворюваності з тимчасовою непрацездатністю. При відновленні працездатності після стаціонарного лікування хворий може бути виписаний із закритим листом непрацездатності.
Хворі, в яких у період стаціонарного лікування виявлені ознаки стійкого обмеження працездатності й життєдіяльності, направляються КЕК стаціонару в бюро медико-соціальної експертизи, що вирішує питання про інвалідність хворого.