Клінічна історія хвороби

Клінічна історія хвороби ведеться з моменту надходження хворого в стаціонар. У ній фіксуються основні етапи обстеження клінічного, інструментального та лабораторного, укладення консультації лікарів-спеціалістів, ставиться попередній діагноз, проводиться обгрунтування діагнозу і, якщо необхідно, ставиться диференційний діагноз. Після цього з урахуванням всіх наявних сучасних класифікацій ставиться остаточний діагноз, потім призначається лікування та реєструються щодня застосовувані препарати. Обов’язково відзначають усі зміни, що стосуються стану хворого, як позитивну, так і негативну динаміку. Через певні проміжки часу стан хворого описують у етапний епікриз. Якщо стан хворого покращився, хворого виписують, заповнюючи виписаний епікриз. Якщо ж, незважаючи на проведене лікування, захворювання закінчується летальним результатом, то історія хвороби завершується посмертним епікризом. Крім цього, історія хвороби є і юридичним документом.
Написання академічної історії хвороби має дещо інші цілі. Студент повинен продемонструвати всі придбані їм навички і знання. Метою написання історії хвороби при вивченні курсу пропедевтики внутрішніх хвороб є відображення знань, отриманих ним при вивченні предмета, здатності виявлення симптомів та узагальнення їх у синдроми на підставі даних, отриманих при обстеженні. Історія хвороби повинна відображати ознайомлення студента з класичною методикою дослідження всіх органів і систем організму, особливостями розпитування при різних захворюваннях. Студент повинен вміти аналізувати отриману інформацію для того, щоб зіставляти суб’єктивні та об’єктивні зміни в організмі хворої людини з певними нозологічними формами.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Клінічна історія хвороби