ТЕЧІЇ РАННЬОГО МОДЕРНІЗМУ: ІМПРЕСІОНІЗМ, СИМВОЛІЗМ, НЕОРОМАНТИЗМ – ПЕРЕХІД ДО МОДЕРНІЗМУ. ВЗАЄМОДІЯ СИМВОЛІЗМУ Й ІМПРЕСІОНІЗМУ В ЛІРИЦІ
Особистість прагнула усвідомити саму себе, свої творчі можливості й духовну мету на межі ХІХ-ХХ ст.
Д. Обломієвський
Наприкінці XIX – на початку XX ст. сформувалися течії раннього модернізму – імпресіонізм, символізм, неоромантизм.
Ранні модерністські течії спочатку розвивалися паралельно з іншими напрямами – реалізмом, натуралізмом, пізнім романтизмом. Однак поступово виходили на перший план, відкриваючи широкий простір для подальших мистецьких пошуків, для інших течій модернізму й авангардизму. На відміну від реалістів, які завжди прагнули дати логічне пояснення подій з точки зору соціально-духовної еволюції, модерністи нічого не пояснювали – вони лише фіксували зрушення в суб’єктивному й об’єктивному світі за допомогою знаків, символів і натяків. Модерністи заперечували й методи натуралізму з його конкретністю та фактографічністю, для них головне – узагальнена глибинна сутність. Однак ранній модернізм використовував традиції романтизму, який ставив понад усе творчу волю та свободу митця. Модерністи протиставили реальності новостворений ними світ, що існує лише в душі й ідеях, але має свої закони, які необхідно усвідомити. На перше місце вони висували інтуїцію, яка мала проникати в таємничу сутність буття. Вищим знанням проголошували не науку, а художню творчість, здатну одухотворювати дійсність, відкривати нікому не відомі глибини індивідуального життя.
Імпресіонізм (фр. Impression – враження) – течія модернізму, що характеризується ушляхетненим, витонченим відтворенням особистісних вражень і спостережень, мінливих миттєвих відчуттів і переживань.
Імпресіонізм сформувався у Франції в другій половині XIX ст. насамперед у малярстві (назва походить від картини К. Моне “Враження. Схід сонця”, 1873). Його представники – художники К. Моне, Е. Мане, О. Ренуар, Е. Дега та ін. – головним завданням уважали найприродніше зобразити зовнішній світ, витончено передати свої миттєві враження, настрої. “Я малюю те, що зараз відчуваю”, – зізнавався К. Піссарро.
Імпресіонізм виявився плідним і в музиці (М. Равель, К. Дебюссі, М. де Фалья, Дж. Пуччіні, С. Скотт та ін.).
У літературі представниками імпресіонізму були брати Е. і Ж. Гонкур, А. Доде, Гі де Мопассан, П. Верлен (Франція); С. Цвейг, А. Шніцлер (Австрія); С. Віткевич, С. Жеромський (Польща); М. Коцюбинський, М. Вороний (Україна).
К. Піссарро. Вулиця Сент-Оноре. Сонячно, південь. 1898 р.
Українські неоромантики
В українській літературі неоромантизм найповніше виявився в ліриці та драматичних творах Лесі Українки, яка своїм “проривом у блакить” створювала основу для естетичних і національних шукань в українській поезії. Могутній життєлюбний заряд неоромантизму надихав пізніше О. Близька, М. Йогансена, Ю. Яновського, О. Телігу, О. Ольжича та ін.
Ф. Кнопф. Я замикаю свої двері. 1891 р.
Імпресіоністи змальовували світ таким, яким він видавався в процесі безпосереднього бачення. “Бачити, відчувати, виражати – у цьому все моє мистецтво” – так словами Е. Гонкура могли б сказати про себе майстри імпресіонізму. Для імпресіоністичних творів характерні суб’єктивність зображення, підкреслений ліризм, використання тропів (метафор, епітетів, символів та ін.), які створюють певний настрій, посилюють асоціативність почуттів і вражень. Описи стають більш епізодичними, фрагментарними, велике значення в них мають засоби відтворення кольорів, світлотіней, звукових барв і тонів, які передають зміну внутрішнього стану автора, його почуттів. Часто письменники використовують ліричний монолог, незакінчені фрази й думки, які допомагають показати плин настроїв і вражень героя.
У поезії імпресіонізм був близький до символізму.
Символізм (з грецьк. symbolon – знак, символ, ознака) – одна з течій раннього модернізму, у якій замість художнього образу, що відтворює певне явище, використовується художній символ, що є знаком мінливого “життя душі” і пошуку “вічної істини”.
Символізм виник у Франції в 60-70-х роках XIX ст., звідки поширився в інші країни. Термін запропонував французький поет Ж. Мореас у статті “Символізм” (1886). Домінуючою ознакою нової тенденції він уважав вияв “прихованої близькості до первісних ідей”, підкреслюючи, що мистецтво прагне втілити ідею в чуттєву форму, перетворити первинні емоції на лінії, кольорові плями, звуки, яким потрібно надати символічного значення. На його думку, поет має оспівувати не об’єкт, а враження й почуття, що нього виникають.
Символізм був створений на сформульованому Ш. Бодлером законі “відповідностей”, за яким відбувається “активне самоперетворення внутрішнього на зовнішнє”. Символісти вважали, що сутність світу не може бути пізнана за допомогою раціоналістичних засобів, а доступна лише інтуїції, на ірраціональній основі, що розкривається через натяк та осяяння.
Заглиблюючись у світ духовних переживань особистості й шукаючи “вічну істину”, символісти використовували такі художні засоби, як складний метафоризм, інакомовлення, натяки, символіка, музичність, багатозначність слів, абстрактність образів тощо.
Символізм в Україні
В українській літературі символізм найбільш притаманний представникам “Молодої музи”, “Української хати”, а також угрупованню “Митуса”. М. Вороний, Олександр Олесь, О. Слісаренко, Д. Загул, П. Тичина, С. Черкасенко наповнили символістські форми актуальним національним змістом. Відстоюючи право митця на свободу, українські символісти не відмовлялися від громадських обов’язків літератури. У їхній творчості органічно поєднуються принципи краси й правди, відчувається туга за казковим і прекрасним світом, у якому особа та нація злилися б в одне ціле, подолавши відчуженість. Використовуючи “філософію серця”, вітчизняні письменники збагатили скарбницю світового символізму новими формами вираження душевних почуттів (особливою милозвучністю, використанням жанрів українського фольклору – пісні, думи, казки тощо, поєднанням абстрактних символів з реальними враженнями тощо).
Усе це зумовлювало високий ступінь умовності символістських творів.
У Франції найвідомішими представниками символізму були П. Верлен, А. Рембо, С. Малларме; у Бельгії – М. Метерлінк, Е. Верхарн; у Німеччині – С. Георге; в Австрії – Р. М. Рільке, Г. Гофмансталь; у Росії – В. Брюсов, Андрій Бєлий, О. Блок.
Неоромантизм. Визначальною ознакою цієї ранньої течії модернізму є подолання розриву між ідеалом і дійсністю, характерною для романтизму, завдяки могутній силі особистості, здатної перетворити бажане на дійсне.
Характерні ознаки неоромантизму проявляються у творчості К. Гамсуна, Г. Гауптмана, Р. Л. Стівенсона, Р. Кіплінга, представників “Молодої Польщі”, М. Гумільова.
Наприкінці XIX ст. художній текст усвідомлювався модерністами як самостійний, довершений світ, що має власну цінність. Він повинен відображати порухи людської душі, враження та відчуття особистості, а також проникати в глибинну сутність буття й духу. Модерністи активно шукають для своїх творів нову мову – метамову, яка має стати, на їхню думку, новим універсальним засобом відображення непізнанних зв’язків. Це зумовило взаємодію різних видів мистецтва, яка розпочалася в період раннього модернізму й тривала протягом XX ст. На межі століть простежується творчий синтез можливостей музики та живопису в літературі. Імпресіоністи, символісти, неоромантики надають великого значення кольорам, відтінкам, звукам, напівтонам, ритму кожної фрази, за допомогою яких відтворюють найменші переживання й найпотаємніші мрії особистості.
Отже, на межі XIX XX ст. літературний процес розвивається в різних напрямах. Реалістичному й натуралістичному мистецтву протистояла абсолютна свобода духу, який повстав проти раціоналізму й наслідування життя. Початок перевороту в мистецтві засвідчили течії раннього модернізму – імпресіонізм, символізм, неоромантизм. За словами П. Верлена, докорінна відмінність нової епохи “полягає в заміні загального конкретним”, “увічненні в найвищій, абсолютній, остаточній формі певної миті, певного настрою або душевного стану”. Ці пошуки зумовили подальший розвиток модернізму у XX ст.
Обізнаність. 1. Визначте хронологічні межі ранніх течій модернізму. 2. Назвіть основні ознаки імпресіонізму, символізму, неоромантизму та їхніх представників. Читацька діяльність. 3. Порівняйте: а) романтизм і неоромантизм; б) імпресіонізм і символізм. Людські цінності. 4. Які ідеї та образи утверджували ранні течії модернізму? Комунікація. 5. Як ви розумієте поняття “символ”, “символічний”, “символістський”, “імпресіоністичний”, “романтичний”, “неоромантичний”. Ми – громадяни. 6. У творчості яких представників раннього модернізму поєднуються принципи краси й правди? Сучасні технології. 7. Знайдіть інформацію про одного з представників раннього модернізму. Підготуйте буктрейлер. Лідери й партнери. 8. Робота в групах. Підготуйте опорні схеми для характеристики ранніх течій модернізму.
ПІДСУМКИ
– Течії раннього модернізму засвідчили заперечення реалізму й натуралізму.
– Ключовим поняттям символізму став символ як вираження духовної таємниці світу й людини.
– Настанова на миттєві враження – основа імпресіонізму.
– Неоромантики продовжували традиції романтизму, прагнули до одухотворення дійсності, створення образу сильної особистості, яка здатна змінювати світ.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)