Поль Верден: зловлена миттєвість – ІМПРЕСІОНІЗМ І СИМВОЛІЗМ – ПЕРЕХІД ДО МОДЕРНІЗМУ. ВЗАЄМОДІЯ СИМВОЛІЗМУ ТА ІМПРЕСІОНІЗМУ В ЛІРИЦІ
Поль Марі Верлен (1844-1896) народився у французькому містечку Мец у сім’ї військового інженера. Мати майбутнього поета за походженням була селянкою. Батька переводили з одного місця служби на інше, тож родина часто переїжджала, доки 1851 р. не оселилася в Парижі. У 1862 р. Поль закінчив ліцей імені Бонапарта з дипломом бакалавра і вступив на правничий факультет університету. Однак через матеріальні проблеми навчання тривало недовго. У 1864 р. юнак став дрібним службовцем у страховій компанії, потім працював у мерії та в сільській ратуші. Ще в дитинстві Поль почав віршувати. А 1863 р. в часописі “Прогрес” з’явилася його перша публікація.
У 1865 р. Верлен утратив батька. Упоратися з тяжкими переживаннями схильному до меланхолії поетові допомогла лише творчість. Уже наступного року Верлен власним коштом видав свою першу поетичну збірку “Сатурнічні вірші”, а 1869 р. вийшла друком збірка “Галантні свята”. У той період митець познайомився з юною Матильдою Моте, яка незабаром стала його дружиною. Саме їй Верлен присвятив свою третю збірку – “Добра пісня” (1870).
Фотопортрет П. Верлена
А. Фантен-Латур. Ріг стола. 1872 р. (Ліворуч – П. Верлен і А. Рембо)
Поетове весілля відбулося буквально напередодні початку Франко – прусської війни 1870-1871 рр. У дні облоги Парижа Верлен вступив до лав захисників міста, потім пристав до паризьких комунарів, редагував бойові листки Комуни, а після її розгрому змушений був переховуватися, аби не потрапити під репресії.
Восени 1871 р. поет познайомився із сімнадцятирічним Артюром Рембо. Обидва вони переживали відчай і розгубленість. Ці почуття зблизили митців. Відтак, залишивши напризволяще дружину й дитину – немовля, Верлен разом з Рембо полишає Францію. Поети мандрують Бельгією, потім якийсь час живуть у Лондоні, де заробляють на життя уроками французької, і знову повертаються до Бельгії.
У 1873 р. під час сварки Верлен поранив друга пострілом із револьвера й був засуджений до двох років ув’язнення. І знову вгамувати душевний біль йому допомогли вірші. Тут-таки, у бельгійській в’язниці, Верлен розпочав теоретизувати з приводу поетичної творчості. Вірші, написані до кінця 70-х років, увійшли до збірок “Романси без слів” (1874) і “Мудрість” (1880), а роздуми про долю друзів-митців вилилися в цикл статей “Прокляті поети” (1883). До “проклятих” Верлен зараховував А. Рембо, Трістана Корб’єра, С. Малларме і, вочевидь, себе (хоч прямо про це не писав).
У 1885 р. поет офіційно розлучився із дружиною, жив боргами, тяжко хворів, не раз знову потрапляв до в’язниці. Однак навіть такі переживання Верлен вважав гідними якщо не поезії, то принаймні автобіографічної прози. Так з’являються книжки “Мої лікарні” (1891) та “Мої в’язниці” (1893).
На відміну від свого молодшого друга Рембо, Верлен і негативний досвід умів переплавляти на поетичний. За будь-яких життєвих обставин він залишався поетом і щороку видавав нову книжку. Протягом 1888- 1893 рр. вийшли друком збірки “Кохання”, “Паралельно”, “Присвяти”, “Щастя”, “Інтимні літургії”, “Елегії”. Останню збірку – “Плоть” – Верлен надрукованою не побачив. Він помер в одній з паризьких лікарень 8 січня 1896 р.
Верлен перший створив урбаністичні вірші, індустріальний пейзаж. Поет виписує його з реалістичною точністю в деталях життя великого міста й передмість. Тут він знаходить і відповідні слова, сміливо розширюючи лексикон сучасної поезії. Про це в статті “Верлен” писав російський поет Борис Пастернак: “Паризька фраза у всій її незайманості й чарівній влучності влітала з вулиці й лягала в строфу цілком, без найменшої силуваності, як мелодичний матеріал для всієї наступної побудови”.
Верленова жага життя, любов до кожного його вияву, уміння майстерно використовувати найтонші відтінки слів – від найвеличніших до найгрубіших – дали могутній поштовх розвитку поезії кінця XIX – початку XX ст., навчили її тематичної та мовної розкутості.
Ви вже знаєте, що самоназвою поетичної школи Верлена стало слово “декаданс”. Сучасники сприймали митця як типового поета доби занепаду культури. Та й провідними мотивами верленівських поезій були картини сутінок буття, настрій задумливого суму.
Захід дотлівав, багряніли хмари,
Вітер колихав білі ненюфари,
Квіти колихав між очеретів,
Над сумним ставком тихо шарудів.
Я бродив один із жалем кривавим,
Між похилих верб понад сонним ставом,
Де густий туман уставав з низів,
Де, мов великан, привид чийсь сизів…
(Переклад М. Лукаша)
Це перші строфи вірша Верлена “Сентиментальна прогулянка” (1866). Поет часто обирав теми й назви з класичного репертуару (як-от “Поетичне мистецтво”, що відсилає до твору Буало). Англійський і французький сентименталізм та ранній романтизм знають безліч “Сентиментальних прогулянок”, написаних під впливом “Сентиментальної подорожі” Лоренса Стерна. Початок “Сентиментальної прогулянки” Верлена – ніби мозаїка з образів ліричних поезій Томаса Грея, Рене Шатобріана, балад Шиллера, Сауті й Гюго, а озерний антураж міцно пов’язує самотнього ліричного героя вірша з “озерною школою” англійського романтизму.
Однак, попри традиційність, усі ці образи гармонійно вписуються у верленівські поезії. Так лягають на полотно саме в потрібному місці нібито безсистемні мазки художника-імпресіоніста: відійдеш на певну відстань – і зачаруєшся зловленою миттєвістю… Насправді тут існує чітка система відповідностей між світом природи і внутрішнім світом людини – світовідчуттям художника, що передається глядачам; світовідчуттям ліричного героя, що передається читачам. Виникає враження, ніби кожен рядок першої строфи “Сентиментальної прогулянки” віддзеркалюється у відповідному рядку другої строфи: багряні хмари освітлюють кривавим жалем душу героя; очерети відбиваються в озері, звідки підіймається густий туман; із цього туману вітер постає привидом-велетнем… Так у репертуарі
Мистецтва з’являється тема “віддзеркалення”, яку ввели саме імпресіоністи. Простежується вона і у французьких художників – представників цього напряму, і у творчості композитора-імпресіоніста Клода Дебюссі.
Проголосивши в “Поетичному мистецтві”: “Найперше – музика у слові!”, Верлен послідовно втілював цю настанову у власній ліриці, аж до звукопису. Завдяки особливому добору звуків для створення потрібного образу, враження його твори набувають надзвичайної музичності. Саме музиці більше за інші види мистецтва властива так звана сугестивність.
Механізми творчості
Сугестія (від лат. suggestio – навіяне) – навіювання певного настрою, стану, зокрема засобами мистецтва; художній вплив радше на підсвідомість, аніж на свідомість читачів, глядачів, слухачів.
Системне використання засобів сугестії розпочалося в літературі й мистецтві другої половини XIX ст., однак про неї як про одну з найважливіших цілей літературно-художньої творчості відомо від початку існування мистецтва. Ще в давньоіндійській теорії поезії твір, у якому слово виражає зміст непрямо і він осягається тільки завдяки сугестії, називався “дхвані” (натяк). Причому таку поезію вважали вищою за ту, що безпосередньо виражає зміст і називається “цитра” (картина). Таке протиставлення дуже близьке до сучасного протиставлення сугестії-медитації (роздуму) та сугестії-нарації (оповіді).
З огляду на сказане вище поезії Верлена в принципі є класичними зразками віршів, що важко піддаються перекладу. Щоправда, іноді перекладачам таки вдається вдало відтворити, скажімо, систему звуконаслідувальних алітерацій Верлена, як-от у рядку “Над сумним ставком тихо шарудів”, що імітує шерех вітру в прибережних очеретах. До звуконаслідування вдавалася й романтична балада (один із жанрів, внутрішньо наявних у “Сентиментальній прогулянці” Верлена):
Тільки вітер з осокою
Шепче: “Хто се, хто се
Сидить сумно над водою,
Чеше довгі коси?”
(Т. Шевченко. “Утоплена”)
Однак у Верлена є твори, де “баладний” сюжет відступає в тінь, майже зникає. На першому плані той-таки самотній ліричний герой і звукове тло його настрою. Найвідоміша з таких поезій – “Осіння пісня” (1866), яку не раз намагалися перекласти багатьма мовами світу, зокрема й українською. Напевно, найкращим з вітчизняних перекладів є робота Г. Кочура, яку дуже радимо вам прочитати:
Неголосні
Млосні пісні
Струн осінніх
Серце тобі
Топлять в журбі,
В голосіннях…
Перевірте себе
1. Розкажіть про життя П. Верлена. Яку роль у долі поета відігравала творчість?
2. Схарактеризуйте художній метод Верлена. Проілюструйте відповідь прикладами з вірша “Сентиментальна прогулянка” та (або) інших прочитаних поезій.
3. Прочитайте вірш Верлена “Поетичне мистецтво”. Чи можна вважати цей твір маніфестом певного художнього напряму? Як виникло саме таке ставлення до нього? Що з цього приводу говорив сам автор?
4. Які поради та рекомендації поетам дає Верлен у вірші “Поетичне мистецтво”?
5. Схарактеризуйте ліричного героя вірша “Поетичне мистецтво”. За що він любить поетичну творчість? За що він любить музику? (Відповідь проілюструйте прикладами з “Осінньої пісні”). Як він ставиться до живопису? За що не любить літературу?
6. Знайдіть ознаки імпресіоністичного бачення природи, людини, а також взаємовпливи настроїв природи та людини у вірші “Осіння пісня”.
7. Проаналізуйте переклади “Осінньої пісні” Верлена, здійснені Г. Кочуром і М. Лукашем. Визначте, хто з двох перекладачів пішов шляхом звукопису (асонансів, алітерацій, звуконаслідування). Який підхід обрав другий перекладач?
8. До якого літературного напряму належить творчість П. Верлена? Відповідь обгрунтуйте.
9. Що таке сугестія? Який художній прийом у поезії Верлена найбільше сприяв її сугестивності? Наведіть відповідні приклади.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)