Осіння пісня – Поль Верлен 1844-1896 – ПЕРЕХІД ДО МОДЕРНІЗМУ. ВЗАЄМОДІЯ СИМВОЛІЗМУ Й ІМПРЕСІОНІЗМУ В ЛІРИЦІ
Ячать хлипкі,
Хрипкі скрипки
Листопада…
Їх тужний хлип
У серця глиб
Просто пада.
Від їх плачу
Я весь тремчу
І ридаю,
Як дні ясні,
Немов у сні,
Пригадаю.
Кудись іду
У даль бліду,
З гір в долину,
Мов жовклий лист,
Під вітру свист –
В безвість лину.
(Переклад Миколи Лукаша)
ОСІННЯ ПІСНЯ
Неголосні
Млосні пісні
Струн осінніх
Серце тобі
Топлять в журбі,
В голосіннях.
Блідну, коли
Чую з імли –
Б’є годинник:
Линуть думки
В давні роки
Мрій дитинних.
Вийду надвір –
Вихровий вир
В полі млистім
Крутить, жене,
Носить мене
З жовклим листям.
(Переклад Григорія Кочура)
“ПОЕТИЧНЕ МИСТЕЦТВО”. Вірш увійшов до збірки “Колись і недавно” і став програмним твором поета, відобразивши його естетичні погляди. Він був написаний з нагоди 200-річчя виходу у світ трактату “Мистецтво поетичне” теоретика класицизму Н. Буало. Збіг у назвах творів підкреслює свідоме прагнення П. Верлена створити естетичну концепцію нового часу. Якщо Н. Буало сформулював принципи раціоналістичного методу в літературі, то П. Верлен визначив у своєму вірші основні положення імпресіонізму та символізму: “Не можна повністю зрозуміти “Поетичне мистецтво”, адже це, зрештою, лише пісня, та я й не став би будувати теорії”. Утім, саме цей твір П. Верлена, якнайточніше відобразив особливості його творчого методу й був сприйнятий символістами як поетичний маніфест.
Поет заперечує раціоналізм у мистецтві. Головне для нього – інтуїтивне пізнання, за допомогою якого лише й можливо осягнути таємничий світ людських почуттів, природи, думок і мрій. Лірика, за словами автора, має линути до душі людини, змушуючи її “шукати нову блакить, нову любов”.
Митець протиставляє традиційну літературу, побудовану на логічних зв’язках образів, явищ і понять, поезії нового часу, для якої “найперше – музика у слові”. На його думку, музикальність має стати новим засобом вираження поетичного світовідчуття, найтонших вражень, найпотаємніших емоцій. Тому він радить брати з віршових розмірів той, який не обтяжує, стримуючи поета, а, навпаки, – “плине”, віддзеркалюючи плин людських настроїв і почуттів. За допомогою музикальності П. Верлен прагне відтворити духовний ореол особистості – світ її почувань:
Бо наймиліший спів – сп’янілий:
Він невиразне й точне сплів,
В нім – любий погляд з-під вуалю,
В нім – золоте тремтіння дня
Й зірок осіння метушня
На небі, скутому печаллю.
(Переклад Григорія Кочура)
Автор не просто називає реалії, що сприймає людина (погляд, день, зірки, небо), а підкреслює ті асоціації та враження, які вони викликають у неї. У перекладі це передається за допомогою тропів: погляд “любий”, тремтіння дня “золоте”, “метушня” зірок і небо, “скуте печаллю”. Тут не просте порівняння світу природи з людськими переживаннями, а їхня органічна єдність, яку має передати “спів” поезії.
Поет підкреслює також різницю між барвами та “відтінками”. На його думку, за “барвами” закріплюються певні змістові значення, а за “відтінками”, навпаки, приховується те, що не можна визначити, назвати, зрозуміти. Саме відтінки й півтони можуть відобразити певні настрої та емоції, порушуючи усталені межі між різними явищами:
Відтінок лиш єднати може
Сурму і флейту, мрію й сон.
Для символістської естетики характерне усвідомлення того, що світ має певну мету, до якої прагнуть творча уява й інтуїція митця. П. Верлен, відчуваючи потребу в наближенні до всесвітньої “таїни”, в останній строфі немовби посилає свій “крилатий” вірш на пошуки загадкової сутності:
Щоб вірш твій завше був крилатий,
Щоб душу поривав – шукати
Нову блакить, нову любов,
Щоб мчав, де далеч непохмура,
Де чари діє вітерець,
Де пахне м’ята і чебрець…
(Переклад Григорія Кочура)
Однак символісти завжди прагнули залишити нерозгадану загадку – те, до чого звертатимуться наступні покоління. Не винятком є й верленівський вірш, який неначе обривається на півслові: “А решта все – література”. Синтаксична фігура замовчування разом зі зміною ритму в останніх рядках ще раз підкреслює межу між раціоналістичною “літературою” і справжнім “поетичним мистецтвом”. Тільки для раціоналістів усе завжди ясно, а поетам, на думку П. Верлена, не зрозуміло нічого, вони можуть лише відчути духовну сутність світу, яка їх приваблює, не розкриваючи до кінця своєї глибини.
П. Верлен та українська література
За словами Г. Конура, першим переклав твори П. Верлена Павло Грабовський: 1897 р. в його перекладі з’явилася “Осіння пісня”, а через рік опублікував свої переклади віршів французького символіста Іван Франко. В українській літературі поезії П. Верлена перекладали досить охоче. Серед перекладачів відомі майстри слова – В. Щурат, М. Вороний, С. Твердохліб, М. Рильський, Михайло Орест(Зеров), М. Драй-Хмара, Г. Конур, М. Лукаш та ін.
Лірика П. Верлена справила значний вплив на творчість багатьох вітчизняних письменників. Зокрема, прихильником французького поета був В. Стефаник. В одному з листів до свого друга В. Морачевського письменник писав, що Верленові поезії допомагають йому в години “сумовитості”, а вірш “Осіння пісня” може передати все “журливе й безкінечне”, що переповнює його душу. Творчість П. Верлена надихала М. Вороного. Письменник стверджував: “Очевидно, зближувало нас палке бажання віри для зневіреної й уже властиво безвірної душі”. М. Вороний говорив, що, як і П. Верлен, іде “не так од образу, як од звука”. Використання мелодійності для зображення порухів людської душі – основна ознака поезії М. Вороного. “Щоб поезія була хорошою, її треба глибоко вистраждати та виносити в серці”, – писав митець.
М. Бурачек. Золота осінь. 1916 р.
Де ж ця “нова блакить”, “нова любов”, про які пише поет? Де “далеч непохмура”? Про це тільки може мріяти поетична душа, бо, лише створюючи свою особливу дійсність, вона здобуває силу життя, волі та натхнення.
Верленівський вірш за своїм естетичним змістом і вишуканою формою є справжнім твором нового “поетичного мистецтва”, протиставленого не тільки правилам класицизму, а й об’єктивістській ліриці парнасців, а також реалістичній літературі. Художні відкриття поета сприяли утвердженню модернізму.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)