Бог помер – ВІД РОМАНТИЗМУ ДО СИМВОЛІЗМУ – ПЕРЕХІД ДО МОДЕРНІЗМУ. ВЗАЄМОДІЯ СИМВОЛІЗМУ ТА ІМПРЕСІОНІЗМУ В ЛІРИЦІ
Ви це знаєте
1. Пригадайте, що таке модернізм.
2. Назвіть основні ознаки, що відрізняють модерністський роман від творів реалізму. Відповідь проілюструйте прикладами з роману О. Уайльда “Портрет Доріана Грея”.
Вивчаючи творчість О. Уайльда, ми спостерегли, що цей письменник інакше, аніж його попередники в жанрі роману, відповідав на важливе запитання щодо призначення мистецтва. На відміну від Стендаля, який порівнював літературу, зокрема роман, із дзеркалом, яке відображає все, що трапляється йому на шляху, Уайльд висловив таку думку: “Мистецтво – дзеркало, що відбиває того, хто в нього дивиться, а зовсім не життя… Розкрити людям їх самих і приховати художника – ось до чого прагне мистецтво”.
Отже, за Уайльдом, мистецтво віддзеркалює внутрішній світ тих, хто його сприймає. У мистецтві кожен знаходить себе – саме ця думка, як ми вже знаємо, стала одним з постулатів модернізму.
Модернізм є так званою некласичною моделлю культури, що втілила світоглядний, естетичний та художній переворот у свідомості людини XX ст. Як літературно-мистецький напрям кінця XIX – початку XX ст. модернізм починається з таких течій, як неоромантизм, символізм, імпресіонізм. Про них ми й говоритимемо далі.
Механізми культури
Людина, як найвища цінність, стоїть у центрі Всесвіту. Таке світорозуміння називається антропоцентризмом. “Людина – це звучить гордо!.. Людина – ось правда… Усе – заради людини, усе – в ім’я людини!” – проголошує герой п’єси Максима Горького1″На дні” (1902). Знайдіть місце людини у Всесвіті – і ви зрозумієте, де його центр.
То де ж воно, це місце? У п’єсі Горького відповідь міститься в назві. На самісінькому дні життя, у брудному кублі мешкають жалюгідні жебраки, які проголошують “святу правду” про “горду людину”. Чи не знущання це з антропоцентризму, а водночас – і з гуманізму?
1Горький, Максим (справжнє ім’я – Олексій Максимович Пешков, 1868- 1936) – російський, пізніше радянський “пролетарський” письменник, драматург, публіцист, у XX ст. популярний не лише на батьківщині, а й у всьому світі.
“Бог помер”
Ви знаєте, що сама ідея гуманізму1 виникла за доби Відродження. Щоправда, ця доба скромно вдавала, що лише відродила античний гуманізм. (Насправді ідея про людину як “міру всіх речей” була глухим кутом античної філософії і тільки здавалася центральною гуманістам Відродження). Так було започатковано ідею маятника: античність оголосила людину “мірою всіх речей” – Середньовіччя загнало її в “належний” куточок Усесвіту; за Відродження людина знов у центрі – після того бароко (знову глухий кут); класицизм – рококо; просвітництво – романтизм… Далі – позитивізм у філософії, реалізм у літературі та мистецтві: людина прагне знову осмислити своє центральне становище, обгрунтоване самою можливістю правильного пізнання світу. Віра в цю можливість (раціоналізм) стає основою нового гуманізму.
Такий гуманізм, щоправда, відводить людині лише наступну після мавпи сходинку до вершини еволюції. Проте наголошує: мавпа не може пізнати світ як ціле і тому нездатна його змінювати. Натомість людина не лише правильно пізнає, а й правильно перетворює світ. І байдуже, що живе вона “на дні”, – доводить до логічного кінця ідею пізнання-перетворення німецький філософ К. Маркс. Уже відбулися перші “повстання мас”. Уже створено гімн бунтарів усіх націй “Інтернаціонал” (1871). Цей сумнозвісний вірш французького поета-робітника Ежена Потьє починається вражаючою картиною гніву низів, бунту соціальної безодні:
Повстаньте, гнані і голодні
Робітники усіх країв,
Як у вулкановій безодні
В серцях у нас клекоче гнів…
(Переклад М. Вороного)
“Інтернаціонал” містить зловісне пророцтво:
Ми світ увесь перевернемо:
Тепер – ніщо, будемо всім!
(Переклад Є. Григорука)
Слово “пролетар” (від латинського “жебрак”), яке ще наприкінці XIX ст. було зневажливим, на початку XX ст. стає самоназвою тих, хто прагнув “стерти на порох” своїх ворогів. Горьківські герої, піднявшись із самого дна, таки заволоділи світом.
Проте людянішим світ після цього не став. В ім’я величі мас було дуже зручно розправлятися з особистістю, як і попереджав Достоєвський.
XX століття уславилося тим, що під гаслом щастя для всіх знищило найбільшу за всю історію кількість конкретних людей. І саме Європа, література якої наприкінці XIX ст. в яскравих трагічних образах пророкувала ідейну кризу антропоцентризму, уже на початку XX ст. стала ареною Першої світової і кривавих громадянських війн.
1Гуманізм (від лат. humanus – людяний, homo – людина) – рух доби Відродження, спрямований на утвердження моральних прав людини на земне щастя, чуттєві радощі та вільний вияв своїх прагнень і бажань. У ширшому розумінні: система ідей і поглядів на людину як на найбільшу соціальну цінність, створення умов для її повноцінного життя, фізичного й духовного розвитку.
З погляду інших наук
Марксистський парадокс – загальне процвітання попри кризу традиційного гуманізму і завдяки повстанню мас – захопив багатьох інтелектуалів межі ХІХ-ХХ ст. Проте не всіх. Прогноз Маркса на наступне століття грунтувався на “точних розрахунках” модної науки економіки. Тимчасом як митці здебільшого звикли довіряти інтуїції і тим філософам, що обожнювали їхню інтуїцію. Модними напрямами філософії XX ст. стали так звана філософія життя (її найвідоміший представник – Фрідріх Ніцше) та філософія інтуїції (або інтуїтивізм, його засновник – Анрі Бергсон). Ці та подібні світоглядні концепції мали за основу спільну ідею ірраціоналізму, тобто принципової неможливості пізнати світ таким, яким він є.
Хто ж знає істину, якщо не людина? Якщо найвища цінність – людське щастя, а найрозумніша істота – сама людина, неспроможна пізнати світ, тоді людство спіткає хаос, війна всіх проти всіх. Якщо Бога немає, то все дозволено, якщо ж Він є, то із цього автоматично випливає, що людина не є вищою цінністю.
Водночас таке уявлення про світ здіймає нову хвилю гордості й веде до “відродження” романтизму. Ідеться про неоромантизм.
Механізми творчості
Неоромантизм – стильова течія модернізму, визначальною ознакою якої є подолання розриву між дійсністю та ідеалом, характерним для “класичного” романтизму, завдяки могутній силі особистості (надлюдини), яка здатна перетворити бажане на дійсне.
Представниками цієї течії є німець Ф. Ніцше (адже його головний філософський твір “Так казав Заратустра” водночас має всі ознаки неоромантичної художньої літератури), норвежець Кнут Гамсун, англійці Стівенсон і Кіплінг, росіянин Максим Горький, українці Леся Українка, Олена Теліга, Олег Ольжич та інші.
Проте вже й XIX ст. добре знайоме з людською впертістю. Типовими образами нової людської породи – “людини впертої” – стали Жульєн Сорель і Емма Боварі, Родіон Раскольников і Доріан Грей. “Людина вперта” вважала запорукою свого щастя власне завзяття. А її ідеологи переконували: те, що ми не віримо в Бога, означає, що Він помер. У цьому розумінні кінець XIX ст. відрізнявся від його початку лише тим, що ідею сильної особистості поділяли люди також сильні. У XX ст. культ індивідуалізму став ідеологією слабких. А це означало, що замість залежності від релігії чи суспільства легкодуха людина просто потрапляє в нові залежності, як-от від лідера чи різноманітних збуджуючих засобів (алкоголю, наркотиків тощо), а найчастіше – від того й іншого водночас.
У такій світоглядній ситуації люди з надією зверталися до нових книжок, що досі були єдиним засобом поширення інформації. Причому цікавилися вони здебільшого не науковими монографіями чи філософськими розвідками, а романами, збірками поезій і драм. Читачі, призвичаївшись до реалістичної типовості та пізнавальності художньої літератури, виховані на творах золотого віку – XIX ст., і надалі саме від неї очікували переконливої відповіді на всі свої запитання. Однак те, що насправді давала їм література, змушувало говорити про справжню, а не лише календарну, зміну століть.
Механізми культури
Власне, поняття “золотий вік” (“золота доба”) має античне походження. За Гесіодом (“Роботи і дні”), після золотого віку настав срібний. Люди срібного віку, як і золотого, були наділені надприродними якостями, але утратили скромність. Саме гординя й призвела їх до загибелі. У Римі в перших століттях нашої ери також відбулися зміни в культурі, зокрема в літературі, які свідчили про те, що після золотого віку Вергілія та Горація настав срібний. Римська цивілізація відчула власну старість. Поети не так пишалися гармонією античної мудрості на тлі імперської величі, як насолоджувалися дрібницями культурного життя.
Саме в цьому розумінні та з прихованим посиланням на античність поети-ерудити кінця XIX ст. проголосили срібний вік європейської культури. Культури, що тепер була не Гераклом, який вичищає авгієві стайні життя, а Нарцисом, що тішиться власною вродою. Не забудьмо: гординя призводить людей срібного віку до загибелі. Замість приносити жертви богам, вони з будь-якого приводу заявляють: “Людина – це звучить гордо!”.
Якщо не щира віра в Бога (її в людей кінця XIX – початку XX ст. не було), то принаймні віра в людину, у досвід людської спільноти мусили підказати, що гординя має погані наслідки для цивілізації. Адже не вперше людство задумало збудувати безбожне Місто Людини, де той, хто був нічим, стане всім. “І сказали вони: “Тож місто збудуймо собі та башту, а вершина її аж до неба. І зробимо собі Ім’я…” І розпорошив їх звідти Господь по поверхні всієї землі – і вони перестали будувати те місто” (Книга Буття 11:4,8).
Перевірте себе
1. Від яких слів походять терміни “антропоцентризм” і “гуманізм”? Чи можна вважати поняття “антропоцентризм” і “гуманізм” абсолютними синонімами? Якщо ні, то які нюанси значення їх відрізняють? За якої доби виникли і як згодом змінилися ці поняття?
2. Схарактеризуйте світоглядну ситуацію в Європі кінця XIX – початку XX ст.
3. Що таке неоромантизм? Які письменники були його представниками в європейській літературі кінця XIX – початку XX ст.?
(2 votes, average: 3.00 out of 5)