Артюр Рембо 1854-1891 – ПЕРЕХІД ДО МОДЕРНІЗМУ. ВЗАЄМОДІЯ СИМВОЛІЗМУ Й ІМПРЕСІОНІЗМУ В ЛІРИЦІ
Моє пробудження благословили шквали…
А. Рембо
Жан Нікола Артюр Рембо народився 20 жовтня 1854 р. в м. Шарлевілі (Франція). Мати прищеплювала дітям доброчинність, любов до Бога, а батько вчив їх поміркованості й ощадливості. Змалку Артюр подавав неабиякі надії: був богобоязливим, слухняним, блискуче вчився. Його здібності всіх уражали. Учитель Ж. Ізамбар підтримував перші спроби юного поета. З шести-семи років він почав писати прозу, а потім вірші. У п’ятнадцять років написав вірш “Сенсація”, опублікований без відома автора в одному з паризьких журналів на початку 1869 р. Цього ж року надрукував кілька поезій латиною. Він багато читав, захоплювався творами Ф. Рабле та В. Гюго, а також поезією парнасців. Віршами “Офелія”, “Бал повішених”, “Зло”, “Сплячий в улоговині” поет заявив про себе як символіст. В. Гюго високо оцінив його талант, назвав А. Рембо “дитям Шекспіра”.
Перший період творчості митця (до 1871 р.) позначений впливом авторитетів, що не завадило визріванню духу бунтарства як проти традиційної естетики, так і проти буржуазних порядків провінційного Шарлевіля, де, за словами поета, “ніколи нічого не відбувається”. Орієнтуючись на В. Гюго та III. Бодлера, він починає писати вірші, у яких засуджує нікчемність міщанства (“Засідателі”), Другу імперію (“Шаленство кесаря”), лицемірство служителів церкви (“Покарання Тартюфа”). Згодом захопився революційними ідеями, які спричинили крах монархії. У ті часи свої надії на перебудову суспільства він пов’язує з Республікою.
У 1871 р., дізнавшись про проголошення комуни, А. Рембо залишив ліцей та поїхав до Парижа, де потрапив у вир революційних подій. За спогадами сучасників, поет прилучився до життя комунарів, навіть якийсь час служив у Національній гвардії. Суворо-ритмічний “Вільний гімн Парижа”, зворушливий образ дівчини-комунарки у вірші “Руки Жанни Марі” – яскраві свідчення його тогочасних настроїв. Але після падіння комуни, зневірившись у соціальній боротьбі, поет у листі до друга від 10 липня 1871 р. просить знищити свої твори про комунарів. Письменник шукає іншого шляху в поезії, яка, на його думку, має стати пророчицею та ясновидицею. У листі 1871 р. до свого шкільного вчителя Ж. Ізамбара він стверджує, що поет, віщун і провидець повинен бути Прометеєм, іти попереду людства. У серпні 1871 р., повернувшись до Шарлевіля, Артюр надсилає свої вірші П. Верлену. Хлопець із провінційного містечка зачарував ними відомого поета, і той запросив його до себе. Знайомство переросло в дружбу.
П. Верлен і А. Рембо вирушили з Парижа на пошуки нових вражень до Бельгії, а потім до Лондона. Цілий рік вони мандрували разом дорогами Європи.
У другий період короткочасної творчості (з початку 1871 до початку 1872 р.) поезія А. Рембо набула трагічного звучання. З-поміж інших вирізняється вірш “П’яний корабель”. Корабель, який збився з курсу й утратив управління, символічно відображає творчі й життєві пошуки поета.
У символістському сонеті “Голосівки” декларувалися нові принципи мистецтва: перетворення слова на символ, увага до смислового забарвлення звуків, велике значення відчуттів у сприйнятті світу та духовному житті людини.
А. Фантен-Латур. За столом (зліва – П. Верлен та А. Рембо). 1872р.
Пам’ятник А. Рембо. м. Париж (Франція)
У третій період творчості (1872-1873) А. Рембо написав цикл “Осяяння”, що засвідчив про народження незвичайної форми вірша, яку можна назвати й віршем у прозі, і ритмізованою прозою. Чарівною красою віє від загадкових картин, створених гарячковою, нестримною фантазією поета. Головне в “Осяяннях” – фіксація особистих настроїв і відчуттів, незалежно від того, що їх викликало.
Розрив із П. Верленом, відсутність коштів, невлаштованість призвели до гострої творчої кризи. Після того як у липні 1873 р. П. Верлен, який стріляв в А. Рембо, потрапив до в’язниці, схвильований Артюр наче впав у лихоманку. Криком душі, зойком людини, яка вже не розраховує на чиюсь допомогу й усе ж кличе в Усесвіті когось невідомого, стала книжка “Сезон у пеклі” (1873) – єдина збірка, видана за життя поета. Але невеликий наклад (500 примірників) поет не зміг оплатити, і книжки так і залишилися на складі, їх знайшли випадково через кілька десятиліть, а до того існувала легенда, ніби митець сам знищив увесь тираж.
“П’яний корабель” долі А. Рембо остаточно збився з курсу: поет шукає забуття в алкоголі, наркотиках, бурхливих пристрастях. Але це не втамувало “болю пекучих протиріч”, і поет вирішив змінити своє життя. Після того як йому виповнилося 20 років, він не написав жодного поетичного рядка. Відмовившись від мистецтва, подорожував дорогами Англії, Німеччини, Бельгії, торгував усілякими дрібницями на європейських базарах, наймався косити траву в голландських селах, був навіть солдатом голландських колоніальних військ на Суматрі. Побував у Єгипті, на острові Капрі, у Занзібарі. А. Рембо вивчав мову мешканців Сомалі, освоював землі Африки, де не ступала нога цивілізованої людини, допомагав імператору Абіссінії готувати війну проти Італії. В останні роки життя працював у торговельній фірмі, яка продавала каву, слонові бивні, шкіру.
Загадка поезії А. Рембо й досі не розгадана. Таємничим є те, як поет устиг написати стільки за короткий час, що став цілою епохою у світовій літературі.
У 37 років, стомлений, але ще повний сил, А. Рембо повернувся до Франції. Невідомо, як склалася б його подальша доля, але в 1891 р. в нього з’явилася пухлина в правому коліні, яка виявилася саркомою. Він помер 10 листопада 1891 р. в м. Марселі (Франція).
“ГОЛОСІВКИ”. Цей вірш одразу прославив А. Рембо, привернувши до нього увагу читачів і критиків. Твір викликав багато різних тлумачень. Чимало літераторів убачали в “Голосівках” розвиток думки Ш. Бодлера про “відповідності” між звуками, кольорами, запахами й людськими почуттями. Інші вважали, що в основі вірша – дитячі спогади А. Рембо про барвистий буквар, за яким він навчався читати.
ЛІТЕРАТУРНА ПРОГУЛЯНКА
Чому А. Рембо залишив поезію молодим?
Дослідники по-різному трактують розрив А. Рембо з поезією. Французький письменник А. Камю вбачав у цьому “самогубство духу”, а австрійський прозаїк С. Цвейг – “зневажання мистецтва, нехтування ним”. Існує версія, що поет утік з Парижа, щоб знайти себе в іншому, щоб ствердитися, а потім повернутися незалежним і вільним, позбавившись “п’яного сну”. Деякі сучасні дослідники вважають, що А. Рембо підійшов у своїх експериментах зі словом до крайньої межі. Ця глибока внутрішня криза нібито й стала причиною того, що він назавжди залишив поетичну творчість.
X. Симберг. Поранений ангел. 1903 р.
Існують також різноманітні символічні прочитання твору, таємниця якого до кінця ще не розгадана.
Використовуючи форму сонета, поет вносить новації в традиційний жанр: відхиляє стриманість форми, строгість у виборі тем, чіткість ритму. “Голосівки” вирізняються своєю динамікою, рухливими образами й почуттями, зміною інтонації, що допомагає авторові розкрити багатогранний світ людських відчуттів, вражень, асоціацій. А. Рембо пропонує нове поетичне бачення, коли все поєднується в одне ціле – звуки та кольори, душевний стан людини й природа, земне та божественне.
Сонет побудований як низка асоціацій ліричного героя. Голосні звуки [а], [е], [і], [у], [о] дають поштовх його творчій уяві, викликаючи образи, породжені враженнями від зовнішнього світу та від напруженого духовного життя. Так, [а] асоціюється з чорним кольором смерті, тлінням, мухами на смітниках, є символом усього віджилого; звук [е] пов’язаний із білим кольором, прадавньою чистотою льодовиків; [і] для ліричного героя означає пурпур, бурхливі пристрасті; [у] символізує мудрість зеленої природи й мудрість людини; нарешті [о] нагадує синій колір неба, що приваблює неземними таємницями й нерозгаданим божественним смислом.
Асоціації ліричного героя, на перший погляд, розрізнені, але вони пов’язані контрастом кольорів: чорний – білий (духовна смерть – чисте вічне буття); червоний – зелений (пристрасть – мудрість). Однак поет не бачить тут нездоланного протиріччя, бо одне не існує без іншого, усе у світі взаємозв’язане. Зазирнувши в темряву смерті, людина більше цінує світлий день життя. У бурхливих пристрастях вона здобуває досвід, а всі почуття та враження наближають її до пізнання вищої таїни.
Традиційним для жанру сонета є розв’язання протиріччя “теза – антитеза” через “синтез”. У вірші А. Рембо будь-яка образно-кольорово-звукова “теза” є запереченням і водночас розвитком іншої, а всі разом вони поєднуються в прекрасну різнобарвну картину, яка відображає широкий спектр духовного життя людини та багатогранність буття взагалі.
Експерименти А. Рембо були продовжені наступними поколіннями символістів, які шукали таємничого змісту в царині звуків і дивовижних образів.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)