Принципи і методологія організації реабілітаційного процесу
При пошкодженнях нервової системи будь-якої локалізації реабілітаційні заходи повинні починатися в найкоротші терміни – як тільки стабілізуються основні гемодинамічні показники або дозволить стадія раневого або травматичного процесу. Якщо немає явних перешкод, реабілітація починається на другу – третю добу. Найбільш перспективні реабілітаційні заходи, що проводяться протягом перших місяців – року після пошкодження. До 70% відновлення відбувається за перші 3-6 міс. при ушкодженнях головного мозку, за рік – при ураженнях спинного мозку та периферичної нервової системи, про що повинно бути відомо пацієнту та його близьким, для того щоб їхні зусилля, терпіння і наполегливість були максимальні у цей період.
Оскільки робота з відновлення втрачених функцій повинна відбуватися на межі адаптаційного резерву, в реабілітації завжди є ризик розвитку небажаних явищ, але боязнь ризикувати не повинна бути гальмом ефективної реабілітації.
Починаючись в самий розпал лікувального процесу, у міру завершення стадій патогенезу та виходу пацієнта на стабільний стан з фоновою медикаментозної підтримкою, реабілітаційний процес, як за часом і інтенсивності, так і по участі фахівців іншого профілю практично повністю заміщає активні лікувальні заходи (рис. 128) .
Методика цільового планування і проблемно-орієнтований підхід. Психологічний настрій пацієнта і його родичів, а також великі терміни неврологічної реабілітації часто призводять до того, що розпорошуються зусилля фахівців, розмиваються результати відновлення, і неможливо сказати, чого конкретно хотіли добитися в роботі з цим пацієнтом і які результати роботи. Для вирішення цієї серйозної проблеми в реабілітації застосовується SMART-методика постановки цілей з подальшим їх досягненням.
1. Спочатку відповідно до Міжнародної класифікації функціонування, обмежень життєдіяльності та здоров’я будується список проблем пацієнта:
– Порушення структури і (або) функції тіла (результат патології – парез, перелом, когнітивний і комунікаційний дефіцит, психомоторне збудження і інш.);
– Ризики – оцінка загрози порушення структури і (або) функції (високий ризик пролежнів, травматизації плеча, контрактур, ортостатичний колапс та ін.);
– Активність – як порушення відображаються на життя пацієнта, його функціонуванні, в чому порушена загальна активність (повороти, пересадження, ходьба, умивання, прийом їжі, спілкування і т. П.);
– Участь у соціальному житті (можливість виконання своєї соціальної ролі – працівника, домогосподарки, що піклується про онуків бабусі і т. Д.).
2. Потім застосовують проблемно-орієнтований підхід, який лежить в основі реабілітаційної роботи:
– З’ясовують, що переважно важливо для самого пацієнта;
– Оцінюють, як людина справляється із завданням;
– Дізнаються, що заважає діяльності;
– Складають план втручання, пропонують методи відновлення необхідної функції, стратегії та можливі компенсації.
3. Приступають до постановки реабілітаційних цілей. Вони можуть бути короткостроковими (дні / тижні) і довгостроковими (тижня / місяці). Загальна схема постановки цілей виглядає наступним чином: ідентифікація проблем / потреб → довгострокова мета → короткострокова мета → план дій → виконання, результат і його оцінка → нові цілі та плани дій → повторна оцінка → заключна оцінка ефективності роботи, визначення перспективи.
При постановці цілей, для того щоб зробити їх вимірюваними, часто використовуються об’єктивні виміри, наприклад тест “ходьба 10 метрів”, тест балансу Берга і т. П.
Реабілітаційна мета вважається правильною, якщо вона:
1) поставлена разом з пацієнтом і (або) його родичами;
2) важлива і цікава йому;
3) вирішує відразу кілька його проблем:
– Покращує функцію;
– Активізує діяльність;
– Підтримує особистість.
Еждісціплінарная реабілітаційна бригада – команда кваліфікованих фахівців, що допомагають пацієнту досягти реабілітаційних цілей. Її склад відповідає патології та завданням, що стоять перед медичним закладом та пацієнтом. Наприклад, до складу бригади на відділенні для хворих з ушкодженням головного мозку повинні входити медична сестра, фахівець з лікувальної фізкультури, логопед, нейропсихолог, ерготерапевт, невролог.
Визначення цілей, обсягу роботи з пацієнтом, оформлення основної документації перебуває у віданні реабілітаційної бригади. Згідно зарубіжній практиці і нормами ВООЗ реабілітаційна бригада розрахована на 12-18 пацієнтів (рис. 129).
Медична сестра (як правило, палатна медична сестра) відстежує загальний стан хворого, оцінює свідомість, ковтання, стан шкіри, функції тазових органів, організовує необхідний догляд за хворим і вспоможение іншим фахівцям, забезпечує медичні маніпуляції, у разі погіршення викликає профільного лікаря-спеціаліста.
Спеціаліст з лікувальної фізкультури (кінезотерапевт, у закордонній термінології – фізіотерапевт) – фахівець, що займається відновленням рухових можливостей за допомогою фізичних вправ; слід зазначити, що в зарубіжній реабілітації немає трирівневого поділу фахівців ЛФК (інструктор, методист, лікар).
Логопед (афазіолог) – фахівець, як правило необхідний пацієнтам з ураженням домінантної півкулі, але в даний час є помітна тенденція до розширення сфери діяльності логопедів. Це не тільки відновлення мови при афазії, але і корекція дизартрії, допомога при порушеннях мови внаслідок поразок недомінантного півкулі, при необхідності – навчання альтернативної комунікації. Афазіологи все частіше беруть на себе питання, пов’язані з діагностикою порушення ковтання, і корекцію цієї проблеми.
Нейропсихолог (медичний (клінічний) психолог, підготовлений як фахівець з нейропсихології) – фахівець, який вивчає зв’язки між роботою головного мозку, поведінкою і психічними процесами. Переважно він займається діагностикою когнітивного дефіциту, розробкою терапевтичних програм для його корекції, розробляє спеціальні компенсаторні стратегії, способи конструктивної взаємодії бригади з пацієнтом. Крім цього нейропсихолог спільно з іншими фахівцями залучений в роботу з корекції порушень емоційно-вольової сфери та поведінки пацієнта.
Ерготерапевт – один з провідних фахівців у світовій реабілітації. В основі діяльності ерготерапевтами лежить відпрацювання конкретних осмислених дій, що становлять основу життя кожного окремого пацієнта. Ерготерапія – мистецтво і наука про те, як допомогти хворому день у день брати участь у тих видах діяльності, які мають важливе значення для його здоров’я і благополуччя, шляхом залучення хворого в цілеспрямовану активність. Ерготерапевт часто реалізує реабілітаційні програми, складені спільно з нейропсихологом і афазиологом.
Невролог відіграє другорядну роль в безпосередній реабілітаційній роботі – він єдиний фахівець чисто лікувального профілю на реабілітаційному відділенні, завідувач, під керівництвом якого працюють і безпосередньо ведуть хворих від двох до чотирьох реабілітаційних бригад.
Соціальний працівник – обов’язковий зовнішній консультант, який проводить бесіди з пацієнтами та їхніми родичами про права на соціальне забезпечення та подальші перспективи їхнього життя та взаємодії з державними органами.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)