Загальні принципи надання першої медичної допомоги
Перша медична допомога при травмах, гострих захворюваннях, нещасних випадках може бути надана на місці ураження самим потерпілим (самодопомога) або іншою людиною (взаємодопомога) і повинна проводитися у відповідності з певними правилами. Заходами першої медичної допомоги є:
Тимчасова зупинка виниклого кровотечі, накладання стерильної пов’язки на рану або травмовану поверхню (наприклад, при опіку);
штучна вентиляція легенів і непрямий масаж серця;
введення антидотів (протиотрут) при отруєннях, засобів знеболення при травмах та гострих больових синдромах, антибіотиків при інфекціях і т. д.;
гасіння одягу в разі її загоряння, іммобілізація (забезпечення нерухомості) певної частини тіла на час транспортування;
зігрівання тіла або накладення холоду (при необхідності), часткова санітарна обробка та ін.
При сильному кровотечі, ураженні електричним струмом, утопленні, припиненні дихання і роботи серця і в інших випадках перша медична допомога проводиться невідкладно. Якщо її необхідно надати одночасно значній кількості постраждалих, то черговість проведення заходів залежить від стану потерпілих. В першу чергу допомагають дітям і тим, хто знаходиться в більш важкому стані або може загинути.
При наданні першої медичної допомоги необхідно швидко спланувати послідовність її етапів. Всі прийоми повинні проводитися дбайливо і обережно, оскільки грубі дії нерідко можуть тільки погіршити стан потерпілого. Якщо допомогу надають кілька людей, то їх дії повинні бути не тільки оперативними, а й злагодженими, скоординованими. У цьому випадку один з тих, хто надає допомогу, повинен прийняти на себе обов’язки старшого групи і керувати діями всіх інших.
В ході надання першої медичної допомоги використовуються табельні (спеціальні) і підручні засоби. До табельною засобів відносяться бинти, перев’язувальні медичні пакети, великі і малі стерильні пов’язки і серветки, вата, спеціальні джгути для зупинки кровотечі, шини для іммобілізації. Як підручних засобів при наданні першої медичної допомоги можуть бути використані: для накладення пов’язок – чисті простирадла, біла тканина; для зупинки кровотечі – шкіряні та інші ремені, пояси або закрутки з тканини; для іммобілізації при переломах – шматки картону, фанери, дошки, палиці та ін. Там, де існує така небезпека, для особистої профілактики і захисту від поразок радіоактивними, отруйними речовинами і бактеріальними засобами використовують стандартну індивідуальну аптечку (АІ-2) чи інші укомплектовані медичні сумки та набори.
Виникнення станів, що вимагають негайного надання ефективної реанімаційної допомоги протягом перших хвилин після нещасного випадку за межами лікувальних установ, – нерідке явище. Тому навчання населення основам невідкладної допомоги має важливе державне значення, так як це дозволить зберегти життя багатьом тисячам постраждалих.
Причини втрати свідомості. Причинами втрати свідомості можуть бути інфаркт міокарда, травма, утоплення, отруєння, удар електричним струмом або блискавкою, токсичний вплив ліків, гостре масивна кровотеча, крововиливи в життєво важливі центри головного мозку, захворювання, ускладнені кисневим голодуванням і гострої серцевої слабкістю, та ін. Під всіх цих випадках потрібно негайно розпочати заходи по штучному підтримці кровообігу і дихання.
Ознаки життя і смерті. Реанімація. Зупинка роботи серця і дихання не супроводжується миттєвим припиненням процесів життєдіяльності організму людини, деякий час в ньому ще зберігаються умови для відновлення життєвих функцій. Клінічна смерть – оборотний етап вмирання, що триває кілька хвилин після припинення кровообігу і дихання. Початком клінічної смерті вважають останній вдих і останнє сердечне скорочення. У цей момент зіниці розширені, шкірні покриви бліді, холодні, рефлекси відсутні. Оборотність клінічної смерті в основному залежить від ступеня змін клітин головного мозку, викликаних кисневим голодуванням (гіпоксією). Виділяють наступні етапи клінічної смерті: предагональное період – етап вмирання, для якого характерно пригнічення свідомості, поступове зниження артеріального тиску, збільшення частоти серцевих скорочень, що змінюються зниженням їх частоти, поверхневе дихання, блідість шкірних покривів; агональну період (агонія) – кінцевий момент життя, період, під час якого можливе збільшення артеріального тиску, температури тіла і частоти серцевих скорочень, зникають рефлекси очей, дихання стає переривчастим. Агонального спалах життєдіяльності дуже коротка і закінчується повним пригніченням всіх функцій організму.
Перехід від клінічної смерті до біологічної називається термінальної паузою (від 5 с до 4 хв).
Біологічна смерть настає слідом за клінічної та є незворотнім станом, коли пожвавлення вже неможливо. Ознаками біологічної смерті є помутніння і висихання рогівки, наявність симптому “котячого ока” – при стисненні очі зіницю піддається деформації; охолодження тіла і виникнення трупних плям; трупне задубіння, яке розвивається через 2-4 години після смерті.
Припинення дихання і зупинка роботи серця – клінічний стан організму, при якому відновлення життєдіяльності ще можливо за рахунок інтенсивних реанімаційних заходів. Для цієї мети практично в будь-якій ситуації застосовуються штучна вентиляція легенів і непрямий масаж серця.
В основі штучної вентиляції легенів лежить вдування повітря в дихальні шляхи потерпілого. Найбільш прості методи штучної вентиляції легенів – “з рота в рот” і “з рота в ніс”. Для наповнення легенів хворого використовується повітря, що видихається рятувальника. Газовий склад вдихається відрізняється від атмосферного, концентрація кисню в ньому зменшена з 21 до 15-18%, концентрація вуглекислого газу збільшена з 0,3 до 5%. Однак за відсутності самостійного дихання видихається рятувальником повітря здатний підтримувати діяльність життєво важливих органів потерпілого.
Головне завдання штучної вентиляції – відновлення і забезпечення нормальної прохідності дихальних шляхів. Найбільш часта причина її порушення – западіння кореня язика і надгортанника внаслідок розслаблення жувальних м’язів. Забезпечення прохідності повітроносних шляхів досягається максимальним закидання голови потерпілого і одночасним підтягуванням і притисненням нижньої щелепи до верхньої. У випадках, коли в такий спосіб не вдається звільнити дихальні шляхи, застосовуються повітроводи.
В основі непрямого масажу серця лежить ритмічне стиснення серця між грудиною і хребтом. При цьому кров з лівого шлуночка надходить в аорту і по судинах – в головний мозок, а з правого шлуночка – в легені, де насичується киснем (штучна систола).
Для виконання непрямого масажу серця обов’язковою умовою є наявність твердої поверхні (земля, підлога, стіл, кушетка).
Транспортування потерпілих. Після надання невідкладної допомоги хворого або важко постраждалого необхідно доставити до найближчої лікувальної установи. Від знання правил транспортування залежить хід подальшого лікування хворого, а їх порушення може призвести до погіршення його стану, наприклад за рахунок зміщення уламків кісток, збільшення кровотечі, додаткового травмування.
Найбільш травмобезпечним засобом транспортування хворих і уражених є носилки. Стандартні санітарні носилки складаються з двох металевих або дерев’яних брусків з ручками, двох шарнірних розпірок з ніжками, знімного полотнища і попарних (праворуч і ліворуч) ременів для зв’язування носилок на кінцях (рис. 1). Розгортання носилок здійснюють одночасно дві людини. Для цього вони, розв’язавши ремені, розсовують бруски в сторони, натягуючи при цьому полотнище до характерного клацання. У кишеню головах кладуть підручний матеріал (вату, солому, сіно та ін.). Крім санітарних носилок для транспортування постраждалих, особливо з переломами кісток тазу і хребта, доцільно використовувати вакуумні носилки. Вони являють собою чохол, не пропускає повітря, наповнений дрібними пластмасовими кульками. Потерпілого укладають у необхідному положенні на чохол, який потім зашнуровують. Після цього спеціальним ножним отсосом з чохла видаляють повітря, що створює вакуум, і носилки набувають необхідну щільність. Потерпілого виносять дві людини, тримаючи носилки за спеціальні ручки. Для перенесення хворих застосовують спеціальні носилкового лямки які дозволяють виносити постраждалих з важкодоступних місць (рис. 2).
Перекладають хворих з землі на носилки 4, 3 або 2 людини. Носилки ставлять вздовж тіла потерпілого. Носильник, який знаходиться біля голови хворого, одну руку підкладає йому під голову, іншу – під лопатки. Середній носильник підводить руки під поперек і сідниці. Третій, що стоїть біля ніг, підкладає одну руку під стегна, іншу під гомілки. За командою вони одночасно обережно піднімають хворого і утримують перед собою в горизонтальному положенні. У цей момент четвертий носильник підкладає носилки, на які по команді кладуть хворого. Перекладання ураженого із землі на носилки трьома носіями здійснюють наступним чином: двоє піднімають хворого, а третій підкладає носилки.
Перекладання хворого двома носіями проводиться декількома способами. Перший спосіб – підняття хворого на руках. Для цього двоє опускаються на коліна і одночасно по команді піднімають хворого на руках, а потім також по команді кладуть на ноші. Другий спосіб – підняття за одяг, коли необхідно швидко покласти хворого на носилки, але при переломах кінцівок цей спосіб використовувати не можна. Третій спосіб – укладання постраждалого двома носіями: один підкладає руки під тулуб, другий – під сідниці і ноги, після чого хворого перекладають на ноші. Якщо маса тіла потерпілого невелика, його може покласти одна людина. Для цього хворого беруть на руки, одну руку підводять під стегна, іншу під лопатки, потерпілий охоплює руками шию носія. У багатьох випадках при відсутності транспортних носилок можна використовувати підручні засоби: довгі палиці, жердини, простирадло, ковдра, плащ-палатку, пальто, ремені, дошки та ін.
При транспортуванні хворого або постраждалого на ношах необхідно дотримуватися певних правил. На рівній місцевості хворих несуть ногами вперед, щоб ззаду можна було спостерігати за станом і виразом обличчя потерпілого. При піднятті вгору або по сходах носилки несуть головою вперед, піднімаючи їх задній кінець до горизонтального положення. При спуску з гори або по сходах хворого переносять на ношах ногами вперед, носильники, які йдуть ззаду, тримають ручки носилок на витягнутих руках, передні – на плечах.
Положення хворого на ношах залежить від характеру травми. При переломі шийного або грудного відділу хребта хворого транспортують на спині, поперекового відділу – на животі. При пораненнях в живіт, переломах кос-тей тазу потерпілого кладуть на спину, ноги йому згинають у колінах.
Постраждалих, що у несвідомому стані, транспортують у положенні лежачи на животі, з підкладеними під лоб і груди валиками. При транспортуванні в холодну пору року треба вжити заходів для попередження охолодження потерпілого. Особливої уваги в цьому відношенні вимагають поранені з накладеними артеріальними джгутами, постраждалі, що знаходяться в несвідомому стані і в стані шоку, з відмороження.
При відсутності носилок і підручних засобів можна переносити хворих на руках, спині, плечі, а також за допомогою “замку” з чотирьох і трьох рук (рис. 3). Перенесення на руках здійснюється наступним чином. Носильник опускається на одне коліно з боку ураженого, бере його однією рукою під спину, інший під стегно, а хворий охоплює шию носія. Такий спосіб не можна застосовувати при переломах кінцівок, ребер. При перенесенні на спині уражену охоплює руками носія за плечі, а останній бере руками ураженого під стегна. На велику відстань хворого можна нести на плечі. Для цього його піднімають із землі і кладуть собі на праве плече так, щоб голова і груди хворого звисали ззаду. Правою рукою носильник охоплює ноги хворого під колінами. При перенесенні на руках, складених “замком”, носильники стають поруч, поєднують свої руки так, щоб утворилося сидіння.
До групи підлягають транспортуванню в першу чергу входять: поранені з проникаючими пораненнями грудної та черевної порожнин, що знаходяться в несвідомому або шоковому стані, з пораненнями черепа, поранені з внутрішньою кровотечею, ампутованими кінцівками, відкритими переломами, опіками.
Група другої черги: постраждалі з закритими пере-ломами кінцівок, поранені зі значними, але зупиненими зовнішніми кровотечами.
Група третьої черги: поранені з незначними кровотечами, переломами дрібних кісток, забоями. Дітей молодшого віку з цих груп необхідно транспортувати в першу чергу і, якщо дозволяють обставини, разом з батьками.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)