Вихідні принципи гуманітарного процесу в галузі освіти
Вище обговорювалися негативні, руйнівні, антикультурні особливості сучасної цивілізації, закріплені, по суті, освітою і вихованням. На жаль, зв’язок їх з утворенням зовсім не очевидна, частіше вона не усвідомлюється – ці особливості присутні у свідомості людей як норма, звичка, щось само собою зрозуміле. Тим важче з ними боротися, при тому, що проблема не просто у викоріненні негативного, а в пошуку конструктивних шляхів.
Справжнє багатолике, ще більше суперечливих можливостей містить в собі вже найближче майбутнє. Як вловити реальні соціокультурні запити, “нечутний голос буття” (М. Хайдеггер) – ось завдання сучасної освіти та філософії освіти.
Щоб встигнути за сучасними соціокультурними змінами, необхідно постійна самоосвіта – перетворення. Щоб воно не відбувалося у формі невпинних торохкань в судомних і тому особливо безнадійних спробах “встигнути”, “не запізнитися”, “не дати, щоб тебе обігнали інші” (типові стереотипи “сучасного” менталітету), сама філософія освіти повинна остаточно відмовитися від екстенсивної моделі (розширення обсягу) на користь проникнення в сутність. Сучасна освіта передбачає, насамперед, знання і розуміння загальнокультурної картини світу, т. Е. Засвоєння у взаємозв’язку базисних результатів і тенденцій культури. Тільки на основі цього можна знайти своє місце в процесах, своє призначення і покликання. (Характерно, що німецьке слово для позначення професії, Beruf, також походить від rufen – кликати). Щоб професія складалася як слідування покликанням, необхідно зрозуміти, що модель освіти, побудована на насильстві, примусі (власних дітей, учнів, самого себе) не просто антигуманна, аморальна, вона руйнівна і неефективна.
При осмисленому підході до освіти людина, навчений вчитися і прагне до цього, виявиться здатним рухатися в тому напрямку, звідки виходить “нечутний поклик буття”. Зараз нікого не змусиш “наступати на горло власній пісні”, надходити наперекір власним інтересам в ім’я “світлого майбутнього”, а часом навіть заради найближчих людей. Якщо жадібний егоїзм – одна з прикмет сьогоднішнього життя (нею ж вихована), то не менш руйнівна інша крайність, неминуча для молоді, покинутої напризволяще, – інфантильність, байдужість, відсутність інтересів і прагнень. “Голос буття” підказує, що перший крок допомоги людям, що вступають у життя, – це знайти “власну пісню”. Зрозуміти, що це не просто гуманно, але й ефективно, заважають знову-таки десятиліттями (якщо не століттями) вкорінюються стереотипи свідомості, протівоставляется “особисте” і “суспільне”. Тим часом найбільшу суспільну користь принесе саме максимальна самореалізація людини.
Відмова від придушення природних прагнень і схильностей передбачає і наступний, найважливіший крок – придивитися до всього того, що природно. Саме ця позиція починає сьогодні привертати увагу і довіру в усьому світі – адже найбільш перспективно для розвитку, здорового росту, найбільш Плодоносну саме те, що природосообразно.
Ідея природосообразного виховання і освіти була природна сама по собі при тому ставленні до природи, яке втратила у своїй самовпевненості цивілізація споживання. Щоб вчитися у природи, слідувати за нею, вміти і хотіти цього, треба відчувати її, поважати її, цінувати і любити. Ставлення до природи – один з найважливіших критеріїв здійснення людини як людини, гуманізму в широкому сенсі.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)