Про кредитно-модульну систему організації навчального процесу та про дещо інше
Д. Луцик,
Заслужений працівник освіти України, професор,
Завідувач кафедри методики гуманітарних дисциплін
Дрогобицького державного педагогічного університету
Імені Івана Франка
Входження України до єдиного європейського та світового освітнього і наукового простору шляхом впровадження у систему вищої освіти України основних ідей, сформульованих Болонською декларацією 1999 року та іншими документами Болонського процесу, відповідає зовнішній політиці нашої держави. Адже головний вектор зовнішньої політики України – це інтеграція з європейським співтовариством. Ця інтеграція відбувається в політичній, економічній, правовій, культурологічній та інших галузях. І це зрозуміло. Адже ми європейська держава, лідерство Європи в технічному прогресі, досягнення в економічній галузі і соціальній сфері привертають увагу не тільки українців.
Вивчення пластів європейської культури, досвід орієнтації в навчальному процесі на виховання ініціативного, підприємливого, відповідального працівника, на особистість учнів і студентів заслуговують на увагу.
Треба відзначити, що в Україні зроблено чимало, щоб наблизити нашу державу, український народ до європейської цивілізації. Це стосується також і освітньої галузі. Йдеться про реалізацію вимог Закону України “Про вищу освіту”, в тому числі про інтеграцію системи вищої освіти України у світову систему вищої освіти при збереженні й розвитку досягнень та традицій української вищої школи.
Нині Міністерство освіти і науки визначило значну кількість вищих навчальних закладів, у тому числі й Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка, для проведення педагогічного експерименту щодо запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу у вищих навчальних закладах ІІІ-IV рівнів акредитації.
До такого експерименту в Дрогобицькому державному педагогічному університеті поставились відповідально. Це питання розглянуто на засіданні Вченої ради, систематично проводяться семінари з проблеми, є вже певні напрацювання. Дрібні непорозуміння розв’язуються оперативно. Але є проблеми, які на рівні навчального закладу розв’язати неможливо. Наведу приклади.
Один із елементів інтеграції в європейську систему освіти полягає в тому, щоб були однакові освітньо-кваліфікаційні рівні спеціалістів з відповідною освітою, адже в європейських країнах в основному є два освітньо-кваліфікаційні рівні: бакалавр, магістр. У той же час у Законі України “Про вищу освіту” у частині про освітньо-кваліфікаційну підготовку спеціалістів записано: “Молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр”. І часом такі рівні підготовки спеціалістів доходять до абсурду, адже класоводи, які закінчили педучилище, отримують дипломи із записом: “Учитель початкових класів”, і студенти, які заочно здали державні екзамени на бакалавра, отримують дипломи із записом “Педагогічна освіта” та здобувають кваліфікацію бакалавра педагогічної освіти, вчителя початкових класів.
Аналогічний запис у дипломах студентів-заочників, які отримали кваліфікацію “спеціаліст”.
Міністерство освіти і науки України позитивно розв’язати це питання не може. Його може вирішити тільки Верховна Рада України, внісши відповідні зміни до Закону України “Про вищу освіту”.
Для того щоб наші випускники отримували дипломи, які були б визнані в країнах Європи, чиновники від освіти деяких держав пропонують внести зміни в наші стандарти вищої освіти.
“Стандарти вищої освіти є основою оцінки якості вищої освіти та професійної підготовки, а також якості освітньої діяльності вищих навчальних закладів незалежно від їх типів, рівнів акредитації та форми навчання”, – сказано в Законі України “Про вищу освіту”.
У минулому навчальному році ми отримали проекти державних стандартів освіти для підготовки учителів різних спеціальностей. Попри істотні недоліки проектів цих стандартів, позитивним є те, що в них закладені основи для підготовки фахівців для України, для підготовки українського вчителя.
Нам не треба боятися, що не визнають наших дипломів про вищу освіту з окремих галузей. Просто треба в нашій державі також не визнавати дипломи про здобуття вищої освіти європейськими й американськими студентами, адже зарубіжні студенти не вивчали багатьох предметів відповідно до наших освітньо-кваліфікаційних рівнів вищої освіти.
Отже, важливою проблемою є уніфікація змісту, освітньо-кваліфікаційних характеристик європейського світового простору. Але тут на нас чатує небезпека. Адже ми чомусь, навіть не знаю чому, весь час прагнемо запозичити зміст освіти з підготовки спеціалістів. Але якщо йдеться про інтеграцію нашої освіти в європейський простір, то маємо запропонувати до цього уніфікованого змісту освіти свої надбання з різних галузей людських знань, бо Україна, український народ ніколи не були на задвірках світової, зокрема європейської цивілізації. Ми внесли цінний внесок у європейську науку, культуру, освіту.
Разом з тим студенти наших педагогічних вузів, вивчаючи педагогічну спадщину Я. А. Коменського, Й. Песталоцці, Ж.-Ж. Руссо, Дістервега, Гербарна, певною мірою готуються до педагогічної праці. А чи вивчають студенти педагогічних коледжів і університетів Західної Європи теоретичну педагогічну спадщину К. Ушинського, О. Духновича, Г. Ващенка, В. Сухомлинського та інших? А чи знають студенти педагогічних коледжів і університетів, що класно-урочна система зародилась в Україні, в Братських школах? Чи знають студенти цих держав, що першим ректором першого в Європі Болонського університету (1158 р.) був українець з Дрогобича Юрій Котермак, який увійшов в історію як Юрій Дрогобич? Чи відомо їм, що Острозька і Києво-Могилянська академії – перші вищі навчальні заклади в Східній Європі.
Ми повинні, де тільки можливо, на європейському рівні наголошувати, що в різні часи українську і світову науки збагачували і розвивали Микола Кибальчич, Костянтин Ціолковський, Архип Люлька, Іван Пулюй, Юрій Кондратюк, Валентин Глушков, Михайло Остроградський, Микола Боголюбов і багато інших. А хіба не заслуговують на увагу західноєвропейських студентів видатні наукові праці з галузі економіки Тадея Рильського, Сергія Подолинського, Івана Вернадського, Дмитра Піхти? Наші студенти знають літературні твори Байрона і Гете, Джека Лондона і Віктора Гюго, Міцкевича і Пушкіна. А чи знають європейські студенти про творчість Тараса Шевченка, про енциклопедичність знань і творчість Івана Франка, Лесі Українки, Михайла Драгоманова? Соломія Крушельницька, яка зачарувала світ своїм співом і виступала в найкращих оперних театрах світу, студентам західноєвропейських вузів майже не відома. Приклади можна продовжувати.
Отже, говорячи про інтеграцію нашої освіти в європейський освітній простір, ми не повинні думати, що взяти, запозичити з цього простору, а пропонувати свій зміст, свої освітньо-кваліфікаційні характеристики підготовки спеціалістів. Соромно інколи читати, слухати про те, що європейська освітня система краща від іншої. Та неправда, наша система краща, ми краще готуємо спеціалістів, випускники наших вузів не зациклені на вузькій спеціальності, в них широкий кругозір, ми використовуємо прогресивні педагогічні технології, готуючи спеціалістів з вищою освітою.
Випускників-учителів нашого університету залюбки приймають на роботу в Польщі. Студенти, які продовжують навчання у США, Німеччині, є кращими студентами.
А хіба не показово, що в США і Канаді половина програмістів, які працюють у різних галузях господарства, – вихідці з України і Росії.
Найгірше в тому, що наше вихваляння Заходу, західноєвропейської освіти робить свою чорну справу. Адже, за деякими соціологічними дослідженнями, 20 і більше відсотків студентів готові за сприятливих умов зректися українського громадянства і прийняти громадянство іншої країни. А хіба не показовим у цьому плані є і те, що 15 % молодих учених, які захистили кандидатські дисертації, виїжджають за кордон, а 10% – докторів наук.
Не ганьбімо, не принижуймо себе перед світом, будьмо гідними своєї нації, своєї держави, не цураймося своєї освітньої системи, бо вона – найкраща у світі.
Що стосується кредитно-модульної і модульно-рейтингової системи організації навчального процесу, то вона є прогресивною. Викладачі формують відповідні модулі, які є структурною частиною виучуваної дисципліни, передбачений контроль за якістю вивчення і засвоєння студентами модулів. Це підвищує відповідальність студентів за самостійну роботу, дисциплінує їх. Але біда в тому, що наш студент не завжди має доступ до комп’ютера, тим більше до Інтернету, не завжди сповна забезпечений підручниками, навчальними посібниками, іншими засобами навчання. Це негативно впливає на якість самостійної роботи студентів, а у кінцевому підсумку на семестровий рейтинг.
Водночас модульно-рейтингова система затримує процес мовленнєвого розвитку. А, як відомо, учитель є носієм знань, духовних і моральних цінностей з допомогою мови. Тому для студентів, які вибрали педагогічну професію, дуже важливо знати рідну мову, мати високий мовленнєвий розвиток.
“В руках вихователя слово, – писав В. О. Сухомлинський, – такий же могутній засіб, як музичний інструмент в руках музиканта, як фарба в руках живописця, як різець і мармур у руках скульптора. Як без скрипки немає музики, без фарби і пензля – живопису, без мармуру і різця – скульптури, так без живого, трепетного, хвилюючого слова немає школи, педагогіки”.
І часто непорозуміння між учителями й учнями, й навіть конфлікти виникають між ними тому, що вчитель не вміє володіти чарами слова.
Тому ми на педагогічному факультеті, експериментуючи модульно-рейтингову систему оцінювання навчальних досягнень студентів, визначили відповідні бали для усної перевірки знань студентів. У цьому плані ми на шляху пошуку найбільш оптимальної структури модулів з дисциплін, перевірки знань, умінь і навичок студентів.
Сьогодні актуальними є слова нашого генія Тараса Шевченка:
Учітеся, брати мої.
Думайте, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь.
Що стосується реформи загальноосвітньої школи, то батьки, вчителі, громадськість її підтримують.
Позитивним для школи першого ступеня є те, що вона стала чотирирічною, що шестирічки пішли в перший клас, що з другого класу вивчається іноземна мова. Заслуговує на схвалення 12-бальна система оцінювання навчальних досягнень учнів.
У зв’язку з тим, що модернізація школи є процес, то виникає потреба дещо коректувати його.
Мені дуже часто доводиться зустрічатися з учителями початкових класів, виступати перед ними і слухати їх. У вчителів викликає деяке незадоволення те, що, за Державним стандартом освіти для початкової школи, учні перевантажені навчанням, хоч початкова школа стала чотирирічною. У зв’язку з цим деякі підручники надмірно ускладнені.
Гадаю, що до думки вчителів і батьків варто у цьому плані прислухатися.
Стверджую, що вчителі схвалюють 12-бальну систему оцінювання навчальних досягнень учнів початкових класів. Але сама перевірка знань, її методика викликає невдоволення. Адже система тестування в 3-4 класах, контрольні письмові роботи позбавляють дітей радості спілкування з учителями, однокласниками. А діти хочуть спілкуватися, хочуть виговоритися, учителі також хочуть почути відповіді учнів на поставлені питання. Пам’ятаймо слова великого добротворця В. Сухомлинського: “Слово… Як воно потрібне дитині кожної хвилини – і тоді, коли вона втішається радощами життя, і тоді, коли її серце стискає сум!”
Отже, не можна поглиблювати дефіцит спілкування дітей, бо вони дуже багато на тому втрачають, гальмується їхнє мовленнєве збагачення, мова стає убогою. Про це засвідчують учителі різних шкіл, в тому числі однієї з шкіл м. Стрия. У цьому навчальному закладі працюють талановиті вчителі, ця школа є науково-дослідним майданчиком нашої кафедри – кафедри методики гуманітарних дисциплін.
Працівники кафедри, відвідуючи уроки учителів початкових класів, відзначили, що вони насправді здійснюють особистісно орієнтоване навчання, діти цієї школи розкомплексовані, вони не бояться учителеві заперечувати, вести полеміку на рівні інтелектуального розвитку і свого життєвого досвіду, помітним є багатство лексики учнів, вміння спілкуватися, вести монолог і діалог; присутні на уроках милувались мовленням учнів.
Але система контролю навчальних досягнень учнів початкових класів не сприяє оптимальному розвиткові мовлення дітей. Це стверджують учителі й викладачі, які бувають на уроках. У 5 класі однієї з шкіл м. Дрогобича я запитав дітей: “Які з предметів вам найбільше подобаються?” “Зарубіжна література”, – відповіла більшість учнів. – Подобається тому, – сказали діти, – що на цих уроках ми багато спілкуємось, обговорюємо літературні твори, оцінюємо їх персонажів, художні засоби, за свою активну діяльність намагаємось отримати найвищі бали”.
Отже, учителям треба володіти словом, дбати про мовленнєвий розвиток дітей навіть в умовах гіперболізації різних видів письмового контролю навчальних досягнень учнів.
Реформуючи загальноосвітню школу, інтегруючи систему вищої освіти України в світову, треба зберегти і розвинути традиції українського шкільництва, української вищої школи. Наші досягнення в галузі освіти незаперечні, ними треба пишатися.
Ми радіємо з того, що нині українська інтелігенція докладає зусиль, аби вибудувати таку систему освіти, яка була б взірцем для інших держав і націй. Нехай і європейська система вищої освіти інтегрується з нашою системою вищої освіти.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)