Право як цінність і елемент загального блага
Загальне благо в юридичному контексті – феномен, що виникає в результаті функціонування права як соціального інституту. По суті воно позначає якісні характеристики речі або явища як загальнолюдської цінності. Для філософсько-правового осмислення загального блага, що постає, за словами Гегеля, у вигляді “права як добра для всіх” (Див.: Гегель Г. Філософія права. М., 1990. С. 172, 340, 419.), необхідно виділити його сутнісні властивості.
По-перше, це цінність, тобто властивість предмета, процесу чи явища бути значущим для людей в культурному, громадському чи особистісному відношенні. Саме це сутнісна властивість загального блага зберігає значення впродовж існування людства. Інша справа, що в міру розвитку цивілізації змінювалися уявлення про конкретні форми прояву загального блага, але саме воно як найвища чеснота, як щось похвальне (Цицерон), самодостатнє (Платон) існувало, існує і буде існувати, поки існує людство. Дана цінність являє собою єдність об’єктивного і суб’єктивного. Об’єктивність загального блага пов’язана з тим, що об’єктивні принципи, вимоги, норми загальнолюдської життєдіяльності, об’єктивні їх роль і значення для людини. Народжуючись, людина застає їх вже “готовими”, вони від нього не залежать. Суб’єктивність загального блага полягає в тому, що воно існує лише як результат оцінки людської дії, поза людини загальне благо позбавлене сенсу.
Мабуть, правий був Протагор, який стверджував, що людина є міра всіх речей, адже тільки в співвідношенні з людиною набуває сенсу будь цінність, в тому числі і загальне благо.
По-друге, загальне благо не просто цінність, а загальнолюдська цінність. Це означає, що його вимоги поширюються і визнаються всіма людьми незалежно від статі, віку, партійної, етнічної або релігійної приналежності. У такому загальнолюдському сенсі загальне благо виступає таким собі еталоном, з яким порівнюються інші цінності чи вчинки людей.
Узагальнення меншого масштабу, будь то етнічні, класові, державні, професійні, не є загальними, вони неминуче профанують загальне, редукують його в благо певної соціальної спільноти, групи, колективу. У той же час, якщо благо спільності порівнювати з благом конкретної людини, то колективне благо виступає загальним. Очевидна діалектичний взаємозв’язок загальнолюдського блага як загального, групового та індивідуального блага як одиничного.
По-третє, загальне благо є вища цінність. Воно володіє характеристиками, які притаманні вищим цінностям, і, насамперед, неутилітарної, тобто цінність загального блага визначається не практичним застосуванням для чогось іншого, а, навпаки, інше набуває значущості лише в контексті загального блага. Тому можна вважати, що в правовій сфері загальне благо є граничною цінністю. Решта правові цінності – свобода, рівність, справедливість, право, закон і ін. – Не більше ніж субценності, службовці для його досягнення.
Загальне благо, точніше його правовий аспект, має специфічні правові характеристики.
Насамперед, мова йде про свободу. У філософсько-правовому контексті ця субценность являє собою конкретизацію Енгельсове розуміння свободи як дії на основі пізнаної необхідності, як зведення до мінімуму залежності людини від зовнішніх факторів. Але це і не анархія, що не беспредел, а незалежність в рамках дозволеного і недозволеного. Наприклад: не вбий, не вкради, Не чини перелюбу – це рамки, в яких людина вільна. Ємко і точно з приводу свободи сказав І. Кант: “Роби зовні так, щоб вільний прояв твого свавілля було сумісним зі свободою кожного, згідною із загальним законом” (Кант І. Критика практичного розуму // Кант І. Соч.: В 6 т. Т. 4. Ч. 1.М., 1965.С. 100.).
Далі філософсько-правовий аспект загального блага включає таку субценность, як рівність. Воно передбачає співмірність, еквівалентність свободи, якою володіють різні люди. Рівність встановлює рівну міру для всіх в їх спільної життєдіяльності, воно дає можливість формально (тобто не фактично, а на рівні принципу) надати всім членам суспільства рівні можливості, рівні права на різні конкретні блага: на освіту, на судовий захист, на працю і т. п. Але формальне рівність передбачає і нерівність людей (у праці, освіті і т. д.). Всі люди різні, і лише формальне рівність як елемент загального блага встановлює єдиний рласштаб, який і дозволяє виявити фактичне нерівність в рамках правового поля і впливати на нього.
Нарешті, філософсько-правовий аспект загального блага нерозривно пов’язаний із справедливістю як субценностью. Справедливість – загальнозначуще відповідність належного і сущого, наявність і забезпечення невід’ємних прав людини як розумної і правового істоти.
В історії філософсько-правової думки уявлення про справедливе змінювалися, погодившись з рівнем цивілізованості Пройдено шлях від безумовного проходження традиції роду до спроб зрівняти потреби та інтереси індивідів і забезпечити всіх рівними матеріальними та духовними благами по картковій системі.
Але на принциповому рівні справедливість завжди співвідносилася з формальним рівністю в правах і відповідальності, з еквівалентністю кари скоєного, з правомірністю (тобто з відповідністю праву). Саме з цими сторонами справедливості пов’язані атрибути богині Феміди. Отже, правова роль справедливості полягає в тому, що вона покликана ліквідувати привілеї, затвердити рівність і свободу людей. Аксіологічна ж роль виражається у встановленні взаємин між людьми, істотних, на їхню думку, для життєдіяльності і для досягнення загального блага.
Розуміння сутності, змісту, характеристик правового аспекту загального блага цінно в теоретичному відношенні, але залишається лише абстракцією без з’ясування його ролі у практичній діяльності людини.
Особливого значення набувають функції даної цінності. Як будь-яка загальнолюдська цінність загальне благо виконує безліч функцій: пізнавальну, гедонистическую, креативну та ін. Однак з філософсько-правової точки зору найбільш важливі дві: ціннісно-правової орієнтації та ціннісно-правової організації діяльності людей.
Функція ціннісно-правової орієнтації полягає в тому, що загальне благо як би задає ідеали, орієнтує людину в тому, що справедливо, що законно, а що протизаконно (Більш докладно про цю функцію див. В наступному розділі.).
Функція ціннісно-правової організації діяльності – глибокий вплив загального блага на формування потреб, мотивів, інтересів і цілей, які в поєднанні з волею породжують акт людської дії, поведінку людини. У підсумку уявлення про загальне благо як правовому ідеалі погоджують, нівелюють, гармонізують потреби, інтереси, домагання, вольові устремління різних людей, різних спільнот. Причому, як справедливо зазначив В. С. Нерсесянц, інтереси в цьому ідеалі заперечуються і не усуваються, а зберігаються, враховуються в максимально можливій мірі в рамках права (Див.: Нерсесянц В. С. Філософія права. М., 1998. С. 70.).
Наявність спільного блага як справедливих орієнтації та організації життєдіяльності вільних і рівноправних суб’єктів можна визначити лише по наявності необхідного і достатнього набору умов. Ці умови дозволяють оцінити режим (деспотичний або демократичний) у конкретній державі – не по деклараціям, не по конституціям, а по діях.
Основними умовами для виникнення та існування загального блага можуть бути:
– Визнання як правомірного індивідуального блага кожної людини, що знаходиться в рамках правового поля. Іншими словами, не може бути спільного блага, якщо зневажаються права і свободи конкретної людини;
– Легітимність влади і законів, нею встановлюються. Закони загальнообов’язкові, якщо перед ними всі громадяни рівні і равноответственни;
– Узгодження інтересів різних груп і окремих людей, встановлення єдиних норм і масштабу оцінки їх дій. Коли суспільство роздирають протиріччя між мільйонерами-нуворишами і майже жебраками пенсіонерами, загальне благо неможливо за визначенням.
Очевидно, що за ціннісними характеристиками і за умов існування загальне благо збігається в його філософсько-правовому аспекті з сутнісними характеристиками права. Право – це і є елемент загального блага, бо тільки право забезпечує рівність, свободу і справедливість. І навпаки, загальне благо – результат функціонування права. У силу цього і саме право – благо. Ціннісні розбіжності загального блага і права полягають у тому, що благо виступає як цінність-мета, а право – як цінність-засіб, що використовується для досягнення інших, більш значущих цінностей. У свою чергу, елементи права – рівність, свобода і справедливість – служать цінностями-засобами, що забезпечують існування права.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)