Чи може бути полин солодким? – Надія Пукас
Розмаїття нашого життя людей небайдужих спонукає до роздумів. Тож і я, замислилась над істеричним гвалтом митців і політиків стосовно останніх подій, пов’язаних з іменем Марії Матіос.
Почну з того, що недооцінити її таланту неможливо. Пригадую своє перше знайомство з її книжечкою поезій “З трави і листя”. Від кожного вірша пахло молодою травою, кожне слово бриніло музикою кохання, клекотом гірської річки. Я трепетно шукала нових віршів, нових збірок талановитої поетеси. Вона, наче відчувала мій поклик і раз за разом зачаровувала новими образами, новими темами, чутливим словом. Як на мене, то це друга за величиною зірка (після Ліни Костенко) на небосхилі сучасної української поезії.
Згадка в пресі про вихід у світ “Солодкої Дарусі” Марії Матіос обнадіювала мене побачити нову грань таланту, новий зблиск, без заперечень, видатної авторки. Діставши книжку, я на одному подиху, як кажуть, проковтнула її.
Декілька днів ходила така, наче їла полин з цукром. Філігранне, вишукане слово письменниці дотикало душу, було солодким, як сама Даруся, але щось так гірчило, в’ялило під серцем, що хотілося вдихнути свіжого вітру, напитися чистої води. На якусь мить мені здалося, що то я сама “солодка Даруся” і Марія дала мені солодких цукерок, від яких нестерпно розболілася голова.
“То ти якась неправильна, – подумала я про себе, – адже он які захоплені до схлипування відгуки-рецензії звідусіль, а ти не можеш зрозуміти”.
Так, я не можу зрозуміти! Чому така набожна, (а Марію я вважаю саме такою) така поцілована Богом повелителька слова саме на Великдень розгорнула цю жахливу сцену.
“Даруся дивується, чому ніхто не в’яже Славка, коли він напивається і дебоширить на пів-села. На Великдень він так набрався, що хотів підпалити стодолу, а потім синє полум’я пішло йому з рота.
Марія – непокрита голова – бігала по сусідах з криком і плачем: “Люде добрі, рятуйте! Христос воскрес! Славко гине!”
Микола – лісник, не встаючи з-за великодного столу, спокійно сказав розпатланій Марії, що стояла безумна на порозі:
– Марійо, висцяйтеся йому в рот, зразу попустить. Або розведіть коняків з водою та й влийте у рот конєччя, як не буде чим висцятися… Отамо на стежці коло Сокола колгоспні коні наслідили, а конєки зібрати ніхто не зібрав.
Бідна тота Марія… Отак, як була у великодній спідниці, заголилася посеред подвір’я і висцялася у синє полум’я із синового рота. А Славка, поваленого на землю, неначе кнура до зарізу, тримав його тато із якимось приїжджим гостем”.
Задаюся питанням, а чи Леся Українка могла таке! написати. А як же Ольга Кобилянська, змальовуючи трагедію селянської родини того ж краю, не припустилася до таких фарб? А неперевершені сторінки Ірини Вільде, де кожен рядочок виграє красою Буковини, які перечитуєш по декілька разів і щоразу стаєш чистішим, вищим?
Уявляю собі молоденьку вчительку літератури, яка обговорює з учнями “Солодку Дарусю”, і їй учні цитують Великодню картину у селі. Празник душі!
Ще краще, коли обговорення іде в міській школі, де не всі діти знають, що таке “коняки” і “конєччя”. Вчитель мусить дітям пояснити і всі разом обговорити спосіб використання цих “ліків”. Та найстрашніше, що це все повинна зробити рідна мама і у найсвятіший празник Землі і Неба – на Великдень. Що з цього приводу кажуть священики? Цікаво, як лікарі-наркологи, чи запозичили такий ефективний спосіб лікування від алкоголізму? І чи кому-небудь таке лікування вже допомогло?
Так, як віртуоз-скрипач володіє смичком, так, як хірург від Бога володіє скальпелем, так Марія Матіос володіє словом. І так, як скрипаль, як хірург не має права жодного разу помилитися, допустити фальшиву ноту чи неточний рух скальпеля, так письменник, чиє слово тиражується мільйонними примірниками, не має права допустити неточність, конюктурність, якщо хочете, скарбезність. Його помилка наразі нечутна і невидна, однак проростає темними заростями у душах не тільки сьогоденного читача, а й передається генетично його дітям, онукам.
Не знаю, як інші читачі, а я більше до “Солодкої Дарусі” не повертаюся. На щастя, мені до рук потрапила збірка поезій Марії Матіос “Жіночий аркан у саду нетерпіння” – поезії справжньої Жінки. Жінки із плоті і крові, жінки, яка вміє бути щасливою “отут і вже”. Наче одужуючий після важкої хвороби, я почала оговтуватися, входити, як у купіль, у бездонну річку ніжної жіночої любові, високих почуттів і прагнень, пити цілющу воду Високої Поезії.
І знову постріл! Знову мушу окопуватися від важкого гуркоту Маріїного слова. “Вирвані сторінки з автобіографії”. Маріє! Вас же, мабуть, нарекли на честь Праматері нашої? Та чи ж Ви гріха не боїтеся? Скажіть старенькій матері, в якої три сини не повернулися з війни, що пам’ять про них Вам нагадує фалос. Пригадую, як щоразу покійний свекор діставав зі скрині кулю, яку йому в госпіталі хірурги вийняли з легенів, за мить перейнявши його у смерті. А йому тоді ще й тридцяти не виповнилося. Куля Вам нічого не нагадує? Ні з чим не асоціюється?
Прочитайте написи на гранітних плитах, де поховані двадцятилітні. Та ж ці ДІТИ! напевне навіть такого слова не знали, віддаючи своє життя за те, щоб Вам добре жилося і писалося. Вздовж алеї, яка веде до згаданого Вами пам’ятника, поховані люди. Це свого роду цвинтар. А про цвинтар, пані Маріє, таке не говорять. І тут немає жодної політики. Йдеться про віру, про християнську мораль.
Якщо ці мої роздуми, цей мій жіночий біль буде надрукований, то я собі уявляю, скільки гніву паде на мою бідну голову від Ваших прихильників і однодумців. Ша, панове! Я сама найперша шанувальниця красного слова Марії Матіос. І якби так бавився моїми почуттями, так танцював аркан на пам’яті моїх батьків якийсь недолугий писака, я б це сприйняла як намагання засвітитися на літературному небосхилі. Таким прощається і скоро забувається.
Але ж Ви, Маріє, зірка! Ваше слово світить! Світить високо, сяє широко. Але якщо воно обпекло до живого бодай одного читача і від нього болючі пухирі на серці матері, в душі ветерана, від нього зойкнула дитина, то будьте обережніші.
“А словами приб’ю, мов цвяхами” (Спасенний знак із книги ворожби). Краще за Вас не скажеш.
У Ваших руках наднебезпечна зброя. Її ніжну піступність і люту ласку лише час покаже.
Надія Пукас – шанувальниця
Творчості Марії Матіос
(1 votes, average: 5.00 out of 5)