СЯЄВО РАДОСТІ І СУТІНКИ ПЕЧАЛІ – Надія Пукас
(Надія Пукас. “Килим долі”.)
Ця книга поезій вражає багатством внутрішнього світу автора. В творах відчуваєш всеперемагаючу красу життя, його складність і діалектичне поєднання Радості й Печалі.
Життєву долю людську часом порівнюють з полем, дорогою, стежиною. Автор, що бачить життя в його русі, в його продовженні сприймає дійсність в його різнoбарвному розмаїтті, розгортає перед нами багатокольоровий килим долі.
Скільки в долі людській світлого і тужливого, осяйного і темного, радісних зустрічей і гірких розлук. І все це постає в художньо-образному втіленні й одночасно в глибокому осмисленні. Наш автор – ніжний лірик і незламна особистість.
Стелиться килим долі, митець яскравими барвами вимальовує радість життю, любові, рідній природі, усім порам року, але журиться тим, що багато трагічного, нещадного переживає людина, сумує за тим, що вже промайнуло літо спалахів почуттів і в серці вже бринять осінні струни. Хоч доля сувора, та її потрібно сприймати такою, яка вона є – невблаганну. Лише одного авторка не прощає, вона не мириться із зрадою. Для неї, неприйнятної, огидної, в килимі долі немає відповідної барви-кольору.
Перший розділ книги “Мій світочку” закоханості в неосяжний навколишній світ, щоденної зустрічі із швидкоплинним життям, водночас і трагічним, і ніжним. Автор живе в цьому світі, нерозривний із ним:
…Мій білий світе!
Як тебе люблю я.
…У світлій радості, у мовчазній журбі
Мій світочку! Завжди іду до тебе.
І розкривається поетичний світ, сповнений подій, вчинків, настроїв, світ правди й зневіри. Понад усе поетеса шанує роботу і честь, хліб на с толі й лунку пісню, що осяває життя.
Чуйно прислухається автор до людських сердець. Схвильовані слова звернені до Тараса Шевченка з нагоди закладання пам’ятника йому у Хмельницькому:
О дай же нам, Тарасе, сили,
Щоб вистояти на ногах.
Журиться поетеса тим, що перетворили Україну на великий базар іноземного краму: продають і купують все, тільки на людську душу попиту немає. Неспокійна душа волає, благає:
Роби щось, роби!
Та тільки мене збережи, не згуби.
Безмежна любов автора до рідної землі, до села – колиски її дитинства, де жили з діда-прадіда роботящі люди, вони були чудовими співаками й танцюристами. Тим гіркіший біль за долю цього села, якому загрожує стати “неперспективним”.
Трагічно склалася доля багатьох людей, що стали жертвами репресій.
… А досвіта батька забрали…
…І досі простити мама не може,
І досі за батьком плаче.
Кажуть, що брат мій на батька схожий,
Та батько його не бачив.
Трагічним був і тридцять третій голодний рік, коли з неймовірними зусиллями люди виривалися з “цупких обіймів смерті”.
За що їм пережить таке судилось?
Храни нас, доле, від подібних літ.
Гнівно обурена поетеса тим, що лихі люди заради свого збагачення осквернили маківки, сіють білу отруту, від якої гинуть тисячі.
Сердечним теплом пройняті рядки про гостей із села, які відвідують рідних у місті. Які дорогі гостинці: яблука і калина, в домашній печі спечена хлібина – такі дорогі самі духмяні пахощі. Який незвичний і яскравий образ: зморена роботою і дорогою ” тітка на руках колише втому”.
Надія Пукас протягом років багато душевних сил і доброти віддала дітям, позбавленим сім’ї, позбавленим дитинства. І тому нас до щему в серці глибоко зворушують рядки:
З любов’ю порівнюють кетяг калини,
Усе найясніше рівняють із сонцем.
А з чим порівняти забуту дитину,
Що в дитбудинівське зирить віконце?
Але життя – це не лише трагедія, сум, печаль. Автор вірить в добро, в радість життя, в перемогу над злом, вірить в незламність людини.
О незбагненна сило травеняти,
Звідкіль черпаєш ти свою наснагу,
Як піднімаєшся сплюндрована, прим’ята
І розпрямляєш стебелину-шпагу?
Другий розділ книги “Між нами, жінками”. Тут переважає інтимна лірика. Вражає тонке відображення почуттів – від перших юних зустрічей, коли спалахує любов, до тих часів, коли вже роки минають, і в косах в’ється срібне павутиння, а серце ще юно б’ється.
Автор любить і відчуває красу природи. Тому-то переплітаються мотиви чарівних картин природи з людськими радощами і печалями:
Стара верба, що сумно так рипіла,
Найпершою з дерев зазеленіла.
І, засоромившись своєї вроди,
Схилила ніжні віти в чисту воду.
І в любові багато журливого: коли настане розлука, коли серце терпить невимовну муку самотності, а смуток ховається глибоко на дні душі:
І серденько до серця кличе
Й печаль парує до жалю.
І проникливо звучить:
Судилось бути між добром і злом,
Судилось нести до людей надію.
Третій розділ: “Мамина пісня”. Надія Пукас знає безліч пісень – давніх, народних, сучасних, сповнених радощів і смутку, сама творить пісні і талановито їх виконує. Зустріч з поетесою піснярем завжди свято для присутніх.
Виток пісенності в рідному співучому (колись) селі, а, особливо, маминій пісні, яку талановита доня успадкувала: О мамина пісне,
Висока й крилата,
Коли ти зі мною,
В душі моїй свято.
Піснями здавна славиться Україна, і автор рідній Вітчизні присвячує пісні:
Тобі, мій краю барвінковий,
Плету пісень своїх вінок.
Ми глибоко відчуваємо горе матері, син якої молодим загинув у війні захищаючи рідну землю:
Як роси упадуть і стихнуть солов”ї,
Мов зорі, зацвітуть невісточки мої.
Чи виконуючи інтернаціональний обов’язок в далекому Афганістані:
О жінко з ясної країни,
Чи є у Корані слова,
Щоб син, молоденький, загинув,
А я залишилась жива?
Трагічно звучить “Чорнобильський плач”. Скільки загинуло і продовжують гинути людей!
Ой яка та домовина широка й глибока!
Поклали в ню’ сади, поля ще й діброву збоку.
Але наперекір всьому тужливому, життя продовжується, надія не згасає:
Все пройде і все минеться:
Шум дощів і цвіт весни.
Серце серцю усміхнеться
Із ясної далини.
Мати виростила сина, подарувала йому найдорожче:
Наділила лиш совістю,
Честю і щирим добром.
…І ділися з людьми
Всім, що доброго маєш в собі.
Ми зустрілися з обдарованою людиною, з ясним розумом і глибокими розмаїтими почуттями, багатим внутрішнім світом, поетичною майстерністю. Талант Надії Пукас вийшов на свою зоряну дорогу. Лірична поетеса обіймає в своїх творах широкий світ, красу рідної землі, долю людську. Хай же стелиться барвистий килим долі її подальших творів.
Євгенія Гінзбург
Кандидат філологічних наук, доцент
(1 votes, average: 5.00 out of 5)