ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ – ПАНТЕЛЕЙМОН КУЛІШ (1819-1897) – НОВА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА(КІНЕЦЬ ХVIII – ПЕРША ПОЛОВИНА ХІХ ст.)
ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ
Народився Пантелеймон Олександрович Куліш 7 серпня 1819 р. у містечку Воронежі Глухівського повіту Чернігівської (нині Сумської) області. Досить рідкісне навіть на ті часи ім’я було пов’язане з церковним календарем і упованням батьків на святого Пантелеймона з надією, що хоч ця дитина виживе, адже шестеро чи семеро, народжені до нього, не прожили й кількох днів.
Походив письменник з козацької, цілком імовірно – навіть дворянської родини. Батько Пантелеймона Куліша був досить заможною людиною, тож одружився з дочкою сотника Івана Гладкого – Катериною.
Цікаво знати!
У зрілі роки Пантелеймон Куліш намагався реконструювати свій родовід аж до княжих часів і припускав, що його предки походили від руських князів Олельковичів, тому й підписувався Пантелеймон Олелькович.
Мати майбутнього письменника, на жаль, померла дуже рано. Вимогливий батько годинами змушував сина розв’язувати задачі або вчити вірші російських поетів-класицистів напам’ять. “Духовна мати” малого Панька, сусідка-поміщиця Уляна Мужиловська, з домашньої бібліотеки якої юний читач мало не щодня брав книги, помітила в дитині великий талант і переконала хлопчикового батька віддати Панька в науку. Про Новгород-Сіверську гімназію Пантелеймон згадував неодноразово, навіть своє навчання описав у повістях російською мовою “Феклуша” та “Воспоминания детства”. Першим оповіданням майбутнього письменника було перероблене з почутої в дитинстві з уст матері казки – “Циган”, яке було надруковано в альманасі “Ластівка” в 1841 р.
Учитися малому Панькові було дуже важко. Дисципліна в навчальному закладі підтримувалася фізичними покараннями. У третьому класі хлопець твердо вирішив, що стане письменником. Але завершити навчання в гімназії не вдалося через конфлікт з учителем алгебри, і Панько покинув навчальний заклад. Правда, повернутися додому не міг: жорстокий батько не простив би відрахування з гімназії і змусив би Панька виконувати найтяжчу сільськогосподарську роботу. Довелося вчити поміщицьких дітей, працювати в канцелярії Ніжинського ліцею, а ночами готуватися до іспитів в омріяний Київський університет. Із другої спроби Пантелеймон Куліш таки вступив і спочатку дуже успішно вчився на словесному, а потім – на юридичному факультеті. Однак був відрахований через драконівський царський закон про “кухарчиних дітей” (студенти, чиї батьки не мали дворянських прав, втрачали шанс здобувати вищу освіту). Батько ж Пантелеймона Куліша саме в цей час судився із сусідом за землю і для підтвердження своїх прав віддав судді всі документи, які невдовзі загубилися. Врешті, право на дворянство в старого Куліша було дуже спірним. За клопотанням професора М. Максимовича Пантелеймона Олександровича прийняли на викладацьку роботу в Луцьке дворянське училище. Окрилений юнак видав російською мовою свої “Малороссийские рассказы”, почав друкуватися в петербурзьких та московських часописах.
З юних літ Пантелеймон Куліш ставив перед собою високу мету. Ще в шістнадцять років він вирішив упорядкувати український правопис, видати дванадцятитомну енциклопедію українського фольклору та етнографії, заснувати друкарню, започаткувати українські журнали, здійснити переклад Біблії українською мовою, стати найкращим українським письменником. За життя він справді зробив дуже багато, реалізував себе як поет, драматург, прозаїк. Укладений П. Кулішем український правопис (“кулешівка”) неабияк прислужився й для видання останнього прижиттєвого “Кобзаря” Т. Шевченка в 1860 р., й для україномовних публікацій у журналі “Основа”.
Хоча Пантелеймон Куліш був національно свідомим, мав управну руку, використовував вдалі художні засоби, проте навіть найкращі зразки його патріотичної лірики не можна порівняти з Шевченковими поезіями:
Отечество ж собі грунтуймо в рідній мові,
Воно одно від пагуби втече.
Піддержить націю на предківській основі,
Хитатимуть її політики вотще, –
Переживе вона дурне вбивання мови,
Народам і вікам всю правду прорече.
Пантелеймон Куліш став автором “Драмованої трилогії”, у яку ввійшли написані віршем п’єси “Байда, князь Вишневецький”, “Петро Сагайдачний”, “Цар Наливай”, створив величезну за обсягом історичну поему “Україна”.
Та отримати першість у “змаганні” з поетичною музою Тараса Шевченка Кулішеві не вдалося, адже геніальності неможливо досягти ні наполегливістю, ні навчанням в університетах, бо геніальність дається людині Богом як винятковий дар.
“Куліш і за життя не претендував на однозначно позитивну оцінку своєї багатогранної літературної і наукової діяльності. Та коли він обстоював якусь ідею, то захищав її до кінця, не шкодуючи ні сил, ні полемічної пристрасті”.
Микола Жулинський
“Здається, тільки він один маячить світлою плямою з темного українського минулого. Тільки його можна вважати за справжнього європейця, за ту людину, яка наблизилась до типу західного інтелігента”.
Микола Хвильовий1
1Микола Хвильовий (Фітільов) (1893-1933) – український письменник, який поповнив своєю трагічною смертю когорту Розстріляного Відродження. У часи, коли радянська влада заборонила твори Пантелеймона Куліша як “українського буржуазного націоналіста”, Микола Хвильовий мав мужність дати найвищу оцінку цьому письменникові-патріотові.
Тарас Шевченко. Портрет Пантелеймона Олександровича Куліша (1843-1847)
Але й друге почесне місце П. Куліша не влаштовувало, тому митцеві доводилося неабияк напружувати свій інтелект. І не без великих успіхів.
Дебютував письменник оповіданнями, написаними на основі народних казок і фантастичних переказів.
Однак невдовзі його увагу заполонила історична проза.
П. Куліш цікавився історією й етнографією впродовж усього свого життя: був і збирачем, і видавцем історичних першоджерел, і популяризатором, і дослідником з ерудицією справжнього вченого.
Повернувся П. Куліш до Києва з рукописом свого історичного роману “Михайло Чарнишенко” російською мовою. Невдовзі письменник почав працювати над історичним романом “Чорна рада”. Перші розділи цього твору російською мовою опублікував у 1845 р. журнал “Современник”, що виходив у Санкт-Петербурзі чотири рази на рік. Тодішній редактор часопису, а одночасно й ректор Петербурзького університету Петро Плетньов, запросив П. Куліша на роботу в підпорядкований йому заклад. У 1843-1844 рр. Пантелеймон Куліш познайомився із найпрогресивнішими українцями того часу: Миколою Костомаровим, Тарасом Шевченком, Василем Білозерським – і разом з ними почав виношувати патріотичні ідеї та вести розмови про скасування кріпацтва. З сестрою Василя Білозерського Олександрою Пантелеймон Олександрович став на весільний рушник. Старшим боярином на їхньому весіллі був Тарас Шевченко. Після весілля щаслива молода пара вирушила до Варшави, та звідти Олександра повернулася сама: у Польщі Пантелеймона Куліша заарештували за участь у Кирило-Мефодіївському братстві.
Олександра Білозерська-Куліш (Ганна Барвінок)
Пантелеймон Куліш у народному одязі. Ілюстрацію вміщено у другому томі “Записок о Южной Руси” (1857)
Маєток Білозерських-Кулішів на хуторі Мотронівка на Чернігівщині. Історико-меморіальний музей-заповідник “Ганнина Пустинь”
Заслання Пантелеймон Куліш відбував у Тулі. Три роки й три місяці відірваності від коханої дружини, нагальних справ, реалізації творчих задумів виявилися для письменника дуже тяжкими. На чужині він працював у канцелярії губернатора, редагував неофіційну частину “Тульских губернских ведомостей”, читав В. Скотта, але страждав від заборони займатися літературною творчістю.
Повернувшись в Україну, у 50-60-х рр. ХІХ ст. саме П. Куліш став зачинателем української критики. Щоб безперешкодно творчо працювати, усамітнився на хуторі Заріг біля р. Оржиці, який перейменував на честь дружини в Ганнину Пустинь (Олександра Білозерська, яка також реалізувала себе як письменниця, прибрала собі псевдонім Ганна Барвінок). У 1862 р. в Петербурзі вийшла найкраща поетична книжка П. Куліша “Досвітки. Думи і поеми”.
Цікаво знати!
Протягом тривалого періоду П. Куліш сумлінно працював над перекладом Біблії. Коли під час поїздки до Галичини в нього вкрали валізу з готовим до друку перекладом Нового Завіту, Пантелеймон Олександрович відновив його з пам’яті.
“Могучий майстер української мови й творець українського правопису, благородний поет, перекладач Пантелеймон Куліш має право на велику повагу і вдячність нащадків”.
Михайло Коцюбинський
“Саме Кулішеві судилося спрямувати нову українську літературу в інтелектуальне (як Шевченко – в душевне) річище, окультурити її і хоч почасти – європеїзувати”.
Михайло Наєнко
Великий українець був унікальною людиною: володів енциклопедичними знаннями, був наділений надзвичайною працьовитістю, вивчив чотирнадцять мов. Саме цьому патріотові належить уведення терміна “національна українська ідея”, що не не втратив свого глибокого значення й нині.
П. Кулішеві Україна завдячує перепохованням Т. Шевченка з петербурзького Смоленського кладовища на Чернечу гору в Каневі та перекладом українською мовою Святого Письма.
Кулішеві судилося довге життя, та, на жаль, останні місяці виявилися дуже тяжкими: селяни спалили його хутір, і Пантелеймонові Кулішу довелося працювати в холодній стодолі. Помер письменник за письмовим столом 14 лютого 1897 р.
Діалог із текстом
1. Що ви довідалися про раннє дитинство Пантелеймона Куліша?
2. Як і де здобував освіту П. Куліш? Чому, покинувши гімназію, він не повернувся до батьківського дому?
3. З якої причини та з якою метою, на вашу думку, П. Куліш щосили прагнув вступити до Київського університету? Що змусило його припинити навчання в омріяному навчальному закладі?
4. Про що свідчить дуже висока мета, яку перед собою у зовсім юні роки поставив письменник? Чи вважаєте ви особисто таку цілеспрямованість важливою рисою характеру?
5. Які надзвичайно важливі справи зробив П. Куліш за своє довге життя?
6. Чому П. Куліш так натхненно працював над перекладом Біблії українською мовою?
7. Скориставшись додатковою літературою, підготуйте доповідь про поетичну творчість П. Куліша.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)