ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ – ТАРАС ШЕВЧЕНКО (1814-1861) – НОВА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА(КІНЕЦЬ ХVIII – ПЕРША ПОЛОВИНА ХІХ ст.)

Тарас Шевченко – одна з центральних постатей української культури, геніальний поет, талановитий художник, засновник нової української літератури, символ України.

Кобзар належить до митців, які творять філософію національної ідеї, тому й залишаються назавжди в “силовому полі” духовності нації. Вони не тільки належать її історії, а й, наділені могутньою силою поетичного провидіння, визначають духовні вектори майбутнього. Пристрасне Шевченкове слово і його власне життя виховали багато поколінь борців за свободу нашої Батьківщини. Т. Шевченко, як слушно зазначає І. Дзюба, належить не лише Україні, а й усьому людству, хоча кожне його слово – про Україну.

“В Україні кріпацькій Шевченко опиняється, наче пророк на руїнах святині… Нам не розминутися з Шевченковим максималізмом, як не розминутися з книгами пророків, бо вони поставлені нагадувати всім поколінням”.

Євген Сверстюк

ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ

Дитинство

Тарас Григорович Шевченко народився 9 березня 1814 р. в селі Моринці Звенигородського повіту Київської губернії (нині Черкащина) – в одному з наймальовничіших куточків України. Згодом родина переїхала в Кирилівку. Закономірно, що живописні краєвиди вплинули на формування відчуття краси в малого Тараса.

Батьки – Григорій Іванович Шевченко-Грушівський та Катерина Якимівна Бойко – хоча колись і походили з вільних селян, уже навіть зі своїми дідами-бабами були кріпаками поміщика Василя Енгельгардта. У родині зростало шестеро дітей: Микита й Катерина – старші від Тараса; брат Йосип і сестри Ярина та Марія – молодші.

Тарас Шевченко. Селянська родина (1843)

Григорій Шевченко був письменний, володів прибутковим для селянина ремеслом стельмаха, а також чумакував, возячи різний крам то до Києва, а то й до далекої Одеси. Однак усім кріпакам пана Енгельгардта жилося тяжко. Пізніше, уже на засланні, звертаючись духовним поглядом у роки дитинства, Тарас Григорович напише:

… Там неволя,

Робота тяжкая, ніколи

І помолитись не дають.

У дитинстві Тарас прилучився до книжки: батько та дід Іван у свята читали вголос “Четьї Мінеї” (уривки про життя святих). З дитинства бере початок і Шевченкова любов до народної пісні, яка щедро розкривала йому скарби вікової культури українців. Особливо западали в дитячу душу пісні про минуле, славних запорожців, як і оповіді старого діда Івана, малолітнього учасника повстання гайдамаків-“коліїв” проти польських магнатів.

Тарас спочатку вчився в сільського дяка Павла Рубана, прозваного в селі Совгирем. Хлопець був талановитим до науки і, незважаючи на досить несприятливі обставини життя, здобував знання охоче.

Дитинство раптово урвалося влітку 1823 р. смертю матері. Горе запалило дитячий рай – біль від цієї втрати ніколи не полишав Тараса. Лагідна й любляча мати стане прообразом жінки-матері, що проходитиме з поеми в поему впродовж усієї його творчості, який Шевченко піднесе до рівня символу самої України.

Ситуація погіршилася з появою в батьківській хаті мачухи Оксани Терещенко з її власними трьома дітьми. Тарас терпів, поки навесні 1825 р. не помер і батько, а життя хлопця перетворилося на пекло.

Тарас пішов до дяківської хати-школи за попихача1. У кирилівській школі замість Совгиря вже вчителював Петро Богорський, який по кілька днів пиячив у шинку, і грамотний Тарас не раз виконував замість дяка його “педагогічні функції”. Водночас той морив Тараса голодом і жорстоко бив.

1 Попихач – школяр, який відробляв за свою науку, наймитуючи в учителя.

Анатолій Жежер. Я пас ягнята за селом

Хлопець терпів, бо хотів учитися. Шукав розради, крадькома перечитуючи невеличку дякову книжечку із творами Григорія Сковороди та “Енеїду” Івана Котляревського.

Чи не єдиною світлою сторінкою життя Тараса-підлітка виявилося його перше кохання – Оксана Коваленко. З поезій “Ми вкупочці колись росли…”, “Мені тринадцятий минало…”, присвяти в поемі “Мар’яна-черниця” постає світлий образ чорнобрової дівчини, яка своїм щирим співчуттям у найважчі хвилини життя зігріла душу сироти. Цей образ у поезії Т. Шевченка та в його спогадах згодом піднесеться до рівня Беатріче, коханої італійського генія Данте Аліг’єрі, стане символом дівочої краси й кохання в “Кобзарі”.

У козачках пана Енгельгардта

Невдовзі хлопчик утік із села і спробував утілити свою мрію стати художником: знайти вчителя-маляра. Проте народні самоуки або не помічали в нього мистецького хисту, або вимагали панського дозволу. Замість дати таки дозвіл Тараса поставили кухарчуком, а згодом – козачком у панських покоях. Після смерті старого пана Енгельгардта Кирилівка перейшла у спадок його синові Павлові, що служив ад’ютантом віленського генерал-губернатора. Тож восени 1829 р. Т. Шевченко разом з іншими слугами поручника лейб-гвардії Павла Енгельгардта вирушив до Вільна (нині Вільнюс – столиця Литви), де стояв його уланський полк. У той час “…у Польщі було неспокійно, назрівало чергове повстання поляків проти Росії, і царський уряд посилював свою братню “військову присутність”” (Іван Дзюба).

Вільно було одним із центрів польської культури. Допитливий і здібний юнак вочевидь зазнав упливу європейського мистецтва, маючи змогу придивлятися до скульптур і картин по церквах і костелах.

Європейський світ справив значний вплив на становлення молодого Шевченка. У Польщі кріпацтво скасували ще в 1807 р., тож юнак мав змогу порівняти життя вільного люду Європи й кріпосницьке свавілля в царській Росії, у ярмі якої страждав український народ.

Микола Неврєв. Торг. Сцена з кріпацького побуту. З недалекого минулого (1866)

Клавдій Лебедев. Продаж кріпаків з аукціону (1910)

Цікаво знати!

У книзі російського історика Михайла Клочкова “Селяни і кріпосне право в Росії у ХVІІІ столітті” (1910) наведено факти, що звичайною річчю був продаж кріпаків поштучно: поміщиків-кріпосників горе і сльози матерів і дружин від такого варварства не зупиняли.

29 листопада 1830 р. вибухнуло польське повстання проти російського поневолення, охопивши західні повіти Литви й Білорусі. За недогляд цар відправив віленського губернатора у відставку, і П. Енгельгардт поспіхом переїхав до Петербурга. Шевченкові враження про “подорож”-утечу з Польщі відгукнулися згодом у рядках ліричного відступу в поемі “Катерина” та початком серйозної недуги.

Петербург. Викуп з кріпацтва

У Петербурзі Тарас продовжив навчання малярства в цехового майстра декоративного розпису – Василя Ширяєва, який змушував своїх учнів не тільки працювати понаднормово, а й виконувати хатні роботи та його власні забаганки, а також примхи членів своєї родини, часто залишав їх без обіду, іноді навіть бив. Таке рабське становище Шевченкові допомагала зносити невсипуща жага малювати. Величезне терпіння дало ваговиті плоди: коли Василь Ширяєв з учнями взялися до розпису петербурзького Большого театру, саме Тарас виконував роль “першого рисувальника”. Творча робота в Александринському й Михайлівському театрах (як згадував сам Шевченко в повісті “Художник”) дала йому змогу прилучитися до музичного й театрального життя столиці.

Т. Шевченка вразила краса архітектурних ансамблів, скульптурних груп, вулиць, каналів Петербурга. Водночас юнак бачив й іншу столицю: Петербург убогих помешкань, гнилих парканів, бруду й смороду злиденних провулків. Дивно: майже поруч уживалися відблиски розкішного життя російських аристократів і злиденне існування двірні, кріпаків, бідноти. Це згодом буде змальовано в його поемі “Сон”.

Важливою подією в житті молодого кріпака стало знайомство в 1836 р. з Іваном Сошенком, студентом Академії мистецтв, який виявився ще й земляком з України. Сошенкові спогади про це знайомство заперечують версію про зустріч у Літньому саду, запропоновану Т. Шевченком у повісті “Художник”. Саме він познайомив Тараса з письменником Євгеном Гребінкою, живописцем Аполлоном Мокрицьким, конференц-секретарем Академії мистецтв Василем Григоровичем, а також з іншими відомими людьми: Олексієм Венеціановим та російським поетом, вихователем царського спадкоємця Василем Жуковським. Є. Гребінка ввів Шевченка в коло відомих петербурзьких літераторів, подбав про літературну й загальну освіту Тараса: у його бібліотеці були твори українських поетів-романтиків, науково – популярні праці з української історії та фольклору.

Надія Нікіфорова. Фрагмент триптиха “На чистій, широкій, на вольній землі” (2013)

Георгій Меліхов. Молодий Тарас Шевченко в майстерні К. Брюллова (1947)

Найбільшу активність у справі визволення1 Т. Шевченка з кріпацтва проявив відомий російський художник Карл Брюллов, який перейнявся глибоким співчуттям і симпатією до талановитого кріпака. Він високо оцінив і його малюнки, і перші поетичні спроби.

Майже рік душа талановитого українця-кріпака то розцвітала надією, то мліла й терпла від безнадії. Величезні кошти, яких вимагав за свого кріпака Енгельгардт – 2500 карбованців – Тарасові друзі і благодійники вирішили зібрати оптимальним шляхом: геніальний художник Карл Брюллов намалював портрет Василя Жуковського, який розіграли в лотерею.

Полотно придбала імператорська родина. Але й цих грошей на Тарасів викуп із неволі було замало. Довелося друзям збирати самотужки суму, якої не вистачало.

1Із книги “Життя Тараса Шевченка” Павла Зайцева ви можете довідатися, скільки зусиль доклали друзі, аж доки їхній задум викупити Тараса з кріпацтва здійснився.

Перші кроки вільного митця

22 квітня 1838 р. відпускна була підписана, а 25 квітня В. Жуковський вручив її Шевченкові, який уже в травні того ж року вступив до омріяної Академії мистецтв вільним учнем К. Брюллова. Шевченка ж одразу прийняли до четвертого класу – класу гіпсових фігур. Він почувався щасливим. Сповнений натхнення, із захопленням опановує академічні науки, багато читає. За період навчання його успіхи були відзначені трьома срібними медалями.

Наче намагаючись наверстати згаяне, Т. Шевченко в ейфорії свободи кидається у вир світського життя. Він відвідує Ермітаж, театри, концерти, літературні вечори, спілкується із новими друзями, серед яких співак і композитор Семен Гулак-Артемовський, композитор Михайло Глинка. Однак до почуття сп’яніння свободою додається туга за Україною, якої він не бачив майже дев’ять років.

Потреба чути рідне слово, помножена на потужний пласт народнопісенної образності, закладений з дитинства в його душі, покликала до життя неймовірну магію – світ музики у слові балад, вилилася щирими рядками елегії, думки.

Петро Сулименко. Вручення відпускної Т. Шевченкові (1949)

Галина Неледва. Шевченко – студент Петербурзької академії (1964)

Багата й гаряча поетова уява в холодному Петербурзі воскрешала ватагу запорожців – закипало синє море від козацьких чайок, збиралися на раду сотники, гетьмани. Через знайомство Т. Шевченка з доступною історичною літературою та ностальгію за рідним краєм з-під пера молодого автора народилися поеми “Тарасова ніч” (1838), “Іван Підкова” (1839), “Гайдамаки” (1839-1841).

Молодий автор відразу ж задекларував себе як письменник український, українськомовний, тобто зовсім не прагнув знайти місце в російській літературі, хоча й дуже вправно (навіть талановито) писав російською.

У 1840 р. за сприяння Євгена Гребінки виходить перша поетична збірка Тараса Шевченка – “Кобзар”. Вона вмістила всього вісім творів: “Думи мої, думи мої…”, “Перебендя”, “Катерина”, “Тополя”, “Нащо мені чорні брови…”, “До Основ’яненка”, “Іван Підкова” і “Тарасова ніч”. Збірка принесла Шевченкові визнання й славу.

Вона заявила про народження народного поета.

Поетичний геній Тараса Шевченка проявився в той період розвитку української літератури, коли вона, долаючи силове поле бурлеску, частково засвоїла елементи сентименталізму й опановувала новий стильовий напрям, що вже потужно розвинувся в європейських літературах, – романтизм. І саме його перший твір – балада “Причинна” – засвідчує водночас і зв’язок із романтичною традицією, і потужний, яскраво-індивідуальний, позбавлений будь-якого наслідування поетичний талант. У річищі романтичної традиції – і жанр балади, і мотив нещасливого кохання, й елементи народної демонології (русалки), і психологічно функціональний пейзаж, і час та місце події. Проте навіть у цьому ранньому творі Т. Шевченка виявилися риси його неповторно-індивідуального стилю.

“Поява Шевченкового “Кобзаря” 1840 р. в Петербурзі мусить уважатися епохальною датою в розвою українського письменства. Ся маленька книжечка відразу відкрила немов новий світ поезії, вибухла, мов джерело чистої, холодної води, заясніла невідомою досі в українському письменстві ясністю, простотою і поетичною грацією вислову”.

Іван Франко

Перше видання “Кобзаря” Т. Шевченка (1840)

Іван Франко виокремив чотири періоди творчості поета, і саме цією періодизацією літературознавці користуються досі:

І Рання творчість – 1837-1843 рр.

II Період “трьох літ” – 1843-1847 рр.

III Період заслання – 1847-1857 рр.

IV Останні роки життя і творчості – 1857-1861 рр.

“Романтизм його завжди проектується на реальну Україну, він має сталий контакт з дійсністю, з пейзажем, з історією, з долею народу”.

Євген Маланюк

Перший період творчості Шевченка характеризується зверненням до кількох наскрізних для всієї його поетичної спадщини тем: покликання митця; історичне минуле; сирітська недоля, страждання на чужині; доля жінки-матері. Прикметно, що в першому художньому тексті, яким відкривався “Кобзар” 1840 р., – елегії “Думи мої, думи мої…”, автор задекларував поетичне “вірую”, своє кредо митця – будити національну свідомість. Шевченко не приймав і не сповідував почуття національної приреченості, властиве багатьом українським поетам-романтикам.

Поезія молодого автора просякнута історіософськими1 мотивами. Героїчне минуле він сприймав як запоруку майбутнього відродження України. Цією вірою в історичну справедливість позначене послання “До Основ’яненка”. Грізною засторогою катам-поневолювачам спалахує народний гнів на сторінках “Гайдамаків”.

У ранній творчості Т. Шевченка яскраво виявилась і його потужна лірична домінанта2 – сповідальність; щирість інтонацій лірики та ліричних відступів у ліро-епосі становлять одну з неповторних граней поетового таланту. Так, глибоким авторським співпереживанням зумовлений психологізм розкриття образу жінки-страдниці. Водночас у поемі “Катерина” Т. Шевченко в основі морально-етичного конфлікту поєднує національний та соціальний плани, що також було новаторським у його часи.

У руслі романтизму створено й історико-побутову драму “Назар Стодоля” (1843), дія якої сягає минулого – козацької доби.

1Історіософія – філософський погляд на історію та її розвиток.

2Домінанта – основна ідея, головний принцип, переважна особливість.

Іван Їжакевич. Катерина (1858)

Перша поїздка в Україну (1843-1844)

У листопаді 1839 р. в листі до брата Микити Тарас написав: “…Я всяку ніч тілько й бачу во сні, що тебе, Керелівку, та рідню; весело стане, прокинусь, заплачу”. Петербург у порівнянні з розкішним українським підсонням видається йому “чортовим болотом”, як зізнається поет у листі до Григорія Тарновського, який запрошував його в Україну до свого маєтку.

Навесні 1843 р. Шевченко отримує відпустку в Академії мистецтв і в травні вирушає в рідні краї. Ця подія ознаменовує початок другого періоду творчості: періоду “трьох літ” (1843-1847). Митець багато подорожує, відвідує рідну Кирилівку, гостює в Качанівці в маєтку мецената Григорія Тарнавського, у Євгена Гребінки на його хуторі Убіжище. У Києві, виношуючи заповітну мрію викладати уроки малярства в Київському університеті Святого Володимира, знайомиться з Пантелеймоном Кулішем.

У Т. Шевченка давно визріло бажання розповісти про Україну мовою пензля. Він задумує серію часопису “Живописна Україна” – періодичного видання про визначні історичні події українського минулого, народний побут, мальовничі краєвиди рідної землі – “чи то по красі своїй, чи по історії прикметні” На жаль, маємо лише перше число з цієї серії, якою Кобзар-художник сподівався заробити грошей на викуп із кріпацтва рідних.

У цей період Шевченко позбувається впливу академічного класицизму. Свідченням поглиблення психологізму в його портретному живописі є відомий автопортрет зі свічкою, портрети Пантелеймона Куліша, Ганни Закревської.

Життя Шевченка сповнене цікавих зустрічей і знайомств – із професором, а надалі й ректором Київського університету Михайлом Максимовичем, колишнім декабристом Олександром Капністом, нащадком шотландських лицарів графом Яковом де Бальменом, великою родиною Рєпніних – прямих нащадків останнього гетьмана України Кирила Розумовського, з багатьма іншими особистостями, які, як згодом виявилося, залишили глибокий слід у житті поета.

“Кобзар” уже був широко відомий, поезії Шевченка вдячні читачі переписували від руки, а освічені люди пророкували їхньому автору безсмертя.

Надзвичайно важливою сторінкою в біографії Шевченка стало знайомство з Варварою Рєпніною. Саме їй – “доброму янголові” – він присвятив написану російською мовою поему “Тризна” (перша назва – “Бесталанный”). Також під час першого перебування в Україні Шевченко написав вірш “Розрита могила”, у якому гостро порушив проблему національного безпам’ятства й відсутності самоідентифікації, сокровенного відчуття нерозривної єдності людини зі своїм народом.

У лютому 1844 р. поет виїхав до Москви: дорогою до Петербурга він познайомився з професором Московського університету, істориком Осипом Бодянським, відвідав Михайла Щепкіна, відомого актора й земляка. Уже в Москві Шевченко написав невеличку поему “Чигрине, Чигрине…”, що стала своєрідним підсумком пережитого за дев’ять місяців в Україні. Починає формуватися антиколонізаторська лірика Шевченка, яка стане ядром його творчості.

У Петербурзі Т. Шевченко повернувся до навчання в Академії мистецтв, але того задоволення від творчості, яке відчував раніше, уже не отримував: враження від поїздки і страшні картини рідного краю залишили глибокий і болісний слід.

“Таких вражень Шевченко мав аж забагато. Злидні закріпаченого села… Самодурство кріпосників і фарисейство поміщиків-“філантропів”… Покірливість селянства, дедалі менше порушувана вибухами бунтів… Неосвіченість або верхоглядство “освічених” верств, які зневажали рідну мову й традицію народної культури…”.

Іван Дзюба

Виразні антиімперські настрої й мотиви, що вже зазвучали в поезіях “Розрита могила” та “Чигрине, Чигрине…”, вибухають гострою сатирою поеми “Сон”. Шевченко дописує поему “Сова”, поезії “Дівичії ночі”, “У неділю не гуляла.”, “Чого мені тяжко, чого мені нудно.”, вірші-присвяти “Заворожи мені, волхве.” та “Гоголю”, радіє приїздові на гастролі Михайла Щепкіна.

Друга поїздка в Україну (1845-1847)

22 березня 1845 р. Шевченко отримав диплом “вільного художника” і вже за два дні знову вирушив до України. На запрошення поміщиків зупинявся в їхніх маєтках малювати портрети. Завдяки клопотанням Михайла Максимовича Тараса Григоровича прийняли художником в Археографічну комісію. Одержавши доручення зарисовувати історичні пам’ятки, Т. Шевченко багато подорожував Київщиною, Полтавщиною, Поділлям, Чернігівщиною і всюди бачив безрадісні картини народного життя, що контрастували з бенкетуваннями в палацах поміщиків. Відвідав митець і рідну Кирилівку.

Майже всю осінь 1845 р. Шевченко провів у містечку Переяславі. Тут, вражений звісткою про загибель під час Даргінського походу доброго друга Якова де Бальмена, написав гнівну поему “Кавказ”.

На початку грудня Т. Шевченко на запрошення поміщика Степана Самойлова переїздить у с. В’юнище, де з-під пера генія з’являються поезії “Холодний Яр”, “Маленькій Мар’яні”, “Минають дні, минають ночі…”, “Три літа”, “Псалми Давидові”. Це художні зліпки реального життя і подій, до яких автор має пряму причетність як свідок. Пережите й побачене в мандрах Україною виливається пророчими рядками поеми “І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє”.

1845 р. у житті Т. Шевченка позначений особливим творчим вибухом. Тож не дивно, що невдовзі, охоплений тяжкою хворобою, у домі свого доброго знайомого лікаря Андрія Козачковського в Переяславі поет написав полум’яні рядки “Заповіту”, які згодом, а точніше – у наші дні, виявляться пророчими.

Твори, написані в 1843-1845 рр., Т. Шевченко об’єднав у рукописну збірку “Три літа”. Поетичним післясловом до неї стала однойменна поезія. Ідейну основу збірки становить усвідомлення суті трагедії України в суспільно-політичному, національному, релігійному, морально-етичному вимірах. Для стилю митця стають властивими масштабні історіософські твори, де він критично переосмислює історію України. Автор відходить від романтичної ідеалізації минулого, усвідомлює гірку зраду національною елітою власного народу. Громадянська лірика вибухає гнівним викриттям, відвертими звинуваченнями імперії, російського сатрапа1; гострі стріли сатири й іронії тепер спрямовані проти зденаціоналізованих перевертнів. Часто в політичних творах Шевченка формою втілення ідеї стає лірично-сатиричний монолог (поема “Кавказ”). Пантелеймон Куліш влучно порівнював писання періоду “трьох літ” “з гуком воскреслої труби архангела”, а самого автора вже тоді вважав національним пророком.

Т. Шевченко звертається і до біблійних мотивів і образів, проектуючи їх на українські реалії. Прикметною ознакою його творчості стає нерозривна єдність особистого й громадянського, ліричного “я” і всенародного “ми”.

1 Сатрап – нестримана у своїй владі людина.

Іван Їжакевич. Ілюстрація до поеми Т. Шевченка “Наймичка” (1950)

Окрему групу становлять соціально-побутові поеми з життя українського села, у яких поет утілив свій ідеал життя за найвищим моральним законом – “по правді” (“Невольник”, “Наймичка”, “Сова”). Також на новому ідейно-художньому рівні поет розкриває образ жінки-матері. Поема “Наймичка”, як підкреслюють літературознавці, – етапний твір у розвитку Шевченкового психологічного реалізму.

Цікаво знати!

У часи заслання Пантелеймон Куліш друкував твір Шевченка “Наймичка” без вказівки авторства, щоб твори поета таки доходили до охоплених жагою українського слова читачів.

Під час однієї з поїздок Чернігівщиною митець відвідує седнівського поміщика Андрія Лизогуба, людину демократичних поглядів. Як відомо, саме в Седневі була належно обладнана малярська майстерня, у якій любив працювати Шевченко. Під час поїздки до Києва знайомиться з Миколою Костомаровим та іншими учасниками Кирило-Мефодіївського братства. Ця перша, великою мірою молодіжна, українська політична організація об’єднала демократично й патріотично налаштованих українських інтелігентів, які мріяли про визволення всіх слов’янських народів від національного гноблення. Україні в новому федеративному об’єднанні відводилась роль особлива, бо ж вона зазнала найбільшої кривди й пройшла крізь страшні випробування.

Саме в середовищі “братчиків” плекалась думка виховання й просвіти простого народу, ідея школи з рідною мовою навчання, всеохопної освіти для селянських дітей. Не тільки засновники братства – Микола Костомаров, Микола Гулак, Василь Білозерський, а й молодші його члени, серед яких – університетська молодь, із захопленням слухали поезії Т. Шевченка. Поет став їхнім ідейним натхненником.

Наприкінці зими Т. Шевченко повернувся до гостинного Седнева. Тут написав передмову до нового видання “Кобзаря” та поему “Осика” (пізніша її назва – “Відьма”). Поет не знав, що розпочалися арешти членів Кирило-Мефодіївського братства. Несподівана подія відбулася, коли Тарас Шевченко їхав на весілля до Миколи Костомарова, у якого мав бути за старшого боярина. На станції в Броварах навіть переодягнувся у фрак. Та коли пором причалив до київського берега, на Шевченка вже чекала поліція. Це сталося 5 квітня 1847 р.

Арешт. Перебування в казематі Третього відділу

Під час обшуку в Шевченка знайшли рукописну збірку з віршами “бунтівничого й злочинного змісту”, як зазначалося в доповідній записці. Наступного дня поета відправили до Петербурга – у каземат Третього відділу царської канцелярії.

Леоніла Стебловська. Арешт Т. Шевченка (1962)

Жандарми вже простудіювали його вірші (частину їх знайшли в Миколи Костомарова) і вважали Т. Шевченка найбільшим злочинцем серед заарештованої молоді.

Під час допитів митець тримався мужньо, заперечував свою участь у братстві, не дав свідчень на жодного з його членів.

На звинувачення, висунуті йому особисто, відповідав мудро й дипломатично.

Однак поема “Сон”, як і інші твори періоду “трьох літ”, красномовно свідчили, що Шевченко – непримиренний ворог імперії.

Перебуваючи в застінках каземату, Шевченко потайки продовжував писати. На цей час припадає початок третього періоду творчості митця. Створені тут тринадцять поезій (серед яких – уже відомі вам “Ой три шляхи широкії”, “Садок вишневий коло хати…”, “Мені однаково…”) поет належно заховав і забрав із собою на заслання, а згодом, після повернення, назвав цей цикл “В казематі” й дописав присвяту – “Моїм союзникам”. Передчуваючи, що покарання буде тяжким, Т. Шевченко виливав свої почуття на папір: мотиви розлуки з рідним краєм (“В неволі тяжко…”), самотності (“Ой одна я, одна…”, “Не кидай матері! – казали…”), передчуття загибелі на чужині (“Косар”) трансформуються в почуття великої жертовності, вірності Україні (“Мені однаково…”). Рідна земля постає в його уяві ідилічною картиною тихого весняного вечора, надзвичайно гармонійним описом єдності природи й людини в українському селі (“Садок вишневий коло хати…”). Цей вірш-ідилія в контексті циклу посилює ностальгійне передчуття тривалої розлуки з Україною.

Тривоги справдилися. Вирок, винесений Орловим – “определить рядовым в Оренбургский отдельный корпус с правом выслуги” – доповнив власною рукою Микола І: “Под строжайший надзор и с запрещением писать и рисовать”. Згодом у “Щоденнику” Шевченко так відгукнувся про це рішення: “Трибунал под представительством самого сатаны не мог бы произнести такого холодного, нечеловеческого приговора”.

У вирокові не було вказано терміну, на який відправляли Шевченка в солдати, – рішення зяяло невідомістю: “до вислуги”. Насправді це означало довічну каторгу, адже сподіватися на присвоєння офіцерського чину було годі, бо Т. Шевченко не належав до дворянського роду, більше того, не мав жодних здібностей до військової справи (зроблений у щоденнику запис яскраво свідчить про ту огиду, яку відчував він до “служивих”: “За дитячих літ мене не цікавили солдати, як це звичайно буває з дітьми. Коли ж я почав доходити віку розуміння речей, то в мене зародилась непереможна апатія до христолюбивого1 воїнства”).

1 “Христолюбиве воїнство” – словосполучення, яке вживалося під час церковних відправ і молитов за армію в царській Росії.

Перший період заслання (1847-1850)

31 травня 1847 р. Т. Шевченка етапували до Оренбурга1. Далі його доправили до Орського укріплення (за 250 верст від Оренбурга), де він мав відбувати покарання. Місцеві називали Орську фортецю Яман-кала (місто-погань). Земляний вал оточував казарми й кілька десятків будиночків. Довкола – піски, убогий одноманітний краєвид. Маленька річечка Ора нагадувала струмок, а влітку пересихала зовсім. Зима з морозами й сильними хуртовинами, літо – задушливе й спекотне. І страшна солдатська муштра, яку поет ненавидів. Почалася справжня каторга в “незамкнутій тюрмі”.

Доки комендантом укріплення був інтелігентний і доброзичливий Дмитро Ісаєв, Шевченкові негласно дозволялося жити на приватній квартирі, вільно пересуватися територією укріплення. Та новий комендант поставив за мету зробити таки з непокірного засланця бравого солдата: узявся щоденно по кілька годин мучити Шевченка солдатською муштрою. Найбільша ж мука – заборона писати й малювати. Митець малював на стінах казарми вугіллям, крейдою, згодом друзі, наражаючись на великі неприємності, зуміли переслати йому навіть пензлі й фарбу. Усупереч категоричній царській забороні Т. Шевченко крадькома записував вірші на окремі аркуші, які пізніше оформив у невеличкі зшитки. Ці книжечки постійно ховав за халявою чобота, остерігаючись доносів, тому й книжечки дістали назву “захалявних”. “Захалявна книжечка” 1847 р. починалась віршем “Думи мої, думи мої…”. Використовуючи назву поезії, вміщеної в першому “Кобзарі”, митець прагнув підкреслити незламність духу, нескореність поетичного покликання.

Завдяки друзям Шевченка включили до складу експедиції, спорядженої вивчати Аральське море. На клопотання визнаного російського мореплавця й географа Олексія Бутакова, якому потрібен був художник для замальовок усього того, що не можна було привезти як експонати, на період проведення експедиції заборону малювати з Т. Шевченка нібито зняли, але коли це виявилося, на О. Бутакова було накладено стягнення. Сповнений піднесення, хоча фізично ще кволий (недавно переніс ревматизм і цингу), Т. Шевченко взявся за пензлі вже на другий день сухопутного переходу до фортеці Раїм. Саме на Косаралі він написав і значну частину творів періоду заслання.

За перші три роки заслання (дослідники називають цей етап орсько-аральським) Шевченко написав понад сто творів, у тому числі дев’ять поем.

1Свої восьмиденні тортури в тяжкій дорозі Т. Шевченко детально описав у повісті “Близнята”.

Тарас Шевченко. Місячна ніч на Косаралі (1848-1849)

Сила духу й новаторство творчості виявились у зверненні до тем і мотивів, що опрацьовувалися ще в доневольничій музі митця, але поставали на новому рівні: з поглибленням філософського осмислення й психологізму, скрупульозного самоаналізу, посиленням мотивів чужини й ностальгії, доведених до відчаю й смирення; з розширенням настроєвого діапазону фольклорних мотивів. На період перебування на Косаралі припадає “друга фольклорна хвиля” творчості, коли Шевченко створив значну кількість поезій на основі народної пісні (“Ой одна я, одна…”, “Утоптала стежечку…”, “Якби мені черевики…”, “На вгороді коло броду”, “Ой люлі, люлі, моя дитино”, “У неділеньку у святую…” та ін.). Ці твори характеризуються “кристалізацією фольклорних образних зворотів, “наданням їм реального образного змісту” (Михайлина Коцюбинська). Трагічна тональність і контрастна наспівна інтонація вірша “Ой люлі, люлі, моя дитино.” дали підстави дослідникам зауважити суто шевченківську індивідуальну модифікацію ліричного твору – свого роду антиколискову.

Звучать у поезіях цього періоду й мотиви дівочої недолі, трагедії жінки-матері. Ці мотиви є частиною великої Шевченкової теми: “втрати людьми раю (щирості й правди поміж людьми, чистих людських почувань)” (Іван Дзюба). У серці невольника оживали дорогі образи неньки, сестри Катерини: “У нашім раї на землі / Нічого кращого немає.”. Зігрівали душу спогади про тих, чиєю красою захоплювався, ким був зачарований, проростали на папері “ніжними квітами” інтимної лірики (“Г. З.”, “Якби зустрілися ми знову…”). Та центральним образом чи не кожної поезії залишається Україна. Вона звучить ностальгійною струною спогадів у поезіях автобіографічного характеру (“Мені тринадцятий минало…”, “І виріс я на чужині..”, “І золотої, й дорогої…”, “Якби ви знали, паничі…”), відгукується у творах історичної тематики (поеми “Чернець”, “Іржавець”), постає молитвою – “Сон” (“Гори мої високії…”).

Мотиви чужини, самотності, ностальгії поєднуються з роздумами про життєвий вибір. Т. Шевченка дедалі більше займає філософська тема протистояння добра і зла, таємниця зла в людині й сили прощення. Про те, наскільки цікавила його ця тема, свідчать не тільки вірш “Меж скалами, неначе злодій.”, поеми “Варнак”, “Титарівна”, а й дві редакції “Москалевої криниці” – поеми, перший варіант якої Шевченко написав у 1847 р. в Орській фортеці, а другий – у 1857-му.

Прикметно, що останній вірш, написаний Т. Шевченком у неволі, – “І досі сниться: під горою.”, як і “Садок вишневий коло хати…”, – вірш-ідилія.

Другий період заслання (1850-1857)

Після повернення експедиції в Оренбург Т. Шевченко залишався в розпорядженні О. Бутакова: упорядковував замальовки для створення великої карти Аральського моря. Митцеві призначили помічника: маляра-аматора, політичного засланця поляка Броніслава Залєського. Почалася щира приязнь однодумців, кожен із яких мріяв свій народ бачити вільним, а державу – незалежною.

Поезія періоду заслання “не є чимось тематично чи естетично відособленим від усієї Шевченкової творчості. Шевченко розкривається в ній у тих самих якостях, що й раніше, – але це не самоповторення, а постійне і нескінченне доростання до самого себе; це невичерпність генія”.

Іван Дзюба

Тарас Шевченко. Чиркала-Тау (1851)

Ця дружба тривала й після заслання. Шевченко плекав надію на те, що з Петербурга прийде офіційний дозвіл малювати. Надії не судилося збутись: у квітні 1850 р. поета заарештували. Донос про те, що рядовий Шевченко порушує “височайшеє повеление” – малює, пише вірші, не живе в казармі, а мешкає на квартирі, – зробив підступний прапорщик.

У жовтні 1850 р. Т. Шевченко прибув на нове місце заслання – Новопетровське укріплення, розташоване на піщано-скелястому півострові Мангишлак. Хоча становище його було жахливим, доля й тут, у “забутому Богом і людьми краї”, посилала поетові друзів, які намагались допомогти. Особливо підтримував митця комендант форту Іраклій Усков, родина якого радо приймала поета в себе. Тим часом у Петербурзі друзі не припиняли клопотатися про помилування Шевченка й право на повернення із заслання.

Другий період заслання прикметний тим, що митець почав писати прозу. Упродовж чотирьох років він створив близько двадцяти повістей російською мовою (збереглося дев’ять).

Своє життя в Новопетровському укріпленні, роздуми й враження Т. Шевченко описав у “Щоденнику” (називав його “Журнал”), який почав вести з 12 червня 1857 р., з нетерпінням очікуючи волі. Цар Микола І помер, і друзі клопоталися вже перед новим імператором про звільнення поета. У тому, що Т. Шевченка таки внесли до списку помилуваних, особлива заслуга віце-президента Петербурзької академії мистецтв Федора Толстого та його дружини Анастасії.

У “Щоденнику” нарешті з’являється запис: “Встретил смотрителя полугоспиталя Бажова, и он первый поздравил меня с свободой. 21 июля 1857 года в 11 часов утра”. 2 серпня 1857 р. Шевченко “на самой утлой рыбачьей лодке” виїхав із Новопетровського укріплення до Астрахані.

Омріяна воля

Пароплав “Князь Пожарський” дорогою до Нижнього Новгорода зупинявся в портових містах. І всюди Т. Шевченко жадібно розглядав архітектуру, придивлявся до людських облич, навіть у злиденних, обдертих кварталах насолоджуючись волею. У Саратові поет відвідав матір Миколи Костомарова. У Нижньому Новгороді на Шевченка чекала прикра новина: виявляється, йому заборонено відвідувати обидві столиці. Ще півроку довелося жити на чужині до вирішення його питання. Це була, як висловився сам поет, “воля на прив’язі”. Однак і в цьому місті в митця знайшлися друзі, що підтримували його матеріально і морально. Розпочинається останній період творчості поета. Т. Шевченко малює, переписує свою прозу, відвідує місцевий театр, зустрічається з цікавими людьми, знайомиться з літературними новинками, з нетерпінням очікує на приїзд актора Михайла Щепкіна, якому присвячує поему “Неофіти”.

У Нижньому Новгороді Тарас Шевченко створив триптих “Доля”, “Муза”, “Слава” та поему “Юродивий”, переробив ранню поему “Осика”, давши їй назву “Відьма”.

До Петербурга Т. Шевченко повернувся аж у березні 1857 р. Одразу здійснив візит вдячності до своїх благодійників – родини Толстих; зустрівся із друзями – Михайлом Лазаревським, поляками Зігмундом Сераковським, Едуардом Желіговським. Петербурзька громада (колишні кирило-мефодіївці, що згуртувалися довкола Пантелеймона Куліша) радо привітала Тараса Шевченка.

Т. Шевченко опиняється у вирі літературного й громадського життя. Освічені українці, які волею обставин опинилися у російській столиці, бачать у ньому батька нації. Митець багато працює. З-під його пера виходять поезії “Я не нездужаю, нівроку…”, “Сон” (“На панщині пшеницю жала…”), “Ісаія. Глава 35”, “І Архімед, і Галілей…”, вірш-присвята “Марку Вовчку”. Тарас Григорович захопився граверською технікою й наполегливо опановує її: “… Запрягся я в роботу, – сплю на етюдах: з натурного класа і не виходжу”.

Туга за Україною стає нестерпною, та офіційний дозвіл для поїздки додому Шевченкові дали лише влітку 1859 р. Таємний нагляд за поетом тривав і в Україні, куди він прибув на початку червня. Завітав у Переяслав до Андрія Козачковського, побував у маєтку Максимовичів у Прохорівці, прибув у рідну Кирилівку. Т. Шевченко мріяв оселитися в рідному краю, побудувати хату над Дніпром. Ще в листах з Петербурга поет просив свояка Варфоломія Шевченка, щоб той підшукав йому “підходящий” клаптик землі. Тепер він клопочеться про купівлю цієї ділянки.

Поезії, написані в Україні, розкривають настрої й переживання, що сповнювали Шевченкову душу: квітуча природа Батьківщини ніби спонукала знову звернутися до фольклорних мотивів – “Ой по горі роман цвіте”, “Ой маю, маю я оченята…”. Ці мотиви трансформуються в мотив особистої невлаштованості, самотності. Зустріч із сестрою Яриною зачепила в душі глибокі рани, що ледь затяглися: згадували, утираючи сльози, дитинство, сирітське безталання. Майже одразу після цієї зустрічі Шевченко написав хвилюючого вірша “Сестрі”.

Хтось доніс, що Шевченко, мовляв, богохульствував і говорив крамольні речі. Жандарми забороняють поетові і надалі залишатися в Україні, хоча й знімають висунуте обвинувачення і дають дозвіл на виїзд до Петербурга. Передчуваючи невідворотне, поет назавжди попрощався зі “святим Києвом”, омріяним куточком над Дніпром, Україною. По дорозі заїхав до А. Козачковського, у нього написав вірш “Якби то ти, Богдане п’яний…”. Це було гірке звинувачення гетьмана за союз із Москвою, недалекоглядність, за все, що призвело до занепаду рідного краю.

Оселившись у вузенькій кімнатці, відведеній йому в приміщенні Академії мистецтв, Тарас Шевченко з головою поринув у працю: під впливом ідей громадівців1 написав для недільних шкіл “Буквар південноруський”, узяв участь у виданні першого українського літературно-критичного журналу “Основа”.

1Громадівці – члени літературно-мистецького угруповання “Громада” (1859-1876) в Києві, які займалися громадськими справами, просвітою. До “Громади” входили такі відомі люди, як композитор Микола Лисенко, мовознавець Петро Житецький, драматург Михайло Старицький, автор слів Державного Гімну України Павло Чубинський.

“Відчуття самоти тихою тінню супроводило його ще з малих і молодих літ – як сирітство. Воно оберталося й особливою чулістю до дівочої уваги, бажанням бути привітаним, – а водночас відкритістю й співчутливістю до дівочого серця, чим сповнена Шевченкова поезія”.

Іван Дзюба

Ігор Рєзнік. У 1860 році рада Академії мистецтв присуджує Т. Шевченку звання академіка гравюри

За значні досягнення в мистецтві гравюри в 1860 р. Т. Шевченку присвоюють звання академіка.

У 1860 р. завдяки матеріальній підтримці українського цукрозаводчика Платона Симиренка здійснено нове видання книги “Кобзар”.

Шевченкове здоров’я підірване, задавнений ревматизм спричиняє прогресування серцевої хвороби. Митця пригнічують невдалі спроби визволити рідних з кріпацтва.

Наче покликані до життя “давнім сном”, з’являються світлі, ідилічні поезії на тему родинного життя (“Росли укупочці…”, “Подражаніє” (“Едуарду Сові”), пейзажна лірика, сповнена дивовижно гармонійного настрою (“Ой діброво – темний гаю…”, “Тече вода з-під явора…”, “Над Дніпровою сагою”).

Як свідчать поетові листи й спогади його сучасників, Т. Шевченко давно збирався опрацювати “Слово о полку Ігоревім…”. Він ревно береться за здійснення задуманого. Однак ті два уривки, які поет встиг творчо опрацювати (“Плач Ярославни” та “З передсвіта до вечора”), є скоріше самостійними високохудожніми поетичними творами, ніж перекладами.

Після повернення з України в Шевченковій поезії ще гостріше лунають антикріпосницькі, антицарські мотиви, а широке використання в політичній поезії біблійних і античних образів та мотивів стає однією з найхарактерніших особливостей його творчості. Політична лірика Шевченка набувала форми біблійних пророцтв про загибель “нечестивих”, вибухнула огнем праведного гніву і вражала непохитною вірою в неминучу перемогу правди (“Ісаія. Глава 35”, “Подражаніє 11 псалму”, “Подражаніє Ієзекіїлю. Глава 19”, “Осії. Глава IV”). Домінантними у творчості стають громадянсько-політичний і філософсько-медитативний мотиви. Часто вони переплітаються й становлять одну з граней неповторного індивідуального стилю поета.

Тим часом здоров’я Тараса Шевченка погіршувалося. Поет відчував наближення смерті, але надія не залишала його: мріяв ще раз поїхати в Україну, із нею пов’язував свої сподівання на одужання. За десять днів до смерті передчуття неминучого вилилося поетичними рядками, у яких бринить і світла туга за тим, що не збулося, і відчуття сповнення свого покликання, і прощання, і гірка іронія про домовину-хату, і візія посмертного буття – як нагадує вона Шевченкові мрії про тихий рай родинного життя в Україні! – уже там, “над Стіксом, у раю”, тобто в потойбіччі:

Неначе над Дніпром широким

В гаю – предвічному гаю,

Поставлю хаточку, садочок

Кругом хатини насаджу.

“… Біблійні книги допомагали Шевченкові знайти вираз для тієї стихії, яка дедалі опановувала його творчість: для стихії громадянського пафосу”.

Олександр Білецький

У переддень 47-ї річниці від дня народження поетові почали надходити вітальні телеграми. Він радів, що про нього пам’ятають, що він не одинокий. Здавалося, йому навіть трохи полегшало. Удосвіта 10 березня захотів зійти вниз у майстерню, здолав останню сходинку, охнув і впав. Поетове серце перестало битися. Звістка про смерть Тараса Шевченка блискавкою розлетілась Петербургом, полинула в Україну, докотилася до Галичини.

Похорон відбувся на Смоленському кладовищі Петербурга. До самого цвинтаря труну несла студентська молодь. Провести поета в останню дорогу прийшло багато його шанувальників – незважаючи на сиру погоду, уся університетська набережна була заповнена людьми. Над могилою звучали щирі й скорботні слова друзів, соратників, студентів – українською, польською, російською мовами.

Друзі одразу почали клопотатися про дозвіл на перепоховання Кобзаря в Україні.

22 травня 1861 р. Тарас Шевченко назавжди повернувся в Україну. Під Каневом, на Чернечій горі, недалеко від того місця, де він хотів збудувати хату, відбулося перепоховання. Червона китайка, якою був застелений козацький віз із поставленою на нього домовиною, міцні юнацькі плечі, що впряглися у воза, щоб так віддати шану “батькові”, зелене гілля, яким мостили дорогу дівчата, терновий вінок, покладений невідомою під густою вуаллю на віко домовини… Море людей – і багато поліції. Поет повертався додому. Повертався стражденний син України, щоб стати її символом, духовним батьком, пророком. У вічність ясною офірою поверталася душа мученика, що страждав за свою велику любов до рідної землі, до Людини.

Діалог із текстом

1. Пригадайте, що вам відомо про життя і творчість Тараса Шевченка з попередніх класів.

2. Перекажіть два-три епізоди з дитинства поета. Які художні твори про дитинство Шевченка ви читали?

3. Яким чином Шевченко-кріпак опинився у Вільні? Що надзвичайно важливого для себе він там побачив, почув і зрозумів?

4. Чому кріпаки Павла Енгельгардта несподівано разом зі своїм власником опинилися в Петербурзі?

5. У яких умовах Т. Шевченко здобував малярську науку в художника-декоратора Василя Ширяева?

6. Пригадайте, який вихід знайшли Тарасові друзі, щоб зібрати потрібну для його викупу суму. Яку роль попри свою зайнятість відіграв у цьому Карл Брюллов?

7. Спростуйте або доведіть істинність аргументів І. Дзюби стосовно того, що Т. Шевченко не міг бути вдячним тим, хто, посприявши його викупу з кріпацтва, тримав у неволі мільйони українців.

8. Чому навіть у роки навчання в Академії мистецтв у Петербурзі в класі самого К. Брюллова митець тужив за Україною?

9. Скільки творів увійшло до першого видання “Кобзаря” і які саме? Проаналізуйте теми й мотиви, розкриті в цих творах. Чим відрізнялася поезія Шевченка від творчості його попередників – українських поетів-романтиків? Чому поява “Кобзаря” в 1840 р. стала важливою датою в розвитку української літератури? Прокоментуйте Франкові слова, що характеризують стиль уміщених тут творів: “Ясність, простота і поетична грація вислову”.

10. На які періоди прийнято ділити творчість Т. Шевченка? Хто це зробив уперше? Укажіть хронологічні рамки кожного періоду.

11. Які мотиви переважають у ранній творчості Т. Шевченка? Назвіть широковідомі балади і поеми цього періоду. Поміркуйте, як можна аргументувати тезу про те, що ранній Шевченко – романтик.

12. Які твори увійшли до збірки “Три літа”? Дайте загальну характеристику творчості Шевченка періоду “трьох літ”.

13. Чим саме художні тексти періоду “трьох літ” відрізнялися від творів раннього періоду творчості Т. Шевченка?

14. Як зустрічали автора “Кобзаря” в рідних краях? З ким із відомих тоді людей він познайомився? Що вам відомо про взаємини поета з ними?

15. Чим займався Т. Шевченко, повернувшись в Україну після закінчення навчання в Академії мистецтв? З якою метою він задумав малярську серію “Живописна Україна”? Чи вдалося йому реалізувати свій намір? З яких причин?

16. Розкажіть про арешт Шевченка. Заради якої урочистої події він їхав до Києва? Яке покарання очікувало на поета? Чим був викликаний несправедливий вирок?

17. Що вам відомо про перший період заслання Шевченка? Що саме ви дізналися про участь поета в аральській експедиції? Які основні мотиви характерні для творчості Шевченка цього періоду?

18. Прочитайте слова з вірша “Сон” (“Гори мої високії…”): “Я так її, я так люблю…”. Прокоментуйте висновок І. Дзюби: “Важко уявити відчайдушнішу формулу любові до своєї занапащеної землі”.

19. Зробіть письмовий аналіз-зіставлення віршів “Заросли шляхи тернами…”, “Ой три шляхи широкії” та “Тече вода в синє море…”. Зверніть увагу на час написання творів, розвиток основних мотивів та образів під пером Шевченка.

20. Що вам відомо про другий період заслання Т. Шевченка? Які твори були написані саме в цей час? Чим вони відрізнялися від художніх текстів інших творчих періодів митця? Як ви вважаєте, чому?

21. Розкажіть про перебування поета в Нижньому Новгороді. Кому він присвятив поему “Неофіти”?

22. Як зустріла Т. Шевченка прогресивна громадськість Петербурга? Якими були плани поета на майбутнє?

23. Чому після звільнення із заслання Шевченку не дозволяли жити в Україні? Коли надали дозвіл? Розкажіть про поетові враження від зустрічі з рідною землею, знайомими і рідними для нього людьми.

24. Що вам запам’яталося про останні дні поета і його похорон на Смоленському кладовищі? А про перепоховання в Україні? Чи виконали українці Шевченків заповіт?

25. Чому Чернеча гора в Каневі стала національною святинею? Напишіть твір-роздум на цю тему.

Діалоги текстів

1. Пригадайте і перелічіть імена найяскравіших представників Харківської школи романтиків. У чиїй поезії активно опрацьовано тему героїчного минулого України? Яка роль поетів-романтиків у становленні нової української літератури? Чим саме відрізнявся Шевченків підхід у трактуванні минулого України від поглядів його попередників?

2. Прочитайте поезію “Триптих” В. Коротича. Яка з трьох частин художньо найцінніша? Належно обгрунтуйте, чому ви так вважаєте.

3. Знайдіть і перегляньте документальний фільм “Мій Шевченко”. Які факти життя Тараса Шевченка, розкриті у фільмі, але не згадані в підручнику, вас найбільше вразили?

Мистецькі діалоги

1. Розгляньте картини, на яких змальовано цинічний продаж-купівлю кріпаків (с. 163). Що вас найбільше схвилювало в цих буденних для часів Т. Шевченка, але насправді жахливих за своїм змістом сюжетах? Як ви розумієте типову для тих часів погрозу губернатора кріпакам, які прийшли до нього скаржитися на своїх поміщиків: “Я зітру вас із лиця землі, не боячись ні Бога, ні царя, – забирайтеся геть і подумайте про свою незавидну долю!”?

2. Розгляньте картину українського художника Георгія Меліхова (с. 165). Який епізод з життя Т. Шевченка на ній зображено? Чи можете ви розпізнати, хто ще, крім юного генія, на ній намальований?

3. Розгляньте картину українського художника Петра Сулименка “Вручення відпускної Т. Шевченкові” (с. 165). Чому вручення документів про визволення з кріпацтва відбулося в приміщенні Петербурзької Академії мистецтв у присутності Карла Брюллова? Доведіть, що цей художник присутній на картині. Кого ще із друзів Т. Шевченка ви впізнали? Хто ці люди?

4. Аналізуючи картину Галини Неледви “Шевченко – студент Петербурзької академії” (с. 166), аргументовано доведіть, що Тарас Шевченко часів його навчання в Петербурзькій Академії мистецтв навіть зовні був інтелігентною людиною і зовсім не скидався на колишнього селянина, тим більше – кріпака. Чому на картині він зображений у задумі, навіть дещо песимістично налаштованим?

5. Розгляньте картину І. Їжакевича “Катерина” (с. 167). До якого саме епізоду поеми це художнє полотно може бути ілюстрацією?

6. Знайдіть в Інтернеті чи інших джерелах й уважно розгляньте репродукції портретів Ганни Закревської, Пантелеймона Куліша, автопортрети Шевченка (олійний автопортрет 1840 р., автопортрет із свічкою 1845 р.). Спробуйте проаналізувати, які риси характеру та людські почуття передано на цих полотнах.

7. Розгляньте ілюстрацію І. Їжакевича до поеми “Наймичка” (с. 170). Який епізод з життя Ганни, її сина й Трохима та Насті змалював художник?

8. Розгляньте картину українського художника Ігоря Рєзніка “У 1860 році рада Академії мистецтв присуджує Т. Шевченку звання академіка-гравера” (с. 176). Чи доречним є групування персонажів на картині? Яким постає перед глядачами Т. Шевченко? Що ви можете сказати про колористику художнього полотна?

Діалог із науковцем

Іван Франко

ТАРАС ШЕВЧЕНКО

(Скорочено)

Коло року 1840 в європейській літературі сталася важлива і характерна подія… Раптом у 1840 р. появилася фігура, що не має паралелі в світовій літературі, – за виїмком хіба Роберта Бернса в Шотландії, – селянський син, що більше як двадцять літ життя провів під ярмом кріпацтва. І він не з’явився як герой якогось роману чи поеми, але як живий творець, працюючи і борючись за потоптані людські права поневоленого селянства і занедбаного українського народу, разом з тим – як оборонець всіх покривджених. Цей – найцікавіший з усіх згаданих, і як тільки вірші цього молодого селянина, що недавно ще був кріпаком, з’являються в друку – його земляки вітають його як духовного провідника і найбільшу окрасу української літератури. Він, що ще кілька літ тому мусив дрижати перед гнівним поглядом свого пана.., був проданий, по довгих торгах, як расовий кінь, за 2500 рублів, тепер стає провідником цілого народу.

Якби хотів звести Шевченкову поезію до одної формули, то я назвав би її поезією туги за життям… Страждання людства, несправедливість до людей, – все хвилювало його з однаковою силою, чи то була селянка, яку женуть на панщину і яка мусить кидати дитину під копами1, чи княжа дочка, ображена власним батьком… Я не знаю в світовій літературі поета, який би став таким послідовним, таким гарячим, таким свідомим оборонцем права жінки на повне і людське життя! Жертвування своєї індивідуальності для діла милосердя, пересилення власного горя і віддання всієї сили для благородної мрії, щастя людськості, – цей ідеал Шевченко залишив нам, як свій найдорожчий спадок. Не диво ж, що понад усе він бачив в ділі Марії, матері Ісусової, найвище моральне осягнення людства, – тую велику ідею людської любові, що являється основою християнства.

1Копи – тут: складена зі снопів купа.

1. Чому І. Франко порівнює Т. Шевченка саме з шотландським поетом Робертом Бернсом?

2. З якої причини образ Діви Марії для Кобзаря був ідеалом?



(1 votes, average: 5.00 out of 5)