БУЛО КОЛИСЬ – В УКРАЇНІ РЕВІЛИ ГАРМАТИ… – ТАРАС ШЕВЧЕНКО (1814-1861) – НОВА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА(КІНЕЦЬ ХVIII – ПЕРША ПОЛОВИНА ХІХ ст.)

Узимку 1839 р. до Петербурга приїхав український історик Микола Маркевич. Він приятелював з Євгеном Гребінкою, тож Тарас Григорович, як зазначає Павло Зайцев, опинився в товаристві, де питання українського минулого стало предметом живих дискусій. Досі він мав змогу познайомитися тільки з “Історією Малої Росії” Дмитра Бантиша-Каменського, тепер же прочитав у рукописах “Історію русів” невідомого автора й “Історію Малоросії” Миколи Маркевича. Під впливом українського козацького патріотизму та легендарно-романтичної ідеалізації козацької минувшини, що струменіли зі сторінок тих книг і били чистим джерелом із “Запорожской старини” Ізмаїла Срезневського, Шевченко звертається до історичної тематики. Досить було йому прочитати думу про морський похід отамана Івана Серпяги, якого Срезневський помилково ототожнював із Іваном Підковою, щоб творча уява намалювала образ героїчного козацького ватажка на чолі військової громади.

Невеличка поема “Іван Підкова” – справжній шедевр у творчій спадщині Кобзаря. Короткий вступ-екскурс у минуле, яким є перша частина твору, – і вже не лише автор, а й читач охоплений магією козацької вольниці: “Було колись добре жити / На тій Україні…/ А згадаймо! Може, серце / Хоч трохи спочине”.

“Незатишно на землі Шевченковим героям, запорожцям і гайдамакам… Навіть страшна гайдамацька помста. сприймається як самовиявлення людей, що скинули з себе кайдани рабства й насильства, щоб умерти вільними в бою”.

Євген Сверстюк

У другій частині поеми, не особливо зосереджуючись на розлогих описах, а тільки за допомогою важливих художніх деталей автор змальовує морський козацький похід так, наче особисто був його учасником, власними очима споглядав бурю на морі, разом із запорожцями нетерпляче очікував наказу отамана, охопленого далекосяжними планами: “А попереду отаман / Веде, куди знає, / Походжає вздовж байдака, / Гасне люлька в роті; / Поглядає сюди-туди – / Дето буть роботі?” Команди отамана, які через гуркіт шторму не могли бути словесними, в окремих моментах виражаються мовою жестів: “Підняв шапку – човни стали”.

Коротка зупинка посеред моря, увага до кожного слова козацького ватажка – й лаконічний діалог між Іваном Підковою та йому довіреним військом: “”Нехай ворог гине! / Не в Синопу, отамани, / Панове молодці, / А у Царград, до султана / Поїдемо в гості!” / “Добре, батьку отамане!”- / Кругом заревіло. / ”Спасибі вам!” / Надів шапку. / Знову закипіло / Синє море…”. Схвалення сміливого рішення отамана іншими козацькими ватажками, а також щира вдячність Івана Підкови запорожцям виписані в руслі січової моралі. Отаман одягає шапку – і козаки знову налягають на весла: рішення одностайно прийнято. Тож запорожці постають монолітною військовою силою, вивіреними в боях побратимами-героями.

Поема “Іван Підкова” – не єдине підтвердження потужної сили натхнення молодого поета. Знову ж таки: досить було Шевченкові знайти в Д. Бантиша-Каменського короткий опис переяславського бою в 1638 р., щоб створити “Тарасову ніч”, наснажену духом боротьби, що вже нібито заснув у поневолених козацьких нащадків. Воскрешаючи давні героїчні образи й події, Кобзар намагався пробудити земляків від летаргійного сну неволі.

Історичною основою поеми “Тарасова ніч” стали події часів визвольної боротьби українського народу проти панування польської шляхти. Тарас Трясило (Тарас Федорович) – історична постать. Він очолив повстання проти каральних акцій коронного гетьмана Станіслава Конєцпольського та його підручного Самійла Лаща. Улітку 1630 р. Тарас Трясило зібрав запорожців під Переяславом. Згодом сюди підійшло і польське військо. Козацький ватажок удався до військових хитрощів: вислав кілька сотень козаків у сусіднє село за кільканадцять верст від табору. Вивідувачі донесли про це коронному гетьману, і той кинувся навздогін. Тарас Трясило ж, діждавшись вечора, ударив основними своїми силами на польський табір, який стояв на маленькій річці Альті. Польські гармати опинилися в козацьких руках. С. Конєцпольський мусив просити примирення.

Олександр Івахненко. Іван Підкова. Ілюстрація зі збірки поезій Тараса Шевченка (1988)

У невеликій за обсягом поемі Т. Шевченко уславлює героїзм козаків як захисників рідної землі, українського народу від знущань загарбників. Ідея твору реалізується через розповідь про героїчні події, вкладену в уста кобзаря. Композиційною особливістю умотивоване лексичне забарвлення розповіді, її тональність: пристрасна, емоційно насичена, що сягає трагічної напруги пророцтв: “Козачество гине; / Гине слава, батьківщина; / Немає де дітись”. Сприйняття трагедії України підсилюється паралелізмом: “Встає хмара з-за Лиману, / А другая з поля; / Зажурилась Україна – / Така її доля!”. Україна персоніфікується – “Зажурилась, заплакала, / Як мала дитина”. Отже, ще виразніше підкреслюється беззахисність предківської землі. Персоніфікуючи Україну, кобзар (а з ним і сам автор) висловлює глибину власного почуття тривоги й любові до скривдженої землі. Тож не дивно, що бій з ворогами триває “не три дні, не три ночі”. Отже, його змальовано в дусі народних пісень і дум. Однак готові фольклорні формули Шевченко підпорядковує власній поетичній манері, витонченій ритміці, строфіці. Вдалою метафорою стає уподібнення річки Альти до червоної гадюки.

“Гайдамаки”

Тему боротьби проти поневолення України Т. Шевченко порушив і в найбільшому поетичному творі – історико-героїчній поемі “Гайдамаки”. Поема присвячена конференц-секретарю Академії мистецтв Василю Григоровичу на згадку про 22 квітня 1838 р. Перший розділ поеми (пізніше названий “Галайда”) був надрукований в альманасі “Ластівка” у 1841 р. Цього ж року поема вийшла повністю окремим виданням.

Молодий Т. Шевченко звертається до завідомо заборонених Російською імперією тем визвольних рухів українського народу. Коліївщина як боротьба за національне визволення й відновлення української державності у поемі “Гайдамаки” постає гіперболізовано-панорамним явищем. Якщо взяти до уваги, що навіть згадувати про ці події було заборонено ще Катериною ІІ, а Микола І свято сповідував ідеологічні догми1 своєї вінценосної бабусі, то можна тільки подивуватися сміливості Тараса Шевченка, його усвідомленому бажанню безстрашно виконувати найвищий імператив2 – вказівку Бога нагадати нації про її славне минуле, розбудити свідомість, гідність, належну самооцінку, національну самоідентифікацію. Студент Петербурзької Академії мистецтв ризикує перспективою блискучої кар’єри заради майбутнього “рабів німих”, “невольників”, які навіть у найтяжчих умовах гноблення не втратили права законно повернути славу України.

1Догма – думка, вчення, які без наявності жодних доказів вважаються істинними за будь-яких умов.

2Імператив – безумовне моральне повеління, настійна вимога, що не підлягає жодним сумнівам і мусить бути виконаною.

“І що ж я робив? Чим займався в цьому святилищі? Диво дивнеє, я складав тоді українські вірші, які перегодом упали таким страшним тягарем на мою убогу душу. Перед його [К. Брюллова] чудесними творами я впадав у задуму й леліяв своїх гайдамаків. У прохолоді його вишукано-розкішної майстерні, наче в спекотному дикому наддніпрянському степу, переді мною миготіли мученицькі тіні наших бідолашних гетьманів. Переді мною слався степ, усіяний курганами. Переді мною красувалась моя чудова, моя бідолашна Україна у всій непорочній меланхолійній красі. І я впадав у задуму, я не міг відвести очей від цієї рідної чарівної принади. Покликання, та й годі”.

Спогади Т. Шевченка про часи праці в майстерні Карла Брюллова

“Гайдамаки” – це ліро-епічний твір, який належить до найяскравіших художніх текстів ранньої творчості Т. Шевченка. Якщо врахувати, що за обсягом це найбільший з усіх віршованих текстів Кобзаря, а також що це твір історично-художній, урахувати феноменальне, практично без періоду учнівства народження Шевченка-поета, то є всі підстави вважати саме “Гайдамаки” ключовим твором у спадщині українського генія.

Поема була на часі: у Петербурзі серед інтелігенції тільки й точилися розмови про звільнення селян з кріпацтва, у селах по Україні палали панські маєтки, упівголоса в шинках та на хрестинах чи весіллях під солом’яними стріхами ширилися сокровенні розповіді про нову, народом очікувану Гайдамаччину, яка має повернути українському народові його законні козацькі права.

Досить складною є історія створення поеми. Задум написати широке епічне полотно про Коліївщину виник у Кобзаря ще в 1838-1839-х рр. Митець прагнув засобами художнього слова змалювати картини всенародної помсти й різні гайдамаків з конфедератами в Умані, які з дитинства, то жахаючись, то дивуючись, зберігав у своїй пам’яті, наслухавшись оповідок діда Івана.

Володимир Куткін. А тим часом гайдамаки ножі освятили (1963)

Цікаво знати!

Поему “Гайдамаки” цілковито заборонили в 1893 р. Мотивація: мовляв, уряд старається унеможливити “тенденційний вплив Шевченка на малоросійський народ”.

Із вірша “Холодний Яр”, написаного дещо пізніше за поему “Гайдамаки”, довідуємося, що Т. Шевченко сумлінно опрацьовував усі доступні йому в Петербурзі наукові розвідки, які стосувалися української історії в цілому, а Коліївщини – зокрема. Прочитане про Гайдамаччину не задовольнило поета, виявилося не тим, чого він очікував, маючи про Коліївщину власну думку.

Художню концепцію своїх “Гайдамаків” Т. Шевченко будував і на польських літературних творах про Коліївщину: на епізодах роману Михайла Чайковського “Вернигора” (1838), де в назві твору автор використав прізвище козака-віщуна Мусія Вернигори, а також, імовірно, на поемі представника “української школи” в польській літературі – Северина Гощинського “Канівський замок” (1828).

Із “Вернигори” М. Чайковського Т. Шевченко запозичив епізод страти Іваном Гонтою власних синів. Насправді не лише дітей Гонти, а й губернатора Умані Младановича й учнів католицького базиліанського колегіуму ніхто із гайдамаків не позбавляв життя.

Цікаво знати!

“Найцікавішою нам видається доля Ромуальда Рильського, тоді ще 14-літнього учня колегіуму, який випадково натрапив на загін гайдамаків і зі страху почав співати відомий у народі чудовий псалом “Пречиста Діво, Мати Руського краю”. Повстанський отаман, зворушений псалмом, заплакав і відпустив хлопчика, сказавши: “Шкода його губити, візьміть собі його за дячка, нехай вам у церкві співає”. Разом з ним гайдамаки випустили на волю й інших дорослих шляхтичів, уже засуджених до страти (“Нехай йому подякують, що своєю піснею врятував їх од смерті”)…” “Оповідь про дійсну подію записав син Ромуальда, Теодор Рильський, а опублікував правнук Тадей. Це засвідчує, що про події Коліївщини в родині Рильських не забували десятиліттями”.

Максим Рильський

Жанр “Гайдамаків” остаточно не визначений літературознавцями. Розгортання двох сюжетних ліній (історичної – власне Коліївщини, та любовної, тобто розвитку стосунків Оксани та Яреми), а також великий текстовий обсяг і достатня кількість виокремлених промовистими назвами розділів дають усі підстави говорити не про поему, а про роман у віршах, що цілком логічно доводить літературознавець Михайло Левченко. Василь Пахаренко визначає жанр Шевченкових “Гайдамаків” як “героїчно-історичну романтичну ліро-епічну поему-епопею”. Проте здебільшого прийнято вважати “Гайдамаки” Т. Шевченка ліро-епічною поемою – літературним текстом із домінуванням авторських домислів над історичною правдою.

Події в Шевченкових “Гайдамаках” розгортаються в знайомих авторові з дитинства місцях. Поема містить правдоподібні епізоди, які досі істориками не доведені. Водночас існують фольклорні легенди про “золоту грамоту”, яка узаконювала Гайдамаччину як справедливу покару винних в усьому конфедератів і водночас обіцяла учасникам-українцям звільнення від кріпацтва.

Коли Катерина ІІ ввела на Правобережну Україну війська, які взялися громити військові угруповання барських конфедератів, українські селяни вважали, що російська цариця стає на їхній захист, і почали також нападати на конфедератів. І хоча “освячення ножів”, що його описує Т. Шевченко як своєрідний бунтарський Великдень з освяченням холодної зброї на Зелену неділю (християнське свято Трійці) у Мотронинському монастирі, не мало такого величезного розмаху, як це подано в поемі, факти свідчать, що з-під стін монастиря справді вийшло 70 озброєних ножами гайдамаків, якими керував Максим Залізняк. Як це часто буває в умовах стихійного бунту, між людьми поповзли різні чутки-домисли, наприклад, що конфедерати залучили на свій бік кримського хана. Страх перед страшною розправою орди й ненависть до поляків-окупантів зробили свою справу: ріками полилася кров, до повсталих сотнями почали приєднуватися як споконвічні селяни, так і запорожці. Київщина, Брацлавщина, Уманщина запалали.

Опанас Сластіон. Ілюстрація до поеми Т. Шевченка “Гайдамаки” (1886)

Уже через два тижні після початку заворушень військо М. Залізняка налічувало 12 тисяч, а під Уманню кількість повсталих сягнула понад 40 тисяч. Реальна уманська страшна різанина цілком відповідає художнім картинам з Шевченкових “Гайдамаків”.

Історичну концепцію “Гайдамаків” Т. Шевченко розробив до найменших деталей. Їй підпорядкована й композиція твору: 2 вступи, 10 розділів, епілог та відкритий фінал (відсутність розв’язки). Два вступи свідчать про належну ознайомленість митця з історією не тільки України, а й Польщі. Лірично-філософський – сповнений роздумами над плинністю часу та законами суспільства й природи, а “Інтродукція” репрезентує політичний стан у суспільстві, розкриває причини повстання (саме в ній міститься експозиція історичної сюжетної лінії).

Зав’язка історичної сюжетної лінії – збір гайдамаків у Чигирині (“Свято в Чигирині”), кульмінація – бій в Умані, страта Гонтою синів (“Гонта в Умані”), фінал – відкритий. Експозиція сюжетної лінії кохання – у “Галайді”, а зав’язка – у “Титарі” у сцені зустрічі закоханих. Кульмінація – звільнення Оксани й одруження (“Лебедин”).

Поема демонструє досить складну образну систему. Образ Катерини ІІ в “Гайдамаках” можна вважати закулісним. Історичні згадки свідчать, що очільник коліїв Максим Залізняк покладався на відозву цариці, а це в часи Гайдамаччини вже вважалося рідкістю (російські вінценосні особи, зокрема Катерина ІІ, навчилися не залишати слідів своєї ницої політики). Промовистим фактом причетності Катерини ІІ до українського повстання в поемі стають переправлені, очевидно контрабандним шляхом із Лівобережної України, три вози ножів. Закономірно, що в кульмінаційний момент повстання Катерина ІІ злякалася відторгнення від Російської імперії Малоросії і вирішила придушити народні визвольні рухи, тим більше, що вони вже перекинувся на Лівобережжя, яке входило до складу Росії.

У ситуаціях, пов’язаних із причетністю до подій в Україні імператриці, значну роль відіграв Максим Залізняк. Очевидно, він був утаємничений у зв’язки ігумена Мелхіседека Значко-Яворського і Катерини ІІ, адже з канви тексту Шевченкових “Гайдамаків” випливає, що йдеться не про звичайного послушника, а роллю, характером і місцем в організації селянського повстання рівну ігуменові постать.

Як літературний прийом перевірки на чесність у поемі описана вкрай несподівана для Івана Гонти художня ситуація. У Т. Шевченка вбивство Гонтою дітей – трагічна драма романтичного героя. Поет не ідеалізує його: спустошений Гонта-дітовбивця забороняє гайдамакам хоронити його дітей, топить своє горе в крові шляхтичів, у руйнуванні, божевільному крикові, страшних чоловічих сльозах. Муки батька такі великі, що здається, наче небо над ним розкололося або земля під ногами розступилася.

Іван Марчук. Ілюстрація до поеми Т. Шевченка “Гайдамаки” (1994)

Опанас Сластіон. Ілюстрація до поеми Т. Шевченка “Гайдамаки” (1886)

Найбільш художньо виразно й благородно постає у “Гайдамаках” Т. Шевченка образ народу, особливо якщо йдеться про індивідуалізованих осіб, а не узагальнену громаду “в сірій свитині”, “у постолах”.

На думку Івана Франка, причиною створення Яреми Галайди як художнього взірця стало те, що вже в “Гайдамаках” “шукання ідеалу в минувшині доспівує тут остатню свою пісню”. Т. Шевченко навіть у ранній період творчості усвідомлював, що славних героїв козаччини не воскресити, всіх історичних діячів не згадати, а історію – не переписати. Проте як геній, рукою якого водив Бог, Кобзар також розумів, що в усьому світі упродовж віків митці старалися через яскраві особистості, які не чітко окреслені народною пам’яттю, запропонувати читачам сукупний образ народу. І Галайда, й Оксана в “Гайдамаках” є саме такими образами.

Хоча Ярема кров від крові, плоть від плоті є породженням свого часу, настроїв і світобачення рідного народу, все-таки втілюється в цьому образі щось набагато краще від типових персонажів гайдамацького середовища. Жодні випробування не можуть збити Ярему з того шляху, який диктує йому любов і совість. І хоча деколи від страшної звістки про долю Оксани-полонянки в конфедератів, невимовних страждань та відчаю парубок шаленіє, Галайда – усе-таки не патологічний убивця і не цинік. Активна участь у подіях Коліївщини навчила хлопця розбиратися в людях. Тож Галайда свідомо пропускає повз вуха будь-чиї недобрі слова на адресу Оксани, незалежно від того, хто їх промовляє.

Образ Галайди глибоко народний і цілісний. Тяжкі переживання сирітського дитинства, безправні найми у корчмі, щира любов до юної титарівни Оксани, змужніння в надзвичайно короткий проміжок перебування у війську Максима Залізняка не сприймаються читачами як казкова розв’язка, а як взірець високого гуманізму в ставленні до жінки-жертви.

Титарівна і напівсирота Оксана з перших згадок у поемі Т. Шевченка “Гайдамаки” вражає читачів надзвичайно юним віком, жіночністю (ніжною любов’ю до Яреми, переживанням за хворого батька, сором’язливим звірянням старій лебединській монашці про пережите в конфедератів), витривалістю. У цьому образі Т. Шевченко втілив ідеал української дівчини, майбутньої вірної дружини й турботливої матері. Випробувана всіма можливими негараздами на вірність подружня пара – Ярема Галайда й Оксана – символічний образ духовної краси й незнищенності українського народу.

Образ Лейби у поемі “Гайдамаки” Т. Шевченка також не є чужорідним тілом у середовищі повсталих. Корчмар у “Гайдамаках” лише на перший погляд – постать однозначно негативна. Шевченко заздалегідь посвячує читачів у найсокровенніше для єврейської сім’ї – виводить образ красуні, при цьому чітко розмежовуючи її саму та ласого до грошей батька: “як квіточка в гаю”, “… несказанно гарна нехрещена! / Ото дочка, а то батько – / Чортова кишеня”. Заради порятунку власної доньки від ганьби, а можливо, й від смерті Лейба здатний на все: навіть нібито ненароком промовляється конфедератам, що підстаркуватий, неспроможний захистити ні себе, ні інших титар-удівець не лише береже церковний скарб, а й має юну доньку. Проте згодом Лейба стає найкращим помічником Яреми в Оксаниному визволенні.

Колишній роботодавець Лейба – кмітливий і хитрий. Він пропонує Яремі всі можливі варіанти порятунку Оксани-полонянки: танцями і пиятикою приспати пильність Гонти, щоб той не тільки не помітив їхнього зникнення, а що значно важливіше – передчасно не розпочав наступ на поляків, які отаборилися в палаці: “Гонту забавляйте, / З півупруга1, а там нехай”; викупити (“Гроші мур ламають”); обміняти (“Скажу ляхам – замість Паца2”, а насамкінець особисто бере участь у визволенні Яреминої коханої з охопленого вогнем поміщицького палацу: “Ярема з Лейбою прокрались / Аж у будинок, в самий льох; / Оксану вихопив чуть живу / Ярема з льоху та й полинув / У Лебедин”.

Символічно, що Т. Шевченко наче обриває розповідь про гайдамацьке повстання на самому його злеті. Читач не бачить жахливої розправи над “коліями”, для нього образи героїв – Яреми, Гонти, Залізняка – назавжди залишаються яскравими, сповненими мужності і звитяги. Автор веде мову про народні страждання, муки, помсту й каяття за пролитуріками кров, але найголовніше – про пам’ять, історичну правду, яка засвідчує державницькі мрії українців у найтемніші часи їхнього колоніального поневолення.

1Упруг – як міра часу – півднини, власне, шмат поля, яке можна виорати одним конем від світанку до полудня. У розмові між Лейбою та Яремою йдеться про півупруга, тобто про те, що поки єврей справиться з покладеним на нього завданням, Яремі Галайді доведеться відволікати увагу ватажка гайдамаків близько трьох годин.

2Міхал Пац – один із очільників Барської конфедерації, отже, у поемі могло йтися про когось із його родичів, захоплених повсталими в полон.

Діалог із текстом

1. З якої причини Т. Шевченко в ранньому періоді творчості постійно звертався до української історії козацької доби?

2. Пригадайте провідний мотив поеми “Іван Підкова”. Про яку сторінку нашої історії йдеться?

3. Яким постає отаман Іван Підкова у взаєминах зі своїм військом? Наведіть підтвердження із тексту однойменної поеми.

4. Розкрийте особливості змалювання Шевченком розбурханого моря в поемі “Іван Підкова”

5. Про які події історії України йдеться в поемі “Тарасова ніч”? Яким постає Тарас Трясило у творі?

6. Яке навантаження виконує метафора “червоною гадюкою несе Альта вісти”?

7. Завдяки чому створюється ефект динамічності нічного бою в поемі “Тарасова ніч”?

8. Чому Т. Шевченко вживає слово “козачество”, а не “козацтво”? Якими смисловими відтінками відрізняються ці слова?

9. Які думки про жанр “Гайдамаків” Т. Шевченка існують у наш час?

10. Кому присвячений твір? Знайдіть інформацію про Василя Григоровича і зробіть коротке повідомлення. Яка дата фігурує в присвяті? Чим ця дата дорога для автора “Гайдамаків”?

11. Твори яких польських письменників про повстання гайдамаків міг читати Т. Шевченко, а отже, творчо запозичувати з них певні колізії?

12. Чому Т. Шевченко не прагнув змалювати у своєму творі історичні події та історичних героїв такими, якими їх подають історики?

13. Розкрийте зміст родинного переказу сім’ї українського поета Максима Рильського. Що в цьому переказі особливо важливе для розуміння психології гайдамаків?

14. З якої причини Т. Шевченко залишає Ярему Галайду і Оксану живими, а розв’язку любовної сюжетної лінії – відкритою?

15. Усебічно схарактеризуйте образ Лейби. Доведіть, що Т. Шевченко не ідеалізує, але й не понижує цей образ.

16. Чому образи польського короля С. Понятовського й російської цариці Катерини ІІ у “Гайдамаках” позакулісні?

17. Доведіть, що остаточний висновок Т. Шевченка (“Слава Богу, що минуло”) свідчить про його осуд кровопролиття й одночасно про гуманізм автора “Гайдамаків”.

18. Дайте оцінку Коліївщині у творі Т. Шевченка й у національній українській історії.

19. Чим для сучасного читача цінна й цікава поема “Гайдамаки” Т. Шевченка?

Мистецькі діалоги

1. Розгляньте картину українського художника О. Івахненка “Іван Підкова” (с. 187). Чи подобається вам таке трактування Шевченкових героїв? Чим саме?

2. Опишіть ілюстрацію українського гравера В. Куткіна “А тим часом гайдамаки ножі освятили” (с. 189). Зверніть увагу, що гравюра не подає динаміки, навпаки – образи гайдамаків статичні. Чи можна це вважати недоліком творчої інтерпретації Шевченкового твору? Чому?

3. Розкрийте зміст ілюстрації О. Сластіона до “Гайдамаків” Т. Шевченка (с. 190). Чому поет змальовує велику й різновікову родину Шевченків?

4. Розгляньте ілюстрацію І. Марчука до поеми Т. Шевченка “Гайдамаки” (с. 191). Яке враження справляє на вас художнє полотно, де зображено найтрагічнішу сторінку Шевченкової поеми? Яким І. Марчук змальовує І. Гонту?

Діалог із науковцем

Богдан Лепкий

ГРІЗНА ВЕЛИЧ ПОЕМИ1

В рік після “Кобзаря” виходять “Гайдамаки”, найбільша поема Шевченкова. Це великий, грізний, загравою пожеж освітлений, пурпуром крові облитий образ подій 1768 р. Молодий автор узяв на себе завдання надміру важке, коли до його твору прикладати вимоги, які ставимо до історичних поем. Він занадто стояв на стороні гайдамаків, йому хотілося обороняти їх перед закидом звичайного розбишацтва і поставити на п’єдесталі оборонців народної волі не тільки суспільно-економічної, але й політичної.

“Гайдамаки” – це щось зовсім несподіване, майже неймовірне, коли дивитися на них з історично-літературної точки зору… 1768 р. постає перед нами в цілій своїй грізній величі.., читача проймає жах, жаль і тривога, тривога за долю народу, котрий так трагічно бореться цілі століття за волю. Кривавими малюнками “Гайдамаків” закликав своїх і чужих, щоб спам’яталися і почали життя нове, людське, чесне, справедливе. “Кобзарем” і “Гайдамаками” добув собі Шевченко відоме ім’я по всій Україні.

1Назва статті наша. – Прим. авторів підручника.

1. Яку оцінку дає Богдан Лепкий першій збірці Т. Шевченка “Кобзар” і “Гайдамакам”? Чому саме ці твори зробили автора відомим на всю Україну?

2. У чому, на думку автора статті, полягає “грізна велич” поеми “Гайдамаки”?



(2 votes, average: 2.50 out of 5)