НАТАЛКА ПЛОТАВКА – ІВАН КОТЛЯРЕВСЬКИЙ(1769-1838) – НОВА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА(КІНЕЦЬ ХVIII – ПЕРША ПОЛОВИНА ХІХ ст.)

Пік творчості І. Котляревського, як вважають дослідники, припав на 1818- 1819 рр. Саме тоді були написані його драматичні шедеври “Наталка” і “Москаль-чарівник”. Драма про кохання української дівчини набула “полтавської прописки” й змінила назву твору, тепер усім відомого як “Наталка Полтавка”. Рукопис виявився втраченим, тому І. Срезневський надрукував цей твір за списком 1821 р. Уперше на сцені соціально-побутову драму “Наталка Полтавка” було поставлено в 1819 р. в Полтаві. Одну з головних ролей незмінно грав геніальний актор Михайло Щепкін.

Сцени з вистави “Наталка Полтавка”. Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка

Драма суттєво відрізняється від прози, лірики й ліро-епічних творів. По-перше, драматичні твори здебільшого призначені для постановки на сцені, тому вони мають двох авторів: драматурга, який написав п’єсу, і режисера, який поставив цей твір на сцені. По-друге, сюжет у драматичних творах розгортається за допомогою діалогів, монологів, дій і вчинків дійових осіб, тобто автор нічого не може коментувати або якимось чином виражати власне ставлення. Драма складається з дій (актів), картин і яв. Дії та яви обов’язкові. Текст драматичного твору містить ремарки: це опис декорацій, психологічного стану героїв, поради режисерові чи акторам. По-третє, для драматичних творів характерна єдність часу, місця і дії. По-четверте, на початку тексту драматичного твору завжди розміщують список дійових осіб із вказівкою на їхній вік, місце в сім’ї, соціальне становище, іноді навіть на риси вдачі.

Цікаво знати!

У народі побутує чимало легенд про І. Котляревського і п’єсу “Наталка Полтавка”. Наприклад, одного разу, мандруючи Полтавщиною, митець зупинився напитися води і побачив, що господиня вишиває надзвичайно красивий рушник. Коли ж письменник запитав, для кого вона готує такий розкішний подарунок, жінка відповіла, що повезе рушник у Полтаву Іванові Котляревському, бо він про неї дуже гарну п’єсу написав.

Фабула “Наталки Полтавки”, на перший погляд, надзвичайно проста: чотири роки Наталка чекає коханого, за цей час переживши й розоренення батьківської сім’ї, і переїзд із матір’ю-вдовою з Полтави у село. Дівчина вродлива, розумна, роботяща, тому до неї, незважаючи на бідність, часто сватаються, але Наталка добре розбирається в людях, відмовляє женихам, водночас пояснюючи матері правильність своєї поведінки. Насправді ж Наталка чекає свого коханого, якого як годованця (прийомного сина) батько вигнав із дому, і Петро пішов заробляти собі та майбутній дружині, якою бачить тільки Наталку, на прожиття. Окремі алюзії, виражені у спогадах Наталки та діалогах інших дійових осіб, говорять читачеві багато: виявляється, старий багатій Терпило розорився, бо прагнув стати дворянином, а колись заможна мати постійно дорікає дівчині їхньою бідністю й небажанням поправити соціальне становище вдалим заміжжям.

Для старої Горпини Терпилихи виборний Борис Тетерваковський – бажаний зять. Для Наталки – нелюб, людина з ворожого “панського” світу, яка як представник влади розмовляє жахливо покаліченою мовою, має відмінну від народної мораль, любить гроші, про що свідчить його пісня, перероблена з народної і вірша Сковороди “Всякому місту звичай і права”. Виборний Макогоненко запозичений І. Котляревським із вертепної драми. Цей персонаж відіграє роль і сільського хитруна, і людини, яка врівноважує селянський і панський світи, висміюючи людські вади і суспільні негаразди.

Сільський наймит Микола й Наталчин коханий Петро – типові представники найбіднішої частини українського народу. Вони мають навички бурлакування, але навіть у неймовірно тяжких умовах життя залишаються благородними, добрими, здатними чинити справедливо.

Композиція “Наталки Полтавки” проста, запропоновані автором ситуації – цілком вірогідні, власне, типові й життєві. Зав’язка драми (зустріч Наталки із возним) інтригує глядачів або читачів не тільки майновою нерівністю персонажів, любовним трикутником, обіцянкою вийти заміж за першого, хто посватається, даною Наталкою матері, а й умінням дівчини спілкуватися навіть із представником влади, не втрачаючи власної гідності і не принижуючись.

Кульмінація твору (повернення Петра вже після того, як Наталка подала рушники возному і тепер вважається за нього просватаною) розкриває характери всіх дійових осіб твору, адже несподівані грані поведінки Наталки, Петра, возного, старої Терпилихи, виборного зумовлюють постійне “хитання терезів” на користь або шкоду закоханій парі. Інша річ, що щаслива розв’язка зумовлена авторською ідеєю, нібито всі полтавці – добрі люди, тому квапляться один поперед одного робити добро. Незважаючи на певну надуманість такого умовиводу, образи дійових осіб твору засвідчують саме цей хід подій.

“Думки інших людей цікавлять нас не самі по собі, а в залежності від того, чи є вони дійсними, сердечними переконаннями людини”.

Дмитро Чижевський

Дійові особи “Наталки Полтавки”

Як випливає вже з назви твору, головною героїнею є колись полтавська, а тепер сільська убога дівчина-красуня Наталка. З реплік інших дійових осіб ми довідуємося, що благополучне Наталчине дитинство минуло в заможній сім’ї, але її батько, заводячи дружбу з панами й підплачуючи їх заради отримання дворянства, протринькав маєток, вигнав уже дорослого прийомного сина Петра, дорікаючи вбогим походженням та безмаєтністю, і помер, залишивши вдову й дорослу дочку в злиднях. Статус дочки із заможної сім’ї спричинився до належної самооцінки дівчиною власної гідності, породив небажання коритися обставинам, унеможливив відчуття страху перед представниками влади. Закономірно, що з возним Наталка розмовляє так, як це не посміла би робити жодна її сільська ровесниця: виразно дає йому зрозуміти, що ніколи не полюбить, а заміж за Тетерваковського, тобто за сільськими мірками досить бажаного для багатьох дівчат жениха, взагалі виходити не збирається. Мова Наталки щедро пересипана прислів’ями, дівчина має гарний голос, знає чимало пісень, якими увиразнює свою долю й становище, проявляє себе вірною в коханні, щиро піклується про стареньку матір. Народний звичай сватання для високоморальної героїні священний, але велика любов до Петра змушує дівчину відчайдушно боротися за своє особисте щастя, і вона отримує перемогу, незважаючи на те що на життєвих барикадах залишається самотньою.

Валерій Булат, Наталя Мартиненко. Наталка Полтавка (сучасний живопис)

Стара Горпина Терпилиха є люблячою матір’ю і жінкою, яка, незважаючи на похилий вік, здатна на рішучі вчинки. Збагнувши, що в Полтаві їм удвох із дочкою не вижити, Терпилиха продала будинок і купила хатину в селі. Читач або глядач здогадується, що якусь дещицю грошей стара приховала для майбутнього добробуту доньки, адже не міг будинок у Полтаві коштувати стільки, скільки сільська хата без жодного клаптика землі. Утримує себе й немічну матір працьовита Наталка рукоділлям, вона невсипуща майстриня, але стара Терпилиха не може забути колишнього матеріального рівня своєї сім’ї, тому всі надії покладає на вдалий шлюб єдиної доньки. Як тільки з’являється багатий жених Борис Тетерваковський, мати спонукає Наталку вийти за нього заміж. Поява Петра для Горпини Терпилихи неприємна вже тим, що колишній прийомний син стає причиною конфлікту і руйнуванням вдалого, на її думку, шлюбу Наталки з возним. Прикрим фактом у п’єсі постає сцена відвертого ображання Терпилихою Петра, груба спроба його вигнати. Як мати, Горпина Терпилиха любляча й добра, але недалекоглядна. У її понятті щастя – це насамперед достаток і високий статус жениха доньки.

Петро і Микола – типові наймити, мандрівники-бурлаки. Вони бачили те, що в селі вважається дивовижею (наприклад, театральну виставу). Якщо Микола діяльний, адже саме цей персонаж викликає на побачення з Петром уже просватану Наталку, то Петро покірно несе тавро убогого сироти, не проявляє жодної ініціативи, дарує коханій дівчині ним зароблені гроші, усвідомлюючи і навіть уголос акцентуючи, що тепер його вік недовгий. Слабохарактерність Петра не сприймається негативно, адже це найбільш поширений психо-тип1 нерішучого, але водночас жертовного й доброго українця.

Виборний і возний – представники влади. Один перед одним вони не втаюють, що здатні на далекі від моральних учинки: підступне залагодження непростих справ, готовність скласти позовну заяву на невинну людину, відвідування коханки. Проте виборний Макогоненко зачаровує читачів своїм винятковим умінням висміювати вади возного, оптимістично ставитися до життя. Возний кумедний унаслідок володіння книжною мовою, але не можна не брати до уваги, що в часи написання “Наталки Полтавки” це вважалося ознакою високоосвіченої людини. До того ж Борис Тетерваковський – за соціальним походженням пан, який, як не дивно, щиро закоханий у просту дівчину Наталку, готовий з нею законно одружитися. Любов цього чоловіка велика й справжня, адже заради щастя коханої возний здатний зректися власного і знехтувати тим, що про нього подумає оточення.

Мова твору виявляється важливим інструментом характеротворення дійових осіб, адже вона індивідуалізована і на основі реплік однозначно засвідчує пріоритети кожного персонажа твору зокрема.

1Психотип – тут: характер.

Причиною вічної молодості на сцені драми І. Котляревського “Наталка Полтавка” є глибока народність цього твору. У чому ж вона виявляється?

1. “Наталка Полтавка” – твір, у якому лише ремарки написані російською, а репліки, діалоги й монологи дійових осіб звучать народною українською мовою, чистою і добірною.

2. У драмі немає негативних персонажів, поділу дійових осіб на ворожі табори. Навіть пан возний виявляє справжнє благородство, коли помічає, що його кохана плаче, і добровільно відступається від дівчини, яку вже просватав.

3. “Наталку Полтавку” називають оперою, бо в ній дуже багато пісень (більше двадцяти). Деякі з них – народні, пісня “Всякому місту звичай і права” перероблена з вірша Г. Сковороди, пісня “Ой під вишнею, під черешнею…” запозичена з вертепної вистави, інші – створені І. Котляревським.

4. Прислів’я у драмі відіграють роль народної мудрості. Вони виявляються важливим засобом характеротворення персонажів.

5. Усі дійові особи твору є носіями української ментальності, типовими українськими характерами.

6. У фабулі твору йдеться про неперехідні для українців цінності: вірність у коханні, повагу до батьків, чесність, справедливість, добре ім’я роду.

Драма І. Котляревського “Наталка Полтавка” стала візитівкою українського театру. За мотивами п’єси було знято два художні фільми: російською мовою (1936) – режисер Іван Кавалерідзе; українською мовою (1978) – режисер Родіон Єфіменко (у ролях: Наталя Сумська (Наталка), Наталя Наум (Терпилиха), Лев Перфілов (возний), Федір Панасенко (виборний), Анатолій Матешко (Петро), Лесь Сердюк (Микола)).

Реконструйована афіша фільму “Наталка Полтавка” (1936)

Цікаво знати!

У Західній Україні на сцені “Наталку Полтавку” вперше поставив Коломийський народний театр 8 червня 1848 р. До покутських традицій і говірки текст драми пристосував священик Іван Озаркевич, перейменувавши Наталку в Анничку, а виборного в десяцького. Замість відомої пісні героїні І. Котляревського акторка виконувала пісню “Видно шляхи коломийські, славну околицю”. Називалася п’єса також по-іншому: “Дівка на виданню, або На милування нема силування”. До речі, І. Франко про цю постановку писав: “Іванові Озаркевичу хотілося подати Котляревського галичанам не в оригіналі, а в підгірськім киптарі”. Коли зал вибухнув оваціями й викриками: “Автора на сцену!” – отець І. Озаркевич вийшов, щоб пояснити публіці, що І. Котляревського вже давно немає серед живих, але його підхопили на руки й почали підкидати. Так народилася легенда, що на прем’єру своєї п’єси в Коломию приїжджав І. Котляревський.

Діалог із текстом

1. Що ви знаєте з біографії І. Котляревського про написання драми “Наталка Полтавка”? Якими новими знаннями про цей твір ви збагатилися?

2. Чому драма І. Котляревського – соціально-побутова?

3. Назвіть ознаки драми. Доведіть, що “Наталка Полтавка” – драматичний твір.

4. Чи могла сама тільки фабула забезпечити “Наталці Полтавці” вічну молодість на сцені?

5. У чому полягає народність “Наталки Полтавки” І. Котляревського?

6. Що ви можете сказати про “любовний трикутник” у п’єсі І. Котляревського “Наталка Полтавка”? Хто із закоханих викликає у вас найбільшу симпатію і чому саме?

7. Чи осуджуєте ви матір Наталки за те, що домоглася згоди дочки вийти заміж за першого, хто посватається? Відповідь належно обгрунтуйте, посилаючись на текст твору.

8. Як ставиться до Наталки виборний? Про що свідчить назва його посади? Чи можна твердити, що ця людина має прямий стосунок до громадського самоврядування? Чому ви так вважаєте?

9. З якої причини виборний взявся висватати Наталку за возного: зі співчуття до злиднів у хаті старої Терпилихи і Наталки; для того, щоб отримати від возного обіцяну винагороду; з глибоких життєвих переконань, що велика любов не завжди стає запорукою щасливої долі?

10. Чому різне розуміння щастя спричинилося до яскраво вираженого, як це властиво для драматичних творів, конфлікту між героями п’єси?

11. Як ви розцінюєте щасливу розв’язку твору? Чи можна її назвати типовою? Чому?

Діалог із науковцем

Василь Яременко

БІЛЯ КОЛИСКИ НОВОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Славне майбутнє судилося п’єсі Котляревського “Наталка Полтавка”. Корифей українського театру Іван Тобілевич (Карпенко-Карий) згадував якось: “На початку 50-х років я дуже добре пам’ятаю, що гості, які бували у мого батька, наспівували “Віють вітри”, “Видно шляхи полтавськії”, “Петруся”.., а матуся моя, яка не вміла читати, знала напам’ять “Наталку Полтавку” – скільки ж разів вона її бачила на сцені!” Цілком справедливо драматург називає п’єсу Котляревського праматір’ю українського народного театру… У чому ж секрет її довговічності, всенародного визнання?

Чарівні її глибоко ліричні пісні, одні – народні, інші давно і по праву стали народними, хвилює нескладна споконвічна історія Наталки. Вперше проста селянська дівчина вийшла на сцену і відразу заговорила щиро і розумно. Довгі чотири роки вона чекає і вірить у неминучу зустріч з нареченим. Наталка здатна на самопожертву ради матері, але виявляє готовність битися за своє почуття.

Виявляється, є “почуття” й у возного Тетерваковського до Наталки… Це, правда, не заважає йому відвідувати “вдовствующую диякониху”, але він свідчить, що вид Наталчин “утробу всю потряс”, і полюбив він її, “как жадний волк младую ягницю”. Возний – жених, Петро – наречений. Незмірно вища мораль Петра, людини з народу. Драматург ставить їх в однакові умови чи подібні ситуації, але по-різному вони виходять з них. Моральну вищість Петра видно і в кінці п’єси, коли вони з возним відмовляються від Наталки один на користь другого.

Як ви думаєте, що було головною причиною великого захоплення твором “Наталка Полтавка”?




1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)

НАТАЛКА ПЛОТАВКА – ІВАН КОТЛЯРЕВСЬКИЙ(1769-1838) – НОВА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА(КІНЕЦЬ ХVIII – ПЕРША ПОЛОВИНА ХІХ ст.)