ПОЕЗІЯ УКРАЇНСЬКОГО РОМАНТИЗМУ – ЛІТЕРАТУРА УКРАЇНСЬКОГО РОМАНТИЗМУ – НОВА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА(КІНЕЦЬ ХVIII – ПЕРША ПОЛОВИНА ХІХ ст.)

Ідейно-художні особливості українського романтизму

Романтизм – один із напрямів у літературі й мистецтві, що виник наприкінці XVIII ст. в Німеччині, Великій Британії і Франції, а на початку ХІХ ст. поширився в Російській імперії, Польщі як реакція проти раціоналізму доби Просвітництва і застиглих схем та канонів класицизму.

Початковий етап українського романтизму – “преромантизм” – дослідники пов’язують ще з літературою доби Бароко, зокрема з трактуванням особистості в поезії XVII ст., де виразно звучать мотиви волі й особистого щастя людини, а водночас самотності, скарги на долю. Неперебутну роль у формуванні українського романтизму відіграли фольклористика та історіографія. Ідеї Просвітництва, що поширились в Україні, стимулювали митців до пізнання історії свого народу. Саме у світлі романтичного ставлення до минулого славна історія, особливо трагічні її періоди, почала сприйматися як фактор формування української національної свідомості.

Характерні ознаки романтизму:

· заперечення й відмова від нормативності;

· культ почуттів;

· неприйняття сірої буденності;

· мотив “світової скорботи”, національної туги;

· захоплення національною історією та фольклором;

· єднання з природою;

· утеча від довколишньої дійсності в ідеалізоване минуле, вимріяне майбутнє чи фантастичний світ.

Романтизм як емоційне світосприйняття був суголосний українській душі з її палким бажанням волі, глибоким сприйняттям радості й туги, опоетизуванням природи. І хоча український романтизм основними ознаками споріднений із романтизмом інших європейських літератур, у нашому красному письменстві акцент робився не стільки на “світовій тузі”, як на “тузі національній”: усвідомлення трагедії бездержавності стимулювало українських романтиків шукати ідеал колишньої героїки й волі в минулому. Героєм української романтичної літератури стає козак, оспіваний народом борець за волю рідної землі, справедливість.

В українській літературі мотив трагічної самотності присутній значно менше, ніж у західноєвропейських літературах. Іван Франко зауважував, що в українському романтизмі відсутній “гордий індивідуалізм”.

Поетична творчість романтиків

Ігор Завозін. Моя кохана (2011)

У 20-30-х рр. ХІХ ст. на хвилі національного відродження з’являється низка нових імен українських поетів, чия творчість пройнята потужним патріотичним пафосом. Важлива роль у розвитку цього напряму належить Харківській школі романтиків, основою якої став гурток літераторів і науковців, заснований професором Харківського університету Ізмаїлом Срезневським.

Першими друкованими зразками української романтичної балади стали переспіви з творів польського поета-романтика Адама Міцкевича (“Твардовський”) та Й.-В. Гете (“Рибалка”), створені викладачем Харківського університету Петром Гулаком-Артемовським.

Петро Гулак-Артемовський народився 27 січня 1790 р. в містечку Городищі Київської губернії (нині Черкаська обл.) у сім’ї священика.

З одинадцяти років майбутній письменник навчався в бурсі, потім у Київській духовній академії. У юнацькі роки дуже бідував. Покинув академію, не закінчивши навчання. У документах зазначено, що Петра Артемовського звільнено від духовного звання, щоб він міг вибрати рід світських занять. Відтоді П. Гулак-Артемовський почав викладати в приватних пансіонах Бердичева, учителював у будинках польських поміщиків. Досконало оволодів французькою та польською мовами, вивчив латину, захоплювався історією. У 1817 р. письменник переїхав до Харкова і вступив до університету вільним слухачем словесного факультету. Цей навчальний заклад тоді вважався одним із найбільших культурних центрів. Тут з’явилися перші літературні журнали “Харьковский Демокрит” (1816) та “Украинский вестник” (1816-1819), де опубліковано переклади П. Гулака-Артемовського творів Ж.-Ж. Руссо, А. Міцкевича, Й.-В. Гете, Горація та ін. Водночас письменник пише байки різного спрямування (байки-казки, байки-приказки), притчі, вірші, послання, балади.

Юліус Гюбнер. Юний рибалка і русалка (1827-1828)

Успішна літературна діяльність митця перервалася адміністративною роботою, яка забирала час. У 1841-1849 рр. П. Гулак-Артемовський працював ректором Харківського університету. Помер письменник 13 жовтня 1865 р. в Харкові.

На думку літературознавців, поява 1827 р. в журналі “Вестник Европы” балади Петра Гулака-Артемовського “Рибалка” ознаменувала початок романтизму в українській літературі. Переспівуючи текст Й.-В. Гете, письменник подає казково-міфологічний сюжет про зваблювання молодих хлопців русалками в дусі національної фольклорної традиції. Тож ця балада створена поетом на матеріалі народних легенд про русалок та їхнє зваблювання парубків і молодих чоловіків, яке неминуче закінчувалося смертю необачних. Таку тему дещо раніше неодноразово розробляли німецькі романтики на основі фольклорних легенд свого народу про вродливу Лореляй, яка призводила до загибелі рибалок, що зачаровувалися її піснями, а тим часом човен підхоплювала течія і розбивала об гостре каміння на повноводій річці Рейн.

В українського поета-романтика дівчина-русалка виступає господинею підводного світу, а безіменний парубок, який прийшов на річку ловити рибу, є надто молодим і наївним, щоб не піддатися витонченим чарам досвідченої спокусниці. Автор навіть змальовує, як юнак напередодні зустрічі з русалкою нетерпляче чекає першого кохання, його душа стривожена, а серце спрагле ймовірного щастя:

Що рибка смик – то серце тьох!..

Серденько щось рибалочці віщує:

Чи то тугу, чи то переполох,

Чи то коханнячко?.. Не зна він, – а сумує!

Русалка пропонує наївному парубкові всі блага підводного царства, запевняє, що він ніколи не розчарується у своєму виборі, якщо прийме її ласкаві запросини в гості. Від ніжних звинувачень у тому, що своєю риболовлею парубок нищить її рід, русалка переходить до опису водної поверхні як чарівного дзеркала, чим остаточно затуманює свідомість юнака:

Зирни сюди!.. Чи се ж вода?..

Се дзеркало, – глянь на свою уроду!..

Ой, я не з тим прийшла сюди,

Щоб намовлять з води на парубка невзгоду!

Закономірно, що парубок не витримує спокуси й хоча спочатку вагається, але все-таки заходить у все глибшу воду, чого саме й треба було русалці. Розв’язка балади однозначна: рибалка гине, і русалка пірнає за ним:

Гульк!.. приснули на синім морі скалки!..

Рибалка хлюп!.. За ним шубовсь вона!..

І більше вже нігде не бачили рибалки!

Художні засоби балади Петра Гулака-Артемовського “Рибалка” надзвичайно вдалі. Пестливі слова: “рибки”, “сонечко і місяць червоненький”, “веселенькі”, “зіроньки” – передають великою мірою дитячий характер русалки, адже вважалося, що всі свої злочини ці істоти чинять несвідомо, заради розваги, хоча й дуже винахідливо, тому люди їхні витівки сприймають як належно продумані пастки. Вигуки й звуконаслідування в баладі доречно увиразнюють красу природи, настрій юнака, драматизм описаної поетом ситуації.

Під впливом П. Гулака-Артемовського починає збирати народну творчість і писати власні тексти студент Харківського університету Левко Боровиковський (1806-1889). Під його пером народилися оригінальні твори баладного жанру: “Молодиця” (1828) та “Маруся” (1829).

Після виходу “Енеїди” усталилася думка, що українською мовою можна писати тільки гумористичні твори, а тип українця найдоцільніше змальовувати в бурлескному стилі. Уже з цієї причини перед поетами-романтиками постав серйозний виклик: перебороти сміхотворчу традицію, показати український національний характер як героїчний і здатний на глибокі почуття.

Поети-романтики підтримували ідею народності як основну умову розвитку мистецтва, прагнули розширити стильові, тематичні й жанрові межі. Так в українській літературі з’явилися нові мотиви й оригінальні художні засоби (образи-символи, образи-алегорії з філософськими узагальненнями), нові жанри – балада, романс, ліро-епічна поема, елегія, медитація, байка.

Важливу роль у подоланні бурлескної традиції в українській літературі відіграли поети другого покоління харківських романтиків – Амвросій Метлинський та Микола Костомаров. Тема героїчного минулого, мотив туги за цією славною минувшиною поєднується в їхніх творах із виразними громадянськими мотивами. Ідеалізуючи минуле, протиставляючи його сучасності, поети стверджували право української нації на вільний і самобутній розвиток.

У ліриці Миколи Костомарова (18171885), який друкувався під псевдонімом Ієремія Галка, тема історичного минулого, опоетизування князівських часів і Гетьманщини поєднуються з філософськими мотивами (“Зорі”, 1852). В українській романтичній поезії постає наділений яскравими романтичними рисами образ співця-бандуриста, величного степового барда, хранителя народної пам’яті.

Співець наділений високим правом говорити сильним світу цього правду, мужньо протистояти їхньому гніву єдиною зброєю – словом, як легендарний Митуса з Іпатіївського літопису, образ якого оживає в рядках поезії Миколи Костомарова “Співець Митуса” (1861): “Шаблі не носить співець і грудей щитом не вкриває – / Піснями сипле на князя, гострими, ніби стрілами”.

Леонід Позен. Лірник із поводирем (1884)

У поезіях Амвросія Метлинського (Амвросія Могили) (1814-1870) постає величний образ бандуриста, владного над стихіями (“Бандура”, 1839); смерть співця викликає майже кінецьсвітню картину бурі (“Смерть бандуриста”, 1839), адже народний співець вважався Божим вісником.

А. Метлинський також опоетизовує рідну мову, вважаючи її запорукою життя народу (“Рідна мова”, 1843):

Було щастя, були чвари, –

Все те геть собі пішло;

І як сонце із-під хмари –

Рідне слово ізійшло.

Прийняло козачі річі,

Регіт, жарти, плач, печаль…

Як бачимо навіть із цього уривка, “козачі речі” в поета-романтика асоціюються не тільки зі сміховою культурою, а й ностальгією за втраченою українською державністю, утіленою в понятті печалі.

Розвиток особистісно-психологічної лірики в поезії українського романтизму пов’язаний із творчістю Євгена Гребінки (1812-1848), Михайла Петренка (18171862), Віктора Забіли (1808-1869), Олександра Афанасьєва-Чужбинського (18171875). Мотиви несправедливої долі, сирітства, розлуки, нещасливого кохання виливались у проникливі рядки поезій цих авторів.

Євген Гребінка народився 2 лютого 1812 р. Початкову освіту майбутній письменник здобув удома від приватних учителів. У 1825 р. він був зарахований до четвертого класу Ніжинської гімназії вищих наук. Тоді тут навчалися Микола Гоголь, Нестор Кукольник, Петро Мартос, Володимир Прокопович, Віктор Забіла. Гімназисти випускали рукописні журнали “Зірка”, “Северная зоря”, альманахи “Метеор литературы”, “Литературное эхо”. Гребінка видає українськомовний альманах “Аматузія”1, цікавий насамперед сатиричними віршами.

Після закінчення гімназії Є. Гребінка кілька років служив у 8-му Малоросійському козачому полку, а в 1834 р. вийшов у відставку, переїхав до Петербурга, де й проживав до кінця життя, час від часу навідуючись в Україну. Ностальгія за Батьківщиною ставала причиною творчості, появи віршів про красу й колорит рідного краю.

У 1834 р. митець упорядкував свої твори в збірку “Малоросійські приказки”.

Перебуваючи в центрі літературного життя, Є. Гребінка планував організацію українських періодичних видань та публікацію в них творів українських письменників. У 1837 р. художник Іван Сошенко познайомив його з Тарасом Шевченком. Євген Гребінка першим узявся за літературну освіту майбутнього поета-пророка, запрошував його на літературні вечори, знайомив із відомими людьми. Є. Гребінка був одним із тих, хто пожертвував власні кошти на викуп Кобзаря із кріпацтва.

1Аматус – одне зі стародавніх міст Давньої Греції, розташоване на березі о. Кіпр. Аматус, як і Пафос, був одним із центрів поклоніння богині Афродіті.

Аполлон Мокрицький. Портрет Є. П. Гребінки (1840)

Саме його, Є. Гребінку, називають “хрещеним батьком” книги “Кобзар”, адже він переконав Петра Мартоса її видати. Митець заснував альманах “Ластівка”, на сторінках якого друкувалися твори українських авторів, зокрема Тараса Шевченка. Останній присвятив своєму другу поему “Перебендя” і намалював його портрет.

1847 р. виходять друком перші чотири томи його творів, наступного року – ще чотири. Але повністю здійснити задум письменникові не вдалося, бо 15 грудня 1848 р. в розквіті творчих сил Євген Гребінка помер. За його заповітом, тіло перевезли в Україну й поховали поблизу рідного дому в Мар’янівці (теперішня назва села Гребінківського р-ну).

У 1840 р. Є. Гребінка під впливом творів Т. Шевченка й українського фольклору написав романс1 “Ні, мамо, не можна нелюба любить!”, який був опублікований із заголовком “Українська мелодія”. У його основу ліг відомий фольклорний мотив: мати змусила дочку вийти за нелюба, а дівчина, не витерпівши наруги, померла.

Твір побудований у формі діалогу дочки з матір’ю. Дочка скорилася матері, вирішивши пожертвувати своїм особистим щастям. Це додає тексту додаткового трагізму:

О мамо, голубко, не плач, не ридай,

Готуй рушники і хустки вишивай.

Нехай за нелюбом я щастя утрачу;

Ти будеш весела, одна я заплачу!

Після ранньої смерті нещасливої в подружньому житті дочки її мати, намагаючись випросити в Бога прощення за свій гріх, на могилі “рано й вечір… квилить”. Психологічну напругу передають заперечні частки, емоційні вигуки: “Ні, мамо, не можна нелюба любить!”, “Ох, тяжко, ох важко з ним річ розмовляти!”, “О, Боже мій милий!”. Оксюморонне поєднання “. нелюба любить” вказує на безвихідь і віщує трагічний кінець.

Близький до української мови синтаксично й інший романс Є. Гребінки – “Черные очи”. Він написаний в Україні 1843 р., коли поет із Т. Шевченком приїхав у рідний край: Є. Гребінка привіз додому сестру Людмилу, яка закінчила Інститут шляхетних дівчат, а Т. Шевченко отримав відрядження від Академії мистецтв. На одному із прийомів у селі Березова Рудка в поміщика Платона Закревського Євген Гребінка закохався в чорнооку красуню Марію Ростенберг і попросив згоди одружитися з нею. Дівчина була ще дуже молодою, тому її дід, який знав Є. Гребінку, просив хоча б рік почекати з одруженням. Повертаючись до Петербурга, письменник зупинився в Києві, де випадково почув мотив французького військового маршу, написаного Флоріаном Германом.

1Романс – невеликий за обсягом вірш та музичний твір для сольного співу з інструментальним супроводом. Спочатку так називали пісні народною мовою в Іспанії; згодом в Англії, Франції та інших країнах романсами почали називати пісні про кохання.

Тарас Шевченко. Портрет Є. Гребінки (1837)

На мотив цієї мелодії Є. Гребінка написав романс “Черные очи”:

Очи черные, очи страстные,

Очи жгучие и прекрасные!

Как люблю я вас! Как боюсь я вас!

Знать, увидел вас я в недобрый час!

Балада “Човен” (1834) Є. Гребінки витримана в традиціях романтизму. Емоційної напруженості творові надає провідний образ човна, що є уособленням особистості, яка потрапляє в море подій і нестандартних життєвих ситуацій. Цей образ позначений трагізмом, що в цілому характерно для романтичних творів. Складне протистояння особистості та навколишнього світу й створює конфлікт у поезії. Письменник переконаний: для того, щоб вижити, треба боротися, а не пливти за течією. Навіть якщо чекають невдачі, не варто їх боятися й уникати.

Як човнові море, для мене світ білий

Ізмалку здавався страшним;

Да як заховаться?

Не можна ж вік цілий

Пробути з собою, одним.

Прощай, мій покою,

Пускаюсь у море!

І, може, недоля і лютеє горе

Пограються з човном моїм.

Мотив нещасливого кохання, розлуки закоханих звучить у віршах Віктора Забіли “Гуде вітер вельми в полі” (1838) та “Не щебечи, соловейку” (імовірно 1835-1836). На ці вірші відомий композитор Михайло Глинка написав музику, й глибоко ліричні поезії стали відомими романсами.

Романтичний порив до неба як символу високого, духовного, вічного, що протиставляється сірому і буденному, звучить у циклі поезій Михайло Петренка “Небо” (1841), серед яких і відомий вірш, що став піснею, – “Дивлюсь я на небо…”. Пісенна доля також судилася таким віршам цього автора, як: “Туди мої очі…” (1841; згодом – романс “Взяв би я бандуру…”) та “Ходить хвиля по Осколу”. М. Петренко першим серед українських поетів-романтиків звернувся до медитації – жанрової форми філософської лірики, у якій осмислюється сенс людського буття, проблема життя і смерті.

Іван Айвазовский. Човен у морі (1894)

Діалог із текстом

1. У якій країні найраніше виник романтизм? Назвіть об’єктивні передумови виникнення європейського романтизму.

2. Перелічіть основні ознаки романтизму.

3. Чим відрізнялося розуміння художньої творчості в романтизмі й класицизмі? Як трактували письменники-романтики фольклор? Чому митці протиставляли “серце” “розумові”?

4. Чим зумовлена поява романтизму в Україні? Які особливості українського романтизму? Яке основне завдання постало перед українськими письменниками-романтиками? Назвіть відомих вам поетів, які реалізували свій талант у романтичному стилі.

5. Пригадайте, що характерне для балади як літературного жанру. Прочитайте одну з балад українських поетів-романтиків і визначте її особливості.

6. Зіставте й порівняйте образи русалки й рибалки в баладі Петра Гулака-Артемовського “Рибалка”. Хто з цих ліричних персонажів, на вашу думку, виведений поетом більш художньо?

7. Яку роль відіграє природа в баладі “Рибалка”? Чи суголосна вона до переживань молодого рибалки чи контрастує з ними? Свої висновки належно аргументуйте.

8. Визначте символи в баладі Є. Гребінки “Човен”. Доведіть, що цей твір романтичний.

9. Проаналізуйте одну з поезій українських романтиків і познайомте з нею своїх однокласників.

10.Перелічіть відомих українських поетів-романтиків, чиї твори стали народними піснями.

Діалоги текстів

1. Наведіть приклади “незвичайних героїв” у “незвичайних обставинах” із відомих вам романтичних творів зарубіжної та української літератур. У чому полягає ця незвичайність?

2. Порівняйте баладу П. Гулака-Артемовського “Рибалка” і вірш Г. Гейне “Не знаю, що стало зі мною…” з курсу зарубіжної літератури. У чому полягає особливість розробляння цієї теми кожним із поетів?

Мистецькі діалоги

1. Пригадайте з курсу музичного мистецтва жанрові особливості романсу. Чому багато таких віршово-пісенних творів літературного походження вважають народними? Що сприяло їх поширенню серед слухачів?

2. Знайдіть аудіозапис одного з романсів українських поетів зазначеного літературного періоду і послухайте його. Схарактеризуйте ритмомелодику твору, особливості його виконання, інструментальний супровід. Які засоби музичної виразності допомогли передати найстрій цього твору?

3. Розгляньте картину Івана Айвазовського “Човен у морі”. Який настрій панує на полотні? Чи суголосний він настрою поетичного твору Є. Гребінки? Які засоби художньої виразності використав живописець, щоб передати у творі динаміку? Чому, на вашу думку, І. Айвазовський змалював море і небо в одній колірній гамі?

Байкарська творчість поетів-романтиків

Петро Гулак-Артемовський, Левко Боровиковський та Євген Гребінка збагатили жанр байки й тематично, і структурно. Продуктивно запозичуючи сюжети римського байкаря Езопа, українських народних байок, перлин цього жанру Г. Сковороди, на відміну від попередників, своїм творам вони надавали віршованої форми.

Байкарська творчість П. Гулака-Артемовського. Особливе місце в доробку митця посідає твір “Пан та Собака”, який одразу після опублікування в “Украинском вестнике” (1818) набув великої популярності. Це була перша літературна віршова байка, написана зі свідомою орієнтацією на фольклорні традиції народної сміхової культури, розмовну мову. Письменник назвав свій твір казкою, а літературознавці розглядають його як байку-казку. Цікаві, незвичайні сюжети, невеликий обсяг зближує ці жанри, проте в основі байки лежить розповідь дидактичного (повчального) характеру, а негативні персонажі є предметом сатиричного зображення, оскільки діють усупереч правилам загальноприйнятої моралі. Оцінка змальованим явищам, подіям і вчинкам дається в особливій частині байки – моралі.

Байка “Пан та Собака” написана на основі польської чотирирядкової байки Ігнатія Красіцького (1735-1801) “Пан і Пес” та окремих епізодів із “Пан не вартий слуги”. Байка П. Гулака-Артемовського викриває самодурство й розбещеність панів, висловлює співчуття до безправних селян. В алегоричному образі Собаки, сумлінного й чесного, зображено кріпака, який повністю залежить від пана.

Цікаво знати!

Ігнатія Красіцького називають “польським Вольтером”. Він, незважаючи на свій духовний сан архієпископа Вармійського, завзято висміював навіть монахів. Микола Зеров (1890-1937) переклав його байку “Пан і Пес” українською мовою:

Вірний Пес стеріг господи, цілу ніч брехав,

А на ранок Пса побили: спати не давав!

Другу ніч проспав, як мертвий; в дім забрався злодій;

А на ранок Пса побили, щоб стеріг господи.

Навіть вірна служба, працьовитість і старанність Рябка не допомогли йому уникнути гніву аморального пана:

Ти винен, брат Рябко, що вчора розбрехався,

Ти ж знав, що вчора наш у карти Пан програвся.

Після панських знущань Рябко стає узагальненим супротивником панства:

Той дурень, хто дурним іде панам служити,

А більший дурень, хто їм дума угодити!

Окрім основних героїв, у тексті наявний образ Явтуха як алегоричне втілення улесливості й лицемірства тих, хто намагається наблизитися до панів, забуваючи про своє походження. Мова байки – народна, сповнена прислів’їв, порівнянь, метафор (“Один Рябко, один, як палець, не дрімає”, “Рябко собі і усом не моргає” та ін.).

Використавши фабульну канву однойменної чотирирядкової байки І. Красіцького, письменник значно розширив її сюжет, збагатив колоритними реаліями, комічно-драматичними колізіями, емоційним діалогом, а головне – переніс дію в українське середовище.

Проблема людської неволі звучить у байці-мініатюрі “Дві Пташки в клітці”.

Поет яскраво розвинув думку, що свобода дорожча й миліша людині за рабське становище, навіть якщо така неволя є “золотою”. Цей сюжет запозичений із байки “Пташки в клітці” Ігнатія Красіцького. Обидва твори виражають протест проти обмеження прав людей. П. Гулак-Артемовський зберіг у байці антитезу І. Красіцького “старий” – “молодий” Птах, що вказує на підтримку нових суспільних віянь. Пташки, як і Рябко, також є уособленням кріпаків, які цілком залежні від панів.

У доробку письменника є й інші переспіви байок Ігнатія Красіцького, наприклад, “Дурень і Розумний”, “Цікавий і Мовчун”, “Лікар і Здоров’я”. Але вони настільки лаконічні і стислі, що їх вважають байками-приказками.

Левко Боровиковський (1806-1889), як зазначалося вище, перебував під упливом П. Гулака-Артемовського, тож не оминув він і байкарства. В основі його творів лежали народні гуморески, прислів’я, приказки. Більшість байок Левка Боровиковського присвячені суспільно-побутовим і моральним проблемам. Особливістю є те, що вони мають стислий сюжет і лаконічну мораль. Замість широкої повчальної кінцівки автор найчастіше подає афоризм, виражений приповідкою або прислів’ям. Наприклад: “Не все те золото, що блищить” (“Трухлявина”), “Сова хоч спить, та курей бачить” (“Курча”), “Хто добре робить – той не хвалиться нікому” (“Рівчак та річка”). За життя письменника вийшла єдина книга “Байки й прибаютки Левка Боровиковського” (1852), яка принесла йому велику славу.

Відомий своєю байкарською творчістю був і Євген Гребінка. У “Малоросійських приказках” поет порушував насамперед соціальні й моральні проблеми. Його байки характеризуються народною манерою мовлення, оповідач завжди на боці зневажених, тому застерігає проти будь-яких стосунків із панами. Наприклад, у байці “Пшениця” основна ідея подана через протиставлення зерна і полови – алегоричних образів звичайних людей і панів: “Зерно іде на дно, полова ж навісна пливе собі по хвилі”. У такий спосіб засуджується чванькуватість, бундючність, панське неробство, ледачий спосіб життя. У байці “Вовк і Огонь” автор застерігає від родичання з панами, навіть якщо вони, на перший погляд, видаються добрими. Їх автор порівнює з вогнем, який дарує тепло, але завжди несе велику небезпеку:

Мій батько так казав: “З панами добре жить,

Водиться з ними хай тобі Господь поможе,

Із ними можна їсти й пить,

А цілувать їх – крий нас, Боже!”

У байці “Ведмежий суд” письменник викриває несправедливе й лицемірне державне судочинство. Тема твору частково запозичена з байки Івана Крилова “Селянин і Вівця”, де Лисиця судить Вівцю за те, що зникли кури. Є. Гребінка інтерпретує запозичений сюжет по-своєму.

В алегоричних образах Ведмедя, Вовків і Лисиці висміюються царські судові урядовці, які постають в образах хижаків – Ведмедя й Вовків. Лисиця уособлює підступного й ницого донощика.

Промовистим є факт, що хижаки судять травоїдну тварину, яка не чинить, на відміну від них, жодної шкоди. В образі Вола зображено людей-трудівників. Вони беззахисні перед чиновниками, а судді звикли простолюд “по-своєму судить”. Автор підкреслює відмінність між Волом та суддями-хижаками. Щоб краще змалювати атмосферу тогочасного суду, письменник використовує канцеляризми: “… І так опреділили / І приказали записать…”. Свавілля суду проявляється в тому, що донос узагалі не перевіряли, підсудному слова не дали, а несправедливе рішення було очікуваним заздалегідь.

Байкарська творчість поетів-романтиків збагатила українську літературу темами й образами, близькими простолюду й співзвучними добі, у якій панувала жорстокість і самодурство в ставленні “вищих” до “нижчих”.

“Як байкопис, займає Гребінка перше місце в нашім письменництві. Його байки визначаються яскравим національним і навіть спеціально лівобережним колоритом, здоровим гумором і не менше здоровою суспільною і ліберальною тенденцією”.

Іван Франко

Діалог із текстом

1. Проаналізуйте байку П. Гулака-Артемовського “Пан та Собака”. Чому її називають байкою-казкою?

2. Який художній засіб є провідним у байці П. Гулака-Артемовського “Дві Пташки в клітці”?

3. Проаналізуйте одну з байок Л. Боровиковського (на власний вибір).

4. Як ви розцінюєте той факт, що українські романтики, крім ліричних поезій, писали байки? Які з цих творів були найбільш популярними і чому?

5. Які проблеми порушував у своїх байках Є. Гребінка? Проаналізуйте одну із байок письменника.



(2 votes, average: 4.50 out of 5)