ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ – ІВАН КОТЛЯРЕВСЬКИЙ(1769-1838) – НОВА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА(КІНЕЦЬ ХVIII – ПЕРША ПОЛОВИНА ХІХ ст.)
ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ
Місце і час народження талановитих людей, атмосфера у батьківській сім’ї завжди виявляються важливими чинниками. І. Котляревський народився 9 вересня 1769 р. в козацькій родині, яка отримала дворянський статус, хоча й не мала великих маєтків, зокрема належної кількості землі й кріпаків, через що пізніше дехто з дослідників ставив дворянство родини Котляревських під великий сумнів.
Збереглися згадки, що прадід і прапрадід І. Котляревського були священиками, а мати, Параска Жуковська, – дочкою козака Решетилівської сотні. Усі ці нюанси1, безперечно, проливають світло на родинні перекази та ідеали, під впливом яких і формувався світогляд Івася.
Початкову освіту Котляревський, як тоді було прийнято, здобув у дяка, а в 1780 р. батьки віддали сина в Полтавську семінарію. У спогадах самого І. Котляревського натрапляємо на такий висновок: “Погано у нас було, і не дай, Боже, як погано!.. Учили нас казна-чому і учили як-небудь”. Утім, навіть схоластична наука, як виявилося, могла згодом стати в пригоді. Наприклад, обов’язковою для детального вивчення в шкільних програмах Російської імперії була поема римського автора Вергілія “Енеїда”. Причиною вибору саме цього твору російським міністром стала ідея Римської імперії, яка виявилася суголосною з російською політичною доктриною прославляння власних монархії та царя. Глибоке знання поеми Вергілія для І. Котляревського виявилося неоціненним скарбом.
Був хлопчина одним із найздібніших учнів. Та коли у 1789 р. помер батько, через матеріальну скруту Іванові довелося покинути семінарію. Закономірно, що двадцятирічний юнак не міг залишатися на утриманні матері, жити з невеличкого підсобного господарства, тому відразу ж узявся заробляти на хліб насущний сам. Служив у різних полтавських канцеляріях, учителював у поміщицьких маєтках у Золотоніському повіті й самій Золотоноші.
1Нюанс – дрібниця, деталь, подробиця.
Тарас Шевченко. Будинок І. П. Котляревського в Полтаві (1845)
У вільний час І. Котляревський віршував, стараючись дотепно спародіювати Вергілієву “Енеїду”. Після хвороби письменник записався у Сіверський карабінерний полк. Спочатку військова частина перебувала в Петербурзі, і Котляревський тут похвалився вже завершеними трьома частинами “Енеїди” друзям-офіцерам. Твором одразу ж захопилися, взялися переписувати, давати читати друзям.
Цікаво знати!
Перші три частини “Енеїди” під назвою “Енеида на малороссийский язык перелицованная И. Котляревским” були видані без відома автора в Петербурзі коштами колезького асесора М. Й. Парпури. Здійснюючи видання, та ще й власним коштом, Максим Парпура керувався благородною метою – дати можливість своїм землякам ознайомитися з перлиною української літератури. У 1808 р. з’являється друге видання перших трьох частин, а в 1809 р. поема виходить у чотирьох частинах, уже підготовлена до друку її автором. І. Котляревський зробив правку перших трьох частин, а в третій помістив свого уявного кривдника, зневажливо охрестивши узагальненим прізвищем відомого у ті часи в Україні кримінального злочинця – “мацапурою” і звинувативши в тому, що Парпура “чужеє оддавав в печать”, а тому вартий бути показаним грішником у сцені пекла. Матеріальні видатки на друк цього видання “Енеїди” узяв на себе князь С. Кочубей, земляк поета, якому за спонсорську допомогу автор і присвятив поему. Повністю “Енеїда” була видана в Харкові у 1842 р. Ізмаїлом Срезневським.
У 1805 р. Іван Петрович створив оду “До князя Куракіна” з виразними антикріпосницькими висновками. Можливо, в І. Котляревського були й інші поезії, але зараз про них не відомо нічого.
Цікаво знати!
У походах зустрічався із колишніми запорожцями, які в 1806-1807 рр. масово поверталися з Туреччини, де знайшли прихисток після того, як російська цариця зруйнувала Запорозьку Січ. Як свідчить С. Стеблін-Камінський, автор першої біографії І. Котляревського, гребці-запорожці, переправляючи російську армію через Дунай, впізнали в І. Котляревському земляка, а коли довідалися, хто перед ними, навперебій пропонували йому посаду “старшого”, оскільки поетова “Енеїда” незнаними шляхами дійшла аж до них.
“… Величезна популярність його творів розбуркала інтелектуальні сили, що дрімали до того часу серед українського громадянства. Про їх існування нагадало перше ж друковане видання “Енеїди” красномовною присвятою од видавця М. Парпури: “Любителям малороссійскаго слова усерднєйше посвящається””.
Сергій Єфремов
Дванадцять років, віддані військовій службі, не принесли капітанові Котляревському ні кар’єрного росту, ні слави. У січні 1808 р. він подав у відставку. Марно Іван Петрович шукав посади в Петербурзі й пробував видати свій геніальний твір. Довелося вертатися в Полтаву до старої матері і вдовольнятися тією роботою, яку могла запропонувати рідна провінція. Тож І. Котляревський погодився на посаду наглядача Будинку виховання дітей бідних дворян, а свій хист сатирика реалізував, видаючи рукописний журнал “Полтавська муха”.
У середині 1812 р. І. Котляревський знову повертається до військової служби: за дорученням генерал-губернатора він повинен був сформувати п’ятий козацький полк для війни з Наполеоном. За успішне виконання завдання І. Котляревського нагородили медаллю на честь переможного завершення війни, хоча безпосередньої участі в боях він не брав.
“Енеїда” І. Котляревського стала прекрасним збірником відомостей з народного життя, побуту, вірувань. Саме в ній сміливими паростками пробивався український романтизм як нова літературна течія. Те, що перша публікація “Енеїди” в 1798 р. вважається етапною датою, а її автора справедливо називають зачинателем нової української літератури, має під собою всі підстави: це перший твір, написаний живою народною, а не книжною давньоукраїнською мовою, а до того ж – твір високохудожній, патріотичний, серйозний за всієї сміхової “кумедності” пародійного жанру.
Цікаво знати!
Про популярність “Енеїди” свідчить і той факт, що коли після виступу декабристів на Сенатській площі царський уряд узявся вишукувати всіх можливих спільників і у списку виявилося ім’я українського поета, хтось із чиновників “ненавмисно” пропустив прізвище І. Котляревського, власне, дав можливість поетові належно підготуватися до обшуку й знищити все, що могло виявитися компроматом і спричинитися до арешту та ув’язнення.
Не менш цінною за “Енеїду” стала й перша ластівка української драматургії – п’єса “Наталка Полтавка”. Якщо “Енеїду” багато хто з прогресивних сучасників І. Котляревського вважав тільки пам’ятником українській мові, яка царськими заборонами була приречена на неминуче згасання, то поява п’єс “Наталка Полтавка” і “Москаль-чарівник” вселяла народові надію на його безсмертя, а російським скептикам однозначно доводила, що творчість геніального сміхотворця не епілог, а тільки пролог до великої нової української літератури, основоположником якої незабаром став національний геній – Тарас Шевченко.
Цікаво знати!
У 1817-1821-х рр. І. Котляревський керував Полтавським театром. Коли він побачив на сцені молодого Михайла Щепкіна, тоді ще артиста-кріпака, який прибув до Полтави у складі Харківської театральної трупи, то вирішив написати такий драматичний твір, у якому цей актор міг би віртуозно зіграти одну з найскладніших чоловічих ролей.
Цікаво, що під час першої постановки роль Наталки у створеній І. Котляревським п’єсі мала грати акторка, яку всі в Полтаві вважали нареченою автора, – красуня Тетяна Пряженківська. Під час репетицій вона старалася якнайвдаліше ввійти в образ вродливої, розумної і сильної характером героїні, щоб І. Котляревський належно оцінив її талант. Та сталося так, що напередодні прем’єри занедужала старенька мати поета. Творець “Наталки Полтавки”, звісно, розривався між двома бажаннями: нагодою переконатися у схвальній реакції публіки й обов’язком сина не відходити від ліжка хворої неньки. Коли ж письменник повернувся додому з театру, живою матір уже не застав. Через цю трагічну подію він так і не одружився.
Помер Іван Котляревський 10 листопада 1838 р., перед смертю відпустивши на волю всіх своїх кріпаків. Раніше він цього просто не міг зробити: за такі вчинки в Росії, приписуючи крамолу вільнодумства, навіть дуже впливових дворян карали тюрмою або засланням. Проводжала в останній путь Івана Петровича вся Полтава.
У рік смерті І. Котляревського Тарас Шевченко написав вірш “На вічну пам’ять Котляревському”. Наприкінці літа 1903 р. в Полтаві урочисто відкрили пам’ятник роботи скульптора Леоніда Позена. У середині ХХ ст. було відреставровано садибу поета і відкрито в Полтаві літературно-меморіальний музей.
Леонід Позен. Пам’ятник І. Котляревському в Полтаві (1903)
Діалог із текстом
1. Де і коли народився І. Котляревський? Чому його дворянське походження деякі дослідники вважають сумнівним?
2. Що ви можете сказати про військову кар’єру І. Котляревського? Чому він не знайшов собі місця в російській столиці?
3. У яких політичних умовах в Україні І. Котляревський писав поему “Енеїда”? Коли автор остаточно зрозумів, що йому вдалося створити надзвичайно популярний твір?
4. Як ви ставитеся до того, що І. Котляревський був невдоволений учинком Максима Парпури, який за власні кошти видав три перші частини “Енеїди”? Що стало причиною невдоволення автора: а) порушення авторських прав; б) публікація незавершеного твору; в) страх перед карою царського уряду за українську патріотичну ідею та гостре розвінчання панської вседозволеності, визискування, шахрайства, підлості і нечуваного хабарництва, а також обману й приниження державними чиновниками простолюду в суспільстві?
5. Аргументовано доведіть або спростуйте одне з тверджень: а) “Енеїда” І. Котляревського – це перший твір нової української літератури; б) “Енеїда” І. Котляревського – останній твір давньої української літератури.
6. Що цікавого ви довідалися про щасливий шлях “Енеїди” І. Котляревського до українського читача? Чи мала українська мова твору, а не тільки зміст і художні образи, вирішальну роль у цьому? Чому, на вашу думку, національна література повинна творитися мовою свого народу?
7.Розкажіть про ймовірний поштовх до написання п’єси “Наталка Полтавка”.
8. Що саме ви дізналися про театр у Полтаві, драматичні твори І. Котляревського і актора-кріпака Михайла Щепкіна?
9. Чому Іван Котляревський – лише зачинатель, а основоположник нової української літератури – Тарас Шевченко?
10. Прочитайте п’єсу І. Котляревського “Москаль-чарівник” і зробіть усний виступ про неї. У своїй розповіді зверніть увагу на те, що характери українців у цьому творі колоритні, яскраві, цілісні, що головні герої Михайло й Тетяна є представниками нації, яка навіть у часи російської колонізації не втратила своєї гідності й честі, а тому намагаються дати рішучу відсіч усім, хто намагається ображати й висміювати їх як “малоросів”.
Діалог із науковцем
Сергій Ефремов
КОТЛЯРЕВСЬКИЙ ТА ЙОГО ШКОЛА
Бувають в історії народів дати, які немовби розривають надвоє їхнє життя і кладуть межу високу посеред рівного шляху історичних подій… Ми маємо таку історичну дату, – це пам’ятний в історії України рік 1798. Того року прилетіла перша ластівка українського національного відродження – невеличка книжка, од якої не тільки початок нового українського письменства рахуємо, а й новий етап позначаємо в історії українського народу. Народ був тією матеріальною підвалиною, на якій заснував свою діяльність батько нового українського письменства.
Із творів Котляревського видно, що з нього був свідомий український народолюбець – не на теперішню мірку, а так, як можна було тоді бути свідомим… П’єси Котляревського “Наталка Полтавка” і “Москаль-чарівник” – тенденційні, бо написав він їх на те, щоб у художній формі дати апологію українського народу перед недотепною карикатурою й образливими вигадками писак, що не цурались “модного в то врємя осмєиванія малороссов”. “Наталка-Полтавка” та “Москаль-чарівник” являють собою ніби полеміку й протест проти невдалих екскурсів у сферу українського побуту російських письменників.
Та з’явилася ціла низка письменників, що не тільки писати по-українськи почали під впливом Котляревського та його прикладом заохочені, але й буквально його наслідували… Своїми невдатними спробами ці письменники довели того, що витворився був на все українське письменство погляд, як на грубе варнякання, просторікувату забавку.., і справжні письменники тоді ж таки не жартома мусили доводити, що українська мова здатна й до серйозної творчості та поважних творів. Необачні наслідувачі кинули, нарешті, й на самого Котляревського темну пляму, хоч він найменше винуватий був за ту безглузду “котляревщину”, і аж новішим уже часам у певній історичній перспективі – видно стало, що одно – Котляревський, а інше – “котляревщина”.
Драматурги, маючи перед очима поважну “Наталку Полтавку”, зуміли вдержатися в межах літературної пристойності, а вже що віршописці, то зовсім пустились були берега, окарикатуривши по саме нікуди сатиричну сторону “Енеїди”. Писали вони здебільшого в 30-х та 40-х роках ХІХ ст., коли в українському письменстві буйно розрісся романтизм і Квітка вже дав зразки художньої повісті, коли залунали вже навіть перші співи Шевченкової музи.
З цього перехрестя, перетворюваного на національній основі, й склався в 20-40-х роках ХІХ ст. наш літературний набуток передшевченківської доби.
1. Що вас найбільше вразило в цій літературознавчій статті? Чому?
2. Чи допомогла вам стаття С. Єфремова належно зрозуміти життєвий шлях, а також роль і місце І. Котляревського в українській літературі?
3. Чому “котляревщина” як надання українській літературі місця низького, лише розважального, виявилася досить небезпечною?
(2 votes, average: 3.00 out of 5)