ОСОБИСТІСНА ЛІРИКА Т. ШЕВЧЕНКА ПЕРІОДУ АРЕШТУ Й ЗАСЛАННЯ ТА ПІСЛЯ ПОВЕРНЕННЯ З НЬОГО – ТАРАС ШЕВЧЕНКО (1814-1861) – НОВА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА(КІНЕЦЬ ХVIII – ПЕРША ПОЛОВИНА ХІХ ст.)
Заарештованого у квітні 1847 р. Т. Шевченка доправили в Петербург у каземат Третього відділу царської канцелярії. Одначе навіть у похмурих застінках тюрми поет потайки писав вірші. Шедевром поетової лірики цього періоду вважають написаний у казематі автологічний вірш-ідилію “Садок вишневий коло хати…”.
У його рядках – і Шевченкова дитяча мрія про щасливу родину, і закладений у фольклорі архетип єдності різних поколінь роду, і біблійне відлуння святого сімейства. Це – основа української світобудови, українського доброго ладу, побудованого на гармонії в душі, родинних взаєминах, стосунках людини з довкіллям, іншими людьми.
“… Перший рядок торкає смисл зору, другий – слуху, третій – зору і дотику, четвертий – зору і слуху, а п’ятий – знову зору і дотику; спеціально-кольористичних акцентів нема зовсім, а проте цілість – український весняний вечір – встає перед нашою уявою з усіми своїми кольорами, контурами й гуками як жива”.
Іван Франко
Автологічний вірш – це така поезія, у якій усі слова вжиті поетом тільки в прямому значенні, тому художні засоби, зокрема епітети й метафори, практично відсутні.
Незважаючи на це, автологічні вірші переважно функціонують лише завдяки архетипним образам – таким найстарішим сакральним і природним для окремої нації деталям пейзажу, побуту, етики, родинних стосунків, які збуджують уяву й спонукають читачів сприймати зображене близько до серця. Саме ці поезії найбільш милі серцю і найзрозуміліші для представників нації. Такими рідними, своїми, тобто майже генетично закладеними, а тому архетипними образами у вірші “Садок вишневий коло хати…” є розквітлий сад, мати, яку поважають і слухаються всі в родині, спів дівчат і тьохкання соловейка.
Марина Михайлошина. Ілюстрація до вірша Т. Шевченка “Садок вишневий коло хати.” (“Дитячий кобзар”, Видавництво Старого Лева, 2012)
Центр усього дійства, що нагадує зміну кадрів, указаний кілька разів: події відбуваються коло хати. У цій невеличкій за розміром поезії, як у зерні, з якого виростає колос, уміщене ядро української моделі життєустрою: поет звеличує родину, природний лад життя з насущними потребами праці й відпочинку.
У невольничій поезії Шевченка мотиви самотності, туги за Україною набувають ще вищої тональності. Вони звучать і в низці віршів, написаних унаслідок звернення до народної пісні, і творах на історичну тематику, і віршах автобіографічного характеру. Поезія “Самому чудно. А де ж дітись?” (1847) сповнена гірких і тривожних роздумів про неволю й власне майбутнє. Своє безталання ліричний герой ототожнює з долею інших засланців – “невольників і сиріт”. Мотив самотності межує з відчаєм: два змістові центри вірша – “на чужині на самоті” – посилюють відчуття замкнутого простору – “взаперті”, водночас контрастуючи із безмежжям “степу безкрайого за Уралом”.
До виразно автобіографічних літературознавці відносять поезії трагічно-драматичного звучання “І виріс я на чужині…” (1848) та “Якби ви знали, паничі…” (1850), адже образи найближчих родичів Тараса Григоровича – батька і матері – у цих творах списані поетом із власних батьків. Думки про Україну приходять до поета то з гіркими спогадами про тяжке дитинство, то зі згадками про побачене там під час першої поїздки на Батьківщину. Поезія “І виріс я на чужині…” переповнена враженнями від перебування в рідній Кирилівці в 1843 р. Контрастом до чудової природи постає у вірші земне пекло, створене на “славній Україні” лукавими панами.
Триптих “Доля”, “Муза”, “Слава” – вірші, що становлять емоційно-смислову єдність, написані в одному творчому пориві 9 лютого 1858 р. в Нижньому Новгороді. Ліричний герой у цих художніх текстах виразно еволюціонує і піднімається до висоти філософа життя.
Поетичний твір “Доля” за жанром – лірична медитація.
Лірична медитація – це форма філософської лірики: вірш, у якому поет висловлює свої роздуми над проблемами життя і смерті, над пережитим. Такі поезії часто будуються на психологічному самоспостереженні, у формі внутрішнього монологу з самим собою чи уявним співрозмовником.
Микола Бондаренко. Останні вірші Кобзаря (1989)
Поет небезпричинно підсумовує пройдений життєвий шлях, звертаючись до персоніфікованого образу Долі: “Мій друже вбогий, нелукавий!”. Особливої щирості тону надає використання улюблених епітетів Шевченка – “вбогий”, “нелукавий”, а вживання заперечної форми (нелукавий – замість щирий) творить максимально насичену емоційну атмосферу. У цей монолог-звернення ліричного героя вкраплюється діалогічне мовлення Долі, її обіцянка: “З нас будуть люди”. Ліричний герой не докоряє, тільки з гіркотою нагадує: “А ти збрехала”. Поетова доля, як і його сумління, безкомпромісна: “Ми просто йшли; у нас нема / Зерна неправди за собою”.
Надзвичайно містка Шевченкова метафора, трансформована з народнопісенної творчості, водночас поєднана із заперечною формою, здатна створити високий пафос вірша – сповіді перед собою й посланцями з вічності: Долею, Музою, Славою, які в Шевченкових творах такі ж вагомі й важливі, як Воля і Добро. Це ті міцні підвалини, на яких тримається український світ Кобзаря від його ранньої лірики до останніх віршів.
Поетична творчість Т. Шевченка після повернення із заслання характеризується переважанням інтимно-філософської (медитативної) лірики. Іноді з-під поетового пера з’являються навіть ліричні медитації політичного змісту (“Я не нездужаю, нівроку…”). Глибокий психологізм, автобіографізм прикметний і для творів інтимного плану, що були написані в час і після фатального кохання поета до Ликери Полусмак. Історія виникнення цього почуття й гіркого розчарування знайшла своє поетичне вираження в низці творів: “Росли укупочці, зросли…”, “Ликері”, “Барвінок цвів і зеленів…”, “Л.”. Ліричний герой цих творів переживає всі відтінки болючої драми: від надії на створення щасливої родини, висловленої в піднесено-урочистих рядках притчевої форми (“Росли укупочці, зросли…”), до щемливого жалю за сном, що не збувся (“Барвінок цвів і зеленів…”), а відтак сповідається рядками, сповнених відчаю й самотності (“Якби з ким сісти хліба з’їсти…”).
Медитацію “Росли укупочці, зросли…” (червень 1860 р.) Шевченко написав після знайомства з Ликерою Полусмак. Його уява вже малювала гармонію родинного життя, і передчуття щастя вилилося поетичними рядками майже молитовного змісту. Поезія складається з двох частин: у першій автор малює образ ідеальної подружньої пари, таких собі українських Філемона й Бавкіду – біблійне подружжя, що зуміло крізь роки пронести святість родинних стосунків. Друга частина – думки ліричного героя, висловлені в молитовній формі, про цінність подружжя і людського життя взагалі.
Безперечно, вірш “Росли укупочці, зросли.” – автобіографічний, однак не варто ототожнювати самого Т. Шевченка з ліричним героєм поетичного твору, ставити між ними знак абсолютної рівності. Вірш не слід розглядати як частинку реальної біографії поета, оскільки лірика – це розповідь “про свій час і про себе в цьому часі”. У переживаннях ліричного героя кожен читач пізнає власні переживання. І якщо стосунки з Ликерою не мали щасливого фіналу, як ідеться у вірші, то для читачів поезії (і на час написання твору, і сьогодні, і в майбутньому) не настільки важливо, що спонукало до народження цих рядків. Набагато важливіше інше: глибинне філософське, ліричне звучання, їхня здатність торкнутися струн людської душі. Саме тому, що поетичний геній Т. Шевченка в його медитативній ліриці виливається у світовідчутті, настроях, переживаннях ліричного героя, здатного розкрити найглибші, найщиріші, найсокровенніші думки й почуття людини, його поезія володіє такою силою емоційного впливу.
Тарас Шевченко. Портрет Ликери Полусмак (1860)
Діалог із текстом
1. Чому мотиви поетичних творів, написаних Шевченком за час перебування під слідством, надзвичайно різноманітні?
2. З якої причини Іван Франко назвав саме українську хату центром поетичного світу в поезії “Садок вишневий коло хати…”?
3. Чим суголосні, а чим – відмінні вірші Т. Шевченка “І виріс я на чужині…” та “Якби ви знали, паничі…”? Якими показано кріпаків і кріпацтво в Україні?
4. Яка роль у створенні настроєвої тональності вірша “І виріс я на чужині…” художніх образів “найкращеє село”, “поклони тяжкії”, “доля добрая”?
5. Який прийом використовує поет, щоб показати жахливу картину зубожіння кріпаків? Як саме змальовані люди? Яку рису своїх земляків засуджує поет?
6. Порівняйте картину українського села, змальовану в поезіях “І виріс я на чужині.” та “Якби ви знали, паничі…”, із поезією “Садок вишневий коло хати…”. Чому колористика запропонованих вам для зіставлення й порівняння творів разюче відмінна?
7. Знайдіть у другій частині вірша “І виріс я на чужині.” метафору, розкрийте її роль в ідейно-художньому спрямуванні твору.
8. Знайдіть рядки, у яких звучить ідея поезії “І виріс я на чужині…”.
9. Прочитайте триптих “Доля”, “Муза”, “Слава”. Чому ці знакові поезії мають певний зв’язок із Шевченковим “Заповітом”?
10. Пригадайте, що таке образ-символ. Розкрийте символічні образи Долі, Музи і Слави на основі віршів Т. Шевченка.
11. Що ви знаєте про долю з фольклорних джерел? Чим відрізняється Шевченкова інтерпретація цього образу від народної?
12. Доведіть, що поезія “Доля” – лірична медитація.
13. Як передано плин часу в поезії Т. Шевченка?
14. Пригадайте, що таке притча. Що саме надає поезії “Доля” притчевого відтінку?
15. Порівняйте поезії “Ми вкупочці колись росли.”, “Зійшлись, побрались, поєднались.” та “Росли укупочці, зросли…”. Визначте жанр цих творів.
16. Підготуйте виступ на тему: “Яким уявляв Шевченко родинне щастя?” Обов’язково згадайте, як відбились у Шевченкових поезіях національні і загальнолюдські цінності.
Діалоги текстів
1. У яких художніх творах та біографіях митців, що їх ви вивчали в попередніх класах, ви вже зустрічалися з образами-символами Слави, Долі, Музи?
2. Чи опрацьовували ви взірці ліричних медитацій на уроках зарубіжної літератури? Чим вони вас зворушили?
3. Хто з ваших улюблених українських та зарубіжних митців міг би повторити ці слова Т. Шевченка:
Ми не лукавили з тобою,
Ми просто йшли; у нас нема
Зерна неправди за собою?
Чи кожен поет наприкінці свого життєвого шляху має право на такий висновок? Свою відповідь належно аргументуйте.
Мистецькі діалоги
1. Порівняйте малюнок Марини Михайлошиної (с. 231) і вірш Т. Шевченка “Садок вишневий коло хати…”. Чи суголосний настрій картини із настроєм поезії? Які засоби художньої виразності використовує для цього мисткиня?
2. Детально опишіть картину художника Миколи Бондаренка “Останні вірші Кобзаря” (с. 232). Чому художник дав своєму полотну саме таку назву?
3. Розгляньте портрет Ликери Полусмак, виконаний Шевченком-художником (с. 233). Доведіть, що він малював кохану з величезною любов’ю.
4. Розгляньте картину Миколи Мазура (1948-2015) “Доля”. У якому образі постає вершителька людських доль на цій картині? Що саме, на вашу думку, вона несе у величезному мішку?
Микола Мазур. Доля (1989)
(1 votes, average: 5.00 out of 5)