Доля – Ліричні роздуми поета – Тарас Шевченко (1814-1861) – Література українського романтизму – Нова українська література

Ти не лукавила зо мною,

Ти другом, братом і сестрою

Сіромі стала. Ти взяла

Мене, маленького, за руку

І в школу хлопця одвела

До п’яного дяка в науку.

– Учися, серденько, колись

З нас будуть люде, – ти сказала.

А я й послухав, і учивсь,

І вивчився. А ти збрехала.

Які з нас люде? Та дарма!

Ми не лукавили з тобою,

Ми просто йшли; у нас нема

Зерна неправди за собою.

Ходімо ж, доленько моя!

Мій друже вбогий, нелукавий!

Ходімо дальше, дальше слава,

А слава – заповідь моя.

1858

Аналізуємо художній твір

1. Де й коли поет написав вірш “Доля”?

2. Яким є жанр цього твору?

3. З якими поезіями “Доля” поєднана в цикл?

4. Про що згадує ліричний герой поезії?

5. Як він ставиться до своєї долі?

6. Як ви розумієте останні рядки поезії?

7. Пригадайте твори зарубіжної літератури, у яких розкривається тема долі поета.

МРІЯ ПРО ЩАСТЯ

Заслання, а потім роки самотнього життя в російській столиці забрали в Шевченка багато фізичних і душевних сил, однак не позбавили його життєвого оптимізму. Поет продовжував мріяти про особисте щастя. Ці мрії відобразились у ліричному творі “Росли, укупочці зросли…” (1860).

Для поета, який засуджував зло і звеличував красу материнства, ідеалом особистого життя була родина, заснована на взаємній любові й повазі. Ліричний герой твору вірить у можливість ідеального шлюбу навіть у недосконалому світі, бо двоє щирих людей завжди здатні створити свій затишний куточок добра й любові, захистити його від усіх загроз і зберегти у випробуваннях.

Автор захоплюється тими простими людьми, які попри все зберігають душевну чистоту, любов і вірність у подружньому житті. Своє визнання їхньої духовної величі він передає у формі стилізованого молитовного прохання: “Подай же й нам, всещедрий Боже! / Отак цвісти, отак рости, / Так одружитися і йти, / Не сварячись в тяжкій дорозі, / На той світ тихо перейти”. У цих словах прочитується ще й сум ліричного героя, якому болить його самотність. Він теж мріє про щастя і не втрачає віри в можливе здійснення ідеалу.

У своїй особистісній ліриці Т. Шевченко постає максимально відвертим. Він захоплюється красою простих і чесних людей, ідеалізує подружнє життя й родинний затишок, щиро й нелукаво веде діалог із долею. При цьому його проникливе слово не лише по-мистецькому довершене, воно по-справжньому правдиве й людяне.




1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Доля – Ліричні роздуми поета – Тарас Шевченко (1814-1861) – Література українського романтизму – Нова українська література