КАТЕРИНА (1838) – ТАРАС ШЕВЧЕНКО (1814-1861) – ЛІТЕРАТУРА УКРАЇНСЬКОГО РОМАНТИЗМУ – НОВА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

Поему “Катерина” Т. Шевченко написав у 24-річному віці, отже, життєвий досвід поета був не такий і великий, проте у творі відчувається рука вже досвідченого майстра й людини. Образ жінки-кріпачки був близький поетові й трагічний: багатостраждальною була доля його матері, яку “у могилу /Нужда та праця положила”, і рідних сестер, у яких “у наймах коси побіліють”.

Поема розповідає про трагічну долю покритки й дитини-безбатченка в умовах кріпосного суспільства, у якому норми народної моралі були надто жорстокі. Відомо, як у той час ставилися до матерів, які народжували позашлюбних дітей: їх цуралися навіть батьки. Однак не Т. Шевченко: він не тільки не цурається зганьблених жінок, а й стає на їхній захист.

Катерина продовжує любити свого офіцера-кривдника, до останньої миті плекає надію на те, що в ньому переможе людяність:

“Любий мій Іване!

Серце моє коханеє!

Де ти так барився?”

Та до його… За стремена…

У відповідь на теплі слова, у яких немає й тіні докору, лунає навіть не жорстокість, а приниження й огида:

Ф. Коновалюк. Ілюстрація до поеми Т. Шевченка “Катерина”

“Дура, отвяжися!

Возьмите прочь безумную!”

У розпачі Катерина скоює страшний гріх – накладає на себе руки, порушивши волю Всевишнього, і до того ж прирікає на вірну смерть свого сина. В авторських інтонаціях і відступах не звучать звинувачення й докори нещасній жінці, навпаки – Т. Шевченко її, грішну, жаліє.




1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.50 out of 5)

КАТЕРИНА (1838) – ТАРАС ШЕВЧЕНКО (1814-1861) – ЛІТЕРАТУРА УКРАЇНСЬКОГО РОМАНТИЗМУ – НОВА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА