Кавказ – Викриття російських колонізаторів у поемі “Кавказ” – Тарас Шевченко (1814-1861) – Література українського романтизму – Нова українська література
ІСТОРІЯ СТВОРЕННЯ
Поему “Кавказ” Т. Шевченко присвятив світлій пам’яті свого приятеля Якова де Бальмена. Вони познайомились у 1843 році на Полтавщині й відтоді стали добрими друзями. Де Бальмен був талановитим художником, малював ілюстрації до творів Т. Шевченка. Йому довелося брати участь у війні, яку Російська імперія вела на Кавказі. Шевченків товариш загинув в одному з військових походів улітку 1845 року. Звістка про це боляче вразила поета, його скорбота позначилась на виборі епіграфа – рядків із книги біблійного пророка Єремії. Оплакуючи побратима, автор поеми шукав відповідь на непросте питання: хто ж є справжнім винуватцем цієї трагедії? Замість погребального плачу або траурної епітафії Т. Шевченко написав глибокий, складно організований твір, що поєднав авторські монологи дуже різного настроєвого забарвлення. Емоційна реакція поєдналась у поемі з роздумами про потворний характер російського самодержавства. За своєю викривальною силою твір нагадує інвективу – гостре звинувачення, пристрасний осуд загарбницьких воєн.
Опрацьовуємо прочитане
1. Ким був Яків де Бальмен?
2. Коли і як він загинув?
3. Як до цього поставився Т. Шевченко?
4. Звідки автор узяв епіграф?
5. Які риси інвективи має твір?
Кавказ
Поема
(Уривок1)
Искреннему моему Якову де Бальмену
Кто даст главе моей воду,
И очесемъ моимъ источникъ слезъ,
И плачуся и день и нощь о побиенныхъ…
Иеремии, глава 9, стих 1
За горами гори, хмарою повиті,
Засіяні горем, кровію политі.
Споконвіку Прометея
Там орел карає,
Що день божий добрі ребра
Й серце розбиває.
Розбиває, та не вип’є
Живущої крові –
Воно знову оживає
І сміється знову.
Не вмирає душа наша,
Не вмирає воля.
І неситий не виоре
На дні моря поле.
Не скує душі живої
І слова живого.
Не понесе слави Бога,
Великого Бога.
Не нам на прю з Тобою стати!
Не нам діла Твої судить!
Нам тілько плакать, плакать,
Плакать
І хліб насущний замісить
Кровавим потом і сльозами.
Кати знущаються над нами,
А правда наша п’яна спить.
Коли вона прокинеться?
Коли одпочити
Ляжеш, Боже, утомлений?
І нам даси жити!
Ми віруєм Твоїй силі
І духу живому.
Встане правда! Встане воля!
І Тобі одному
Помоляться всі язики
Вовіки і віки.
А поки що течуть ріки,
Кровавії ріки!
За горами гори, хмарою повиті,
Засіяні горем, кровію политі.
Отам-то милостивії ми
Ненагодовану і голу
Застукали сердешну волю
Та й цькуємо. Лягло костьми
Людей муштрованих чимало.
А сльоз, а крові? Напоїть
Всіх імператорів би стало
З дітьми і внуками, втопить
В сльозах удов’їх. А дівочих,
Пролитих тайно серед ночі!
А матерних гарячих сльоз!
А батькових старих, кровавих,
Не ріки – море розлилось,
Огненне море! Слава! Слава!
Хортам, і гончим, і псарям,
І нашим батюшкам-царям
Слава.
І вам слава, сині гори,
Кригою окуті.
І вам, лицарі великі,
Богом не забуті.
Борітеся – поборете,
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!
Чурек1І сакля2 – все твоє,
Воно не прошене, не дане,
Ніхто й не возьме за своє,
Не поведе тебе в кайданах.
А в нас!.. На те письменні ми,
Читаєм Божії глаголи!..
І од глибокої тюрми
Та до високого престола –
Усі ми в золоті і голі.
До нас в науку! Ми навчим,
Почому хліб і сіль почім!
Ми християне; храми, школи,
Усе добро, сам Бог у нас!
Нам тілько сакля очі коле:
Чого вона стоїть у вас,
Не нами дана; чом ми вам
Чурек же ваш та вам не кинем,
Як тій собаці! Чом ви нам
Платить за сонце не повинні!
Та й тілько ж то! Ми не погане,
Ми настоящі християне,
Ми малим ситі!.. А зате!
Якби ви з нами подружили,
Багато б дечому навчились!
У нас же й світа, як на те –
Одна Сибір неісходима,
А тюрм! а люду!.. Що й лічить!
Од молдаванина до фіна
На всіх язиках все мовчить,
Бо благоденствує! <…>
1845
1 Чурек – прісний хліб кавказьких горців.
2 Сакля – житло горців.
ОБРАЗ ПРОМЕТЕЯ
“Кавказ” – не лише сумний твір, написаний на смерть друга, і не лише сатиричне викриття російського самодержавства. Це заперечення зла, яке засліплює людей облудою й лицемірством. Своє завдання поет вбачає в тому, щоб указувати на прояви зла, викривати його підступність і водночас стверджувати неминучу перемогу добра. У цьому полягає особливість Шевченкової сатири, якій властиві переходи від ствердження до викриття, від піднесеного до саркастичного тону. Автор висміює лицемірство колонізаторів і водночас співчуває повстанцям, які чинять спротив загарбникам. Нескореність народу представлена символічним образом Прометея. Згідно з античним міфом, цей титан заради людей викрав вогонь з Олімпу, за що був прикутий до скелі в горах Кавказу й приречений на страждання. Це один із “вічних образів”, тобто таких, що не втрачають своєї актуальності впродовж століть. Вічні образи символізують певні людські риси, які можуть бути властивими також і всьому народу. Із Прометеєм пов’язані волелюбність, героїчна самопожертва й сила духу. Цей образ автор співвідносить зі становищем народів Кавказу й позначає їхню нескореність у боротьбі за волю. Авторські симпатії цілком на боці повстанців, які захищають свою рідну землю: “Борітеся – поборете, / Вам Бог помагає! / За вас правда, за вас сила /І воля святая!”
Опрацьовуємо прочитане
1. Які образи називають “вічними”?
2. Ким є Прометей в античній міфології?
3. За що його покарав Зевс?
4. Що символізує образ Прометея в поемі?
5. З якими словами автор звернувся до кавказьких повстанців?
АВТОРСЬКІ МОНОЛОГИ
Уся поема “змонтована” з різних монологів і різних голосів. Одні відображають пряму авторську позицію, інші відтворюють колективний знеособлений голос імперського “ми”, з яким полемізує поет. Автор почергово звертається до кількох адресатів: до Бога з наріканням на панування зла у світі, зі словами підтримки – до повстанців, до прихильників імперії – з викриттям їхнього лицемірства, до Христа – з низкою риторичних питань (“За кого ж ти розіп’явся, /Христе, сине Божий?”), нарешті, завершує поему слово до загиблого товариша.
У сатиричному змалюванні імперської політики автор вдається до різних прийомів, але найбільше він використовує іронію: приховану насмішку, яка в багатьох випадках сягає саркастичного – злого, уїдливого викриття. Цитуючи голоси прихильників імперії, поет розкриває фальш пропагандистських тверджень про нібито просвітницьку місію росіян, які завойовують чужі землі.
Автор висміює лицемірну суть “благоденствія”, яке насправді тримається на насильстві й поневоленні. Так само саркастично характеризується російська церква, яка на ділі є одним із засобів імперської колоніальної політики. Насправді за велемовними словами церковників стоять не любов та істина, а ненажерливість, нестримна жадоба збагачення: “Суєслови, лицеміри / Господом прокляті. / Ви любите на братові / Шкуру, а не душу!”
У поемі піднесений виклад змінюється саркастичним і навпаки, а потім, наприкінці твору, заступається мінорною інтонацією. Поет може бути непримиренним противником зла й одночасно людиною з особливою здатністю до справжньої християнської любові та співчуття. Звертаючись до побратима, він веде з ним останню душевну розмову: “О друже мій добрий! Друже незабутий! /Живою душею в Украйні витай, /Літай з козаками понад берегами, / Розриті могили в степу назирай”.
Аналізуємо художній твір
1. Як скомпонована поема?
2. До яких адресатів звертається автор?
3. Який тип насмішки переважає у творі?
4. Чому поет зневажливо ставиться до російських церковників?
5. З якими словами звернувся він до загиблого товариша?
УЗАГАЛЬНЕНА ІДЕЯ ТВОРУ
У поемі “Кавказ” Т. Шевченко виходить поза межі української тематики. Він засуджує колоніальну імперську політику щодо інших народів, які, подібно до українського, зазнали жорстокого національного гноблення. Автор продовжив розвивати тему національно-визвольного повстання як дієвого засобу в досягненні національної свободи. Узагальненою ідеєю твору є важлива думка: краще загинути в боротьбі, аніж прийняти фальшиві цінності й перетворитися на покірного раба.
Аналізуємо художній твір
1. Чому поет розповідає у творі про життя чужого народу?
2. Чи підтримує автор національно-визвольну боротьбу?
3. У чому полягає ключова ідея твору? Чи є актуальною ця ідея сьогодні?
Україна і світ
Одна з вершин на північному схилі Кавказьких гір має назву Пік Шевченка. Ім’я поета дали їй українські альпіністи, що підкорили безіменну вершину 1939 року. Висота Піку Шевченка 4200 м.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)