ПОВІСТЬ ІНСТИТУТКА – МАРКО ВОВЧОК (1833-1907) – НОВА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА(КІНЕЦЬ ХVIII – ПЕРША ПОЛОВИНА ХІХ ст.)
Своєрідним продовженням “Народних оповідань” стала соціально-побутова повість “Інститутка”. Марко Вовчок почала її писати в 1859 р. у Немирові. Спочатку твір називався “Панночка”, проте письменниця змінила назву, таким чином підкреслюючи абсурдність суспільства, де часто неосвічені кріпаки морально вищі за своїх освічених панів.
У 1860 р. “Інститутка” була надрукована російською мовою в перекладі Івана Тургенєва на сторінках журналу “Отечественные записки”. Українською мовою повість вийшла з присвятою Т. Г. Шевченку в журналі “Основа” 1862 р. Жанр соціально-побутової повісті дозволив письменниці ширше, ніж у “Народних оповіданнях”, висвітлити проблему кріпацтва.
Соціально-побутова повість – це порівняно невеликий за обсягом твір (але значно більший за оповідання) з однією головною сюжетною лінією і двома-трьома другорядними; невеликою кількістю персонажів (до двадцяти) різного соціального стану, змальованих у типових умовах звичного їм побуту; події у соціально-побутовій повісті можуть тривати навіть до двадцяти п’яти років, як, наприклад, у “Миколі Джері” І. Нечуя-Левицького.
У повісті “Інститутка” зображено два покоління панів і два покоління кріпаків. Пани, як і кріпаки, – генетичні українці, тож стара пані, очевидно, пам’ятає із розповідей своїх старших родичів про те, як вільні люди ставали рабами інших вільних людей, ще донедавна рівних із ними перед законом і народною мораллю, тому й не особливо гнобить дівчат-кріпачок.
Ганна Синюк (Костенко). Конкурсна ілюстрація до повісті “Інститутка” (2015)
Вихована в інституті благородних дівчат, який у ті часи був прогресивним навчальним закладом для жінок, панночка від своїх заможних подруг ще в роки навчання наслухалася, як можна змусити кріпаків ставати покірними, чому треба вважати їх за справжніх рабів, тож безцеремонно втілює в життя програму дій типової майбутньої поміщиці, яка відзначатиметься жорстокістю. Поміщиця-внучка – типовий образ покруча й нікчеми, волею випадку вознесеного до рівня примітивного вершителя людських доль. Характер безіменної інститутки подано всебічно й виразно, але ні талантом, ні доброю вдачею, ні потребою поважати бодай рівних собі людей молода дворянка не наділена. Її краса – це, образно кажучи, краса мухомора, крокодила чи кобри, адже на жодну добру справу дворянка-інститутка не здатна. Вона – невичерпне джерело зла й несправедливості. Навіть у коханні панночка не проявляє найкращих людських рис, а лише егоїзм і самодурство.
Представники молодого покоління кріпаків, на відміну від терплячої бабусі-кріпачки, по-різному протидіють панським знущанням. Деяких молодих кріпаків, зокрема Назара й Прокопа, не лякає ні доля втікача, ні навіть довголітня служба в солдатах. Прокіп втішає згорьовану його відчайдушним учинком молоду дружину, що тепер хоч вона вільною буде. Заплатити двадцятьма п’ятьма роками солдатчини за волю коханої дружини – це подвиг сильної особистості, і на таке здатний далеко не кожен.
Усі події в повісті подаються крізь призму світосприйняття кріпачки Устини. Вона оповідає про своє сирітське життя, яке підпорядковане волі панів ще відтоді, як її малою дівчинкою взяли за панську покоївку.
Форма викладу від першої особи, тим паче – жінки, допомагає повніше й правдивіше відтворити жахливі картини кріпосницької дійсності. Усі персонажі твору особисто пережили те, про що розповідають.
З уст Устини читач довідується про найнесподіваніші способи панів знущатися зі своїх кріпаків: “Вона мене й щипає, і штирхає, і гребінцем мене скородить, і шпильками коле, і водою зливає, – чого, чого не доказує над моєю головонькою бідною!”. Непрямий спосіб характеристики персонажів подається через окрему деталь, жест. Наприклад, при змалюванні панночки згадується її постійна невдоволеність, лиховісний погляд. Портретні характеристики найчастіше даються короткими штрихами: Устина – “хорошая, вродливая”, Прокіп – “високий парубок, ставний”, одяг Катрі вказує на козацьке походження.
“В “Інститутці” Марка Вовчка зроблено спробу реалістично назвати речі своїми іменами, і це стало причиною зацікавлень нею не тільки в Україні. Традиційний конфлікт людської бідності з багатством письменниця раптом подвоює в силі: багатство в образі “освіченої” пані стає ще лютішим, а бідність в образах молодшого покоління кріпаків не мириться з наругою над ним і зважується на протест”.
Михайло Наєнко
Марія Крутоголова. Конкурсна ілюстрація до повісті “Інститутка” Марка Вовчка (2015)
Істотною особливістю творів Марка Вовчка є індивідуалізація образів-персонажів. Кожен із них – оригінальний характер: при змалюванні Устини письменниця зосереджує увагу на її внутрішньому світі; волелюбний Назар – це романтизована у народному дусі постать; непокірний, схильний до стихійного протесту Прокіп характеризується переважно через дії; Катря описується за допомогою зменшувально-пестливої лексики. Постать інститутки постійно змальовується сатиричними засобами й негативно забарвленою лексикою (“охижіла”, “пожерла”, “турляє”, “коверзує”, “вчепилася”).
Марко Вовчок створила цілу галерею образів селян-кріпаків (Устина, Прокіп, Катря, Назар, бабуся) і їх власників-поміщиків (стара пані, панночка, полковий лікар). Письменниця використовує прийом антитези, щоб зобразити тогочасні соціальні конфлікти й причини протестів селян. Важка праця кріпаків контрастує з неробством, паразитичним існуванням панства; щирість, доброта селян – з жорстокістю, свавіллям кріпосників; кохання Прокопа та Устини – з “чудними” і фальшивими панськими почуттями. Пейзажні картини протиставляються життєвим реаліям: “Цвіте хутір і зеленіє… Коли б же поглянув хто, що там коїлось, що там діялось. Люди прокидались і лягали плачучи, проклинаючи”. Однією із найтрагічніших картин є сцена побиття старої кріпачки, яка все своє життя служила панам. Це реалістичне зображення того, як минає доля людини, народженої в неволі.
У творі відчутне авторське ставлення до подій. Письменниця підбирає такі мовні засоби, які вказують на зневагу та осуд: панночка “репече”, “дзвякотить”. Пани, на відміну від кріпаків, узагалі не мають навіть імен, а згадка про здобуту панночкою освіту не вносить жодних позитивних характеристик: “Чого там панночки нашої не навчено, а найбільш, бачця, людей туманити!” Марко Вовчок вказує на те, що навіть нібито “добрі” пани-ліберали не в змозі нічого змінити на краще. Полковий лікар, одружившись із панночкою, дуже швидко піддався поганому впливу і перестав захищати своїх кріпаків від фізичних і моральних знущань. Кріпаки, на жаль, не спроможні на спільний протест. Вони лише висловлюють свою спонтанну непокору: Прокіп бажає помсти, але потрапляє в солдати, Назар втікає від пана, проте наражається на небезпеку бути впійманим і також поповнити собою лави рекрутів-новобранців, красива й розумна Катря божеволіє.
Творчість Марка Вовчка відіграла важливу роль у подальшому розвитку української реалістичної прози. Започаткований “Інституткою” напрям реалістичного зображення народного протесту розвинули Панас Мирний та Іван Білик у романі “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”. Своєрідним спадкоємцем волелюбного Назара став Микола Джеря з однойменної повісті Івана Нечуя-Левицького. Ольга Кобилянська стверджувала, що твори Марка Вовчка “з повним правом стали в ряд з найкращими творами світової літератури про селянство”. Хоча повість “Інститутка” має дуже спрощену фабулу, її з успіхом ставлять на українській сцені навіть у наш час.
“Крім викриття страхіть кріпацтва й вимоги його скасування, письменниця подає майстерні описи душевних і поетичних станів людини, особливо ж – її глибоке проникнення в таїни жіночої душі”.
Іван Франко
Діалог із текстом
1. Схарактеризуйте особливості прози Марка Вовчка.
2. Розкрийте поетику назви повісті Марка Вовчка “Інститутка”.
3. Які ознаки характерні для соціально-побутової повісті як жанру?
4. Доведіть, що групування персонажів не пішло на шкоду “Інститутці” Марка Вовчка.
5. Від першої особи розкажіть про життя одного з персонажів твору “Інститутка”, доведеного панночкою до відчаю.
Мистецькі діалоги
1. Розгляньте ілюстрації до повісті “Інститутка” Марка Вовчка. Яка з поданих репродукцій у підручнику вам найбільше імпонує? Чим саме?
2. У Тараса Шевченка і Марка Вовчка багато спільних тем показу страшних виразок тогочасного суспільства. Розгляньте картини Івана Їжакевича, вміщені в підручнику, і подумайте, до яких епізодів, наприклад, циклу “В казематі” чи поеми “Сон” (“У всякого своя доля…”) Кобзаря і колізій повісті Марка Вовчка “Інститутка” можуть бути ілюстраціями ці художні полотна?
Діалог із науковцем
Микола Зеров
МАРКО ВОВЧОК. ТВОРЧІСТЬ
З погляду на матеріал, взятий до оброблення, оповідання Вовчкові можна розбити на три групи: а) оповідання побутові з певною публіцистичною тенденцією, б) оповідання побутові з наголосом на психології дійових осіб; в) оповідання на народнопоетичній основі. Авторка в них близько тримається історично-етнографічного матеріалу, добачаючи свою задачу в закруглюванні народного переказу та психологічному мотивуванні його подробиць. Шевченко вважав ці оповідання найвластивішими художній манері Вовчка. На думку істориків українського письменства, вони “належать до найкращих з художнього погляду” (О. Дорошкевич). Одні з них насичені фантастикою (“Чари”), інші торкаються недавнього минулого (“Кармелюк”). Своєю “Інституткою” Марко Вовчок не стільки прагне подати типові явища минулого в їхній історичній зумовленості та генезі, скільки викликати співчуття до споневірених.
З формального боку писання Марка Вовчка становлять собою на перших порах щось подібне до етнографічного запису з народних уст. Пізніше Марко Вовчок дає складніше художнє плетиво, але оповідання веде по-давньому від першої особи, зберігає, як і раніше, форму розповіді від першої особи; її портрети зроблені умовно, засобами народнопоетичного вислову.
1. На які три групи Микола Зеров поділяє твори Марка Вовчка?
2. З якими висновками літературознавця ви погоджуєтеся, а з якими – ні?
3. Чому М. Зеров уважав, що твори Марка Вовчка нагадують етнографічні записи?
Олександр Білецький
УКРАЇНСЬКА ПРОЗА ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ XIX СТОЛІТТЯ
Ознайомившись з першими оповіданнями Марка Вовчка і осмисливши їх по-своєму, Куліш негайно вирішив узяти дебютантку під своє покровительство і зробити її своїм послідовником. Характерним у цьому відношенні є його відгук у приватному листі (1857), де Куліш висловлює захоплення етнографізмом оповідань, артистичним умінням письменниці втілюватися в образи молодиць, бабусь тощо. В цьому Куліш вбачає основу, “золоте дно” для майбутніх малоросійських письменників.
Як бачите, головної суті оповідань Марка Вовчка, їх громадського звучання Куліш не помітив. Він говорить “про співчуття”, а оповідання були протестом… Але М. О. Маркович не збиралась стати ученицею Куліша. Для неї авторитетом був і залишався Т. Г. Шевченко. А Шевченко, в свою чергу, протестував: “Нащо вона дає свій рукопис для виправлення Кулішу? Він все це опрозує”.
Реакційна критика дорікала Марку Вовчку за однобічне зображення поміщиків, про яких вона писала буцімто виключно чорними фарбами. Безпідставність такого докору очевидна: розповідь іде від потерпілих осіб, тому було б неприродно, коли б ці оповідачі “об’єктивно” ставились до своїх катів. Більше того, цей докір – несправедливий. Письменниця зовсім не мала наміру доводити, що всі пани – звірі, її завданням було показати, що рабство розбещує і раба, і пана. В одних забуваються почуття людської гідності, в інших почуття людського милосердя.
1. Порівняйте оцінку творчості Марка Вовчка Миколи Зерова та Олександра Білецького. Хто з них, на вашу думку, об’єктивніший?
2. Як саме О. Білецький розкриває відмінності в поглядах П. Куліша й Т. Шевченка на творчість Марка Вовчка?
3. Чи має рацію літературознавець у тому, що Марко Вовчок не збиралася всіх кріпаків показувати жертвами, а панів – звірами?
(2 votes, average: 4.00 out of 5)