Види розвитку психіки
Існує два види розвитку психіки – філіпченкове і онтогенетичне, між якими є відоме схожість. У зв’язку з вивченням закономірностей, що визначають динаміку розвитку психіки в онтогенезі, особливої??актуальності набуває питання про роль спадковості і середовища в цьому процесі, співвідношенні росту і розвитку. Якщо зростання пов’язане переважно з кількісними змінами, зі збільшенням, наприклад, маси тіла або клітин головного мозку, то розвиток увазі і якісні перетворення, зміни в світовідчутті, розумінні себе і оточуючих. Необхідно відзначити і той факт, що в психології поділ росту і розвитку особливо складно, так як становлення психічної сфери, про що докладно йшлося в попередньому розділі, тісно пов’язане з ростом матеріального субстрату психіки.
Важливим для психології є і питання про межі та особливості динаміки процесу розвитку психіки, про те, чи є він преформовані або непреформірованним. Преформованими розвиток має межу, закладений спочатку в розвивається систему. Наприклад, будь-який квітка, як би він не змінювався, розпустивши або увядая, залишається трояндою або фіалкою, не перетворюючись на конвалія або ромашку. Його розвиток преформованими та обмежено структурою того насіння, якого виростає конкретний квітка. Але обмежена чи розвиток психіки? Певною мірою психологи схильні були позитивно відповісти на це питання, тому що існують, наприклад, обмеження, пов’язані з тривалістю життя людини, її вродженими здібностями, межами його відчуттів і т. д. У той же час багато дані показують, що розвиток, пізнання, вдосконалення волі, особистості людини не мають меж.
Якщо спочатку йшлося про переважне домінуванні біологічного фактора, а саме розвиток психіки розумілося як дозрівання вроджених якостей, то вже в роботах вчених XIX в. з’являється інший підхід до розуміння процесу генезису психіки. Говорячи про саморозвиток психіки, вчені підкреслювали, що це саморозгортання даних від народження якостей, яке залежить від навколишнього середовища, направляючої протягом цього процесу. Тому часткове обмеження рівня розвитку психіки пов’язано з впливом навколишнього світу, з тим запасом значень, які отримує дитина. Адже саме на їх основі виробляються особистісні смисли; на наявний рівень знань спираються і відкриття нових законів і понять. Недарма відомий вчений Д. М. Болдуін наполягав на тому, що визначення обдарованості (і, тим більше, геніальності) змінюється в залежності від часу, так як геній і суспільство повинні бути єдині в розумінні придатності та правильності нових думок, їх відповідності суспільним цінностям.
Ще одним важливим аспектом у питанні про види розвитку психіки в онтогенезі є співвіднесення якісних і кількісних параметрів цих процесів, аналіз можливостей революційного та еволюційного шляхів становлення психічного. Частково з цим зв’язувався і питання про темп розвитку і можливості його зміни.
Спочатку, виходячи з теорії Дарвіна, психологи, як говорилося вище, вважали, що розгортання психіки відбувається поступово, еволюційно. При цьому існує спадкоємність при переході від стадії до стадії, а темп розвитку строго фіксований, хоча частково і може прискорюватися або сповільнюватися залежно від умов. Роботи відомого німецького психолога В. Штерна, зокрема його ідея про те, що темп розвитку психіки індивідуальний і характеризує особливості даної людини, кілька похитнув цей погляд. Однак природничо-наукові постулати, що довели зв’язок психічного з нервовою системою, не давали можливості піддати сумніву поступальний характер розвитку психіки, пов’язаний з поступовим дозріванням нервової системи та її вдосконаленням. Так, наприклад, П. П. Блонський, що зв’язував розвиток психіки із зростанням і дозріванням, доводив неможливість прискорення його темпу, так як темп розумового розвитку, на його думку, пропорційний темпу соматичного розвитку, який не може бути прискорений.
Проте роботи генетиків, рефлексологів, психіатрів, психоаналітиків показали, що нервова система людини є продуктом його соціального розвитку. Це доводили і експерименти біхевіористів, що продемонстрували гнучкість і пластичність психіки при формуванні та переформування поведінкових актів, так само як і роботи Павлова, Бехтерева та інших вчених, які встановлювали досить складні умовні рефлекси у маленьких дітей і тварин. Таким чином, було доведено, що при цілеспрямованій і чіткій організації середовища можливо добитися швидких змін у психіці дитини і істотно прискорити темп його психічного розвитку, наприклад при навчанні певним знанням і вмінням. Це привело деяких учених до думки про те, що можливі не тільки еволюційні, але й революційні, стрибкоподібні періоди в розвитку психіки, при яких відбувається різкий перехід накопичених кількісних змін у якісні. Наприклад, дослідження підліткового періоду привели російського психолога А. Б. Залкинда до думки про його кризовому характері, що забезпечує різкий перехід на нову стадію. При цьому він підкреслював, що такий якісний стрибок визначається трьома процесами – стабілізаційними, які закріплюють колишні придбання дітей, власне кризовими, які пов’язані з різкими змінами в психіці дитини, і що з’являються в цей період новими елементами, характерними вже для дорослих людей.
Однак сам шлях розвитку психіки все ж характеризувався більшістю психологів як переважно еволюційний, а можливість повністю змінити його спрямованість і індивідуальні особливості була поступово відкинута. Дослідження ж етапів розвитку психіки в онтогенезі дало можливість зрозуміти, як поєднуються литические (еволюційні) та критичні (революційні) періоди в процесі становлення психіки, що отримало відображення в періодизації Л. С. Виготського.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)