Дивергентність філософського розвитку
Різноманітність філософських вчень, окремих положень веде до принципових розбіжностей, тобто до тенденції теоретичного розвитку ідеї в різних, іноді взаємовиключних напрямках. Такий процес називається дивергенцією (розбіжністю ознак). В процесі розбіжності відмінності в межах початкової спільності поглядів стають переважаючими і переростають в протилежні філософські погляди.
Дивергентність як закономірність розвитку історії філософії виступає складовою частиною і самого процесу філософствування. Філософія стає специфічною формою духовної діяльності людини, коли з її об’єктивного предмета вичленюється для розгляду предмет роздумів, а потім і подальше дослідження проблеми суб’єкт-об’єктних відносин. Вирішення питання суб’єкт-об’єктних відносин передбачає два шляхи просування думки: онтологічний (по первинності і вторинності контрагентів відносин) і епістемологічний (по пізнаваності і непізнаваності суб’єктом об’єкта). Двоїстість вирішення питання суб’єкт-об’єктних відносин і викликає дивергентність, тобто розбіжність філософського розвитку в межах межах проблем онтології, епістемології і методології. Проблема суб’єкт-об’єктних відносин в історії філософії стала вирішуватися переважно двома протилежними способами.
Уже в античну епоху розвитку філософії в онтології чітко простежуються тенденції матеріалізму і ідеалізму, в епістемології – концепції пізнання і непізнаності суб’єктом об’єкта. У рішенні проблеми розвитку розбіжність набуло форму дискусії між діалектикою і метафізикою. Дивергентность, т. Е. Розбіжність розвитку, властива не тільки філософії, але проявляється і в творчості філософів.
Вчення Рене Декарта – безпосередньо теоретичне джерело трьох істотно відмінних один від одного течій. Голландський лікар і філософ Генріх Леруа відкинув картезианскую метафізику і дуалістичну концепцію людини. Окказіоналісти Арнольд Гейлінкс і Нікколо Мальбрант сформували ідеалістичний аспект філософської системи Рене Декарта.
Пантеїстичний матеріалізм нідерландського філософа Бенедикта Спінози являє собою спробу моністичної переробки метафізики і фізики знаменитого Картезіуса. Дивергенція передбачає заперечення одного з принципів попереднього навчання, перехід до нового принципу. Дивергенція філософських вчень – складний, суперечливий і багатовимірний процес, зміст якого не вичерпується різними типами ідей. За змістом дивергенція – результат взаємодії навчань, що розвиваються паралельно і відносно незалежних, які часто формуються в одних історичних умовах, але по-різному висловлюють потреби і запити епохи. Так, раціоналізм і емпіризм – протилежні епістемологічні устремління, які тільки частково виключають один одного. У деяких аспектах раціоналізм і емпіризм дотримуються загальних ідей, доповнюють один одного, в результаті дивергенція, тобто розбіжність, не виключає конвергенції, тобто єдності. В сучасних умовах емпірісти вважають Розум вищою інстанцією епістемологічної діяльності. Англійський філософ і психолог Джон Локк значну роль в епістемології відводив інтелектуальної інтуїції, ставив її ще вище дискурсивного мислення, солідаризуючись тим самим з картезіанським розумінням деяких аспектів гносеології, зокрема Істини. Дивергенція філософських вчення стає складним, діалектичним процесом розвитку понять, проблем, категорій філософії, які відображають її суть.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)