Home ⇒ 👍Менеджмент ⇒ Теорія лідерських якостей

Теорія лідерських якостей

Теорія лідерських якостей відображає в собі ранні підходи до пояснення та вивчення лідерства. Перші дослідники робили спроби виявити якості, які відрізняють великих історичних особистостей від мас. Дослідники вважали, що лідер має якийсь унікальний набір не змінних в часі, стійких якостей. Виходячи з чого, вченими здійснювалися спроби виявити лідерські якості, навчитися їх вимірювати і використовувати для виявлення лідера. Даний підхід був заснований на вірі в те, що лідерами не стають, а народжуються.

Якості, що найчастіше зустрічаються у лідерів

Вивчення в подальшому призвело до виділення таких груп лідерських якостей, як: фізіологічні, психологічні, інтелектуальні та особистісні.

Якості, що найчастіше зустрічаються у лідерів

До фізіологічних відносяться вага, зріст, статура, зовнішній вигляд, енергійність рухів людини. Звичайно, в деякій мірі зв’язок між наявністю цих якостей та лідерством може існувати. Однак, якщо людина фізично вище та крупніше, ніж середня людина в деякій групі, це ще не дає йому ніякого права бути лідером в ній.

Психологічні або емоційні якості на практиці виявляються головним чином через характер людини. Вони мають і спадкоємні, і виховні засади. Вроджені задатки є першоосновою психічних якостей, які можуть мати двоїстий характер:

Психічні якості, що не піддаються або слабко піддаються корекції (схильність до ризику, прагнення до лідерства, властивості темпераменту); Психічні якості, які можуть піддаватися удосконалення (рівень інтелекту, пам’ять…).

Під впливом досвіду вдосконалюються і психологічні якості, який людина набуває в процесі свого життя.

Дослідження розумових і інтелектуальних якостей в їх зв’язків з лідерством проводилось безліччю вчених, і їх результати один з одним збігаються в тому, що рівень таких якостей у лідера вище, ніж у нелідеров. Базовими інтелектуальними здібностями для лідерів повинні бути: прагнення постійно самовдосконалюватися, наявність схильності до сприйняття нових ідей, панорамності мислення і професійна компетентність, здатність до самоаналізу.

Ділові якості носять в основному характер набутих (розвинених) навичок та вмінь у лідера у виконанні своїх функцій. Сюди також можна віднести діловитість, підприємливість, стабільне прояв ініціативи, вміння приймати нестандартні рішення.

Теорія великих людей

Нижче наведені деякі співвідношення, виявлені дослідниками між деякими особистісними характеристиками і лідерством.

Лідер зазвичай володіє трохи більше високим інтелектом, чому його послідовники. Претендентові на позицію лідера не можна ні в якому разі відриватися від середніх інтелектуальних рівнів послідовників його. Як правило, надто розумний лідер натовпом неминуче відторгається як “далекий від народу”.

Мотивація влади. Більшість лідерів рухоме найсильнішим бажанням влади. У них підвищена концентрованість на власній персоні, турботи про престижність, честолюбство, вони енергійні. Такий лідер зазвичай краще соціально підготовлений, проявляє велику гнучкість і адаптаційну здатність. Здатність до інтриг і владолюбство допомагають таким лідерам залишатися “на плаву” тривалий час. Але для них явно існує проблема ефективності.

Дослідження історичних архівів показало, що в числі близько 600 відомих монархів найбільш популярними були або дуже високоморальних, або ж виключно аморальні особи. Звідси можна зробити висновок про те, що існує два шляхи до популярності: треба або бути зразком чесноти і моралі або володіти безпринципністю.

Американським психологом Сімонтон зібрано інформація, стосовно майже ста особистісних властивостей всіх американських президентів. Сюди включені характеристики сімей, в яких вони виросли, їх освіту, колишні заняття і безпосередньо риси особистості. При цьому тільки три з розглянутих змінних: зростання, розміри сім’ї і кількість книг, опублікованих до моменту приходу на посаду президентом, – мають взаємозалежність з ефективністю президентської діяльності на своїй посаді, яка встановлюється за оцінками істориків. Симонтон визначив, що президенти США, які виросли в невеликій сім’ї, частіше в історії залишалися великими політичними діячами. Наприклад, Ф. Рузвельт, якого багато істориків вважають одним з найвидатніших президентів, був в родині єдиною дитиною. Інші 97 характеристик, включаючи особистісні риси, згідно з результатами проведеного дослідження ніяк взагалі не пов’язані з ефективністю людини в якості лідера.

Існує незначна позитивна залежність між імовірністю становлення людини лідером групи і його зростанням. Так, майже всі проведені в США вибори вигравав вищий кандидат, виняток становлять лише два випадки: перемога Р. Ніксона над Д. Макговерн в 1972 р і перемога Дж. Картера над Дж. Фордом в 1976 г. При цьому високі президенти частіше стають помітною історичний фігурою. Можна сказати, що у високого людини трохи більше шансів стати лідером. Але не слід забувати і того, що найбільшими лідерами також були Гітлер Наполеон, Сталін, Ленін і багато інших, які високим зростом не могли похвалитися.

Як це не дивно, не існує численних свідчень того, що такі риси, як сміливість, харизма, бажання домінувати і впевненість в собі – показники ефективності діяльності тієї чи іншої людини як лідера.

Отже, в цілому досить складно передбачити, наскільки хороший в якості лідера буде та чи інша людина, лише на підставі його особистісних характеристик. Тому дослідники згодом почали більше схиляться до думки, що одні лише риси особистості розглядати недостатньо. Важливо враховувати і ситуацію, в якій дані риси проявляються. Однак це не означає, що властивості особистості не впливають взагалі на шанси стати лідером. Потрібно просто розглядати в сукупності особистість людини і характер ситуації, в якій він грає лідерську роль. Відповідно до цієї точки зору, для того щоб бути ефективним лідером, “великою людиною” не потрібно бути. Швидше, треба у відповідний час бути придатним людиною в потрібному місці.

Недоліки теорії лідерських якостей

Теорія лідерських якостей має ряд недоліків. Так, перелік потенційно істотних лідерських якостей виявився практично нескінченним. З цієї причини створити “єдиний вірний” образ лідера стало неможливим.

Таким чином, описаний підхід, який вивчає лідерські якості, досить цікавий, але на жаль, він не приносить користі на практиці. Безперечною його заслугою стало те, що послужив поштовхом до розвитку інших концепцій лідерства.