Тоталітаризм: теорія і практика

Поняття “тоталітаризм” вперше з’явилося в західній соціології та політології, першими його вживали на початку 20-х років минулого сторіччя ліберали Д. Амендола і П. Габеті для засудження антидемократичних чорт фашистського політичного режиму, пізніше поняття було застосоване по відношення до нацистського режиму Гітлера в Німеччини. І в силу такого походження воно з самого початку знайшло негативно-судиш характер, ставши позначенням вкрай недемократичних політичних режимів.

Одна з ключових проблем, встає перед дослідниками недемократичних політичних режимів, – з’ясування громадських коріння або першопричин виникнення тоталітарних порядків в самих, здавалося б, неоднакових умовах: в Італії 20-х років, у Німеччині 30-х і в Радянському Союзі післяжовтневого сталінського періоду. При всіх спробах західній політології відповісти на це питання, за певних цікавих здогадах і висловлюваних авторами цінних думках це питання і сьогодні в цій політології не є вирішеним.

У Італії 20-х, Німеччини 30-х і СРСР сталінських років було щось повторюється і досить істотне, що і стало першопричиною затвердження тоталітаризму. Тоталітаризм стає можливим і дійсним в тих умовах і країнах, які в ході свого розвитку з тих чи інших причин об’єктивно опиняються перед винятковими екстремальними задачами, для вирішення яких необхідна надзвичайна мобілізація енергії, зусиль всього населення. І громадяни, розуміючи ситуацію, ідуть за “рятівниками” нації, вождями народу.

Якраз з цими першопричинами пов’язані і деякі загальні, основоположні риси тоталітаризму, і насамперед поширення в таких країнах не просто загальною, а обов’язково месіанської моноідеології – соціальної або національної, утвердження авторитету відстоює її єдиною партії і поява харизматичних особистостей – батьків нації, її ” великих вождів “. Якщо в Італії та Німеччині такий месіанської моноідеології була націонал-фашистська ідеологія, то в СРСР – месіанський більшовизм.

З приходом до влади тоталітарних сил стають реальністю ще три риси: створюється і пускається в хід державна машина примусу, розв’язуються масові репресії, терор, переслідування інакомислення.

У радянський період насильство займало, що очевидно, не зовсім звичайне місце в суспільстві і свідомості людей. Можна виділити дві основні його форми По-перше, масові ув’язнення людей, в значній частині випадків переростають у винищення, депортацію, геноцид. По-друге, конфіскація майна у всіх формах, що охопила більшість громадян.

Масштаби, періодичність і тривалість подібної практики свідчили про особливу, яка сприяла їй духовній атмосфері, що сприяє її певної моральної легалізації та участі в ній всього суспільства. Наприклад, зафіксовані випадки, коли селяни, тільки що постраждалі від продзагонів, приєднувалися до них з доброї волі і йшли розправлятися з сусідньої селом.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)

Тоталітаризм: теорія і практика