Судова практика і законодавство про цивільне судочинство

Для розуміння співвідношення судової практики та процесуального законодавства, необхідно розглянути поняття судової практики.

Судова практика – це діяльність судів, пов’язана із застосуванням законодавства при розгляді та вирішенні цивільних, адміністративних, кримінальних та інших судових справ в рамках законодавства про цивільне судочинство.

Вона відображає досвід індивідуально-правової діяльності судів, в тому числі узагальнень і аналізу даної діяльності, а також рішень різних судових інстанцій.

В юриспруденції прийнято виділяти три види судової практики:

– практика, яка представляє собою досвід застосування законодавства судами першої та другого рівня, відбитий в їх рішеннях стосовно деяких справ і рішеннях світових суддів;

– рішення вищих судових органів по конкретних справах, які пов’язані з тлумаченням або застосуванням права в разі, коли в правозастосовчій практиці немає однозначного розуміння правових норм і законодавства;

– практика застосування законодавства, відображена в особливих актах центральних судових органів, в яких подібна практика узагальнено виражена у формі розпоряджень нижчестоящим судам.

Практику рішень вищих судових органів по конкретних справах часто називають прецедентної.

Судовий прецедент – це явище, яке не характерно для вітчизняної правової системи як в її історичному розвитку, так і в сучасному стані.

Наприклад, один з перших російських вчених-процесуалістів професор Малишев, розмірковуючи про нормах цивільного судочинства, відзначав що, особливе значення мають судові рішення. Для справ, за якими вони були прийняті, остаточні судові рішення мають силу закону. Однак щодо інших справ, які можуть бути дуже схожими за своїм змістом, прийняті судові рішення не можуть бути визнання документів законом загальними і відповідно обов’язковими.

Таким чином, судову практику слід визначити як елемент правової системи, який бере участь в правовому регламентування. Вона відноситься до застосування права, а не до правотворчості.

В рамках діяльності судових органів формуються загальні правові положення, які відображаються в особливих актах – постановах вищих судових інстанцій.

Зазначені положення дозволяють конкретизувати норми діючого законодавства, так як при всій самостійності судової діяльності, вона наділена характером застосування права і побудована згідно з чинним законодавством.

У зв’язку з цим зазначену діяльність відносять до тлумачення права, тобто до правозастосовчої конкретизації, але не до джерела права.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)

Судова практика і законодавство про цивільне судочинство