Становлення теорії держави і права як самостійної науки
Розглянемо процес становлення теорії держави і права як самостійної науки.
В нашій державі правознавство в університетах початок своє становлення з кафедри законодавства – “кафедри права Російської Імперії”. За університетському статутом 1804 року на даній кафедрі вивчали курс “Енциклопедія, або Загальна огляд системи законознавства, російські державні закони, тобто закони основні, закони про стани і державні установи”. Зазначеним курсом покривалося вивчення переважної частини законодавства держави, і викладання його базувалося на освоєнні законодавчого матеріалу і практичному його застосуванні.
Хоча перші російські професори юриспруденції (Горюшкін, Куніцин, Цвєтаєв) і намагалися подолати практико-догматичний підхід до вивчення права, узагальнення на рівні з правових теоретичного знання вони не отримали. Це стримувало становлення теорії держави і права як самостійної науки.
Загальна постановка юридичної освіти в нашій країні, а також проявлялися недоліки лише в невеликому ступені систематизованого російського законодавства не надавали достатньої матеріалу для становлення наукового підходу у вивченні теорії вітчизняного права і теорії держави. Юридична наука і література по ній в державі були практично позбавлені теорій, досліджень і праць професіоналів.
Очевидним недоліком російського законодавства того часу була його роз’єднаність і неоднорідність. Кількість систематизованих нормативних актів було невеликим, а сукупну масу законодавства держави становили укази, накази і постанови, що видаються спеціально для кожного окремого випадку. Тексти окремих актів суперечили один одному.
Робота по систематизації, співставлення і впорядкування величезної маси законодавчих актів держави, була успішно завершена під керівництвом М. М. Сперанського. Стало зрозуміло наскільки проблема підготовки грамотних фахівців, юристів і законоведов необхідна для Росії. Сперанський був ініціатором напрямки російських студентів для проходження навчання за кордоном, що в кінцевому рахунку сприяло становленню теорії держави і права як самостійної науки.
Німецька общетеоретическая юридична наука тоді була відома в усьому світі. Найбільш успішні студенти Московського і Петербурзького університетів направлялися в Берлін для отримання повної юридичної освіти і вивчення теорії права в Європі. Вже до другої половини 30-х рр. XIX століття російська правова наука мала власну школу вчених, які заклали фундаментальні засади вітчизняної теоретичної правової науки.
Калмиков, Неволін, Редкин, Станіславський увійшли в історію вітчизняного правознавства як одні з перших російських професорів, які викладання практичної юриспруденції і прикладних юридичних наук поєднували з вивченням теоретичного правової науки.
Університетським статутом 1835 році передбачалася створення в російських університетах вже восьми кафедр. У них вивчали вітчизняне законодавство, в числі яких була нова наука – енциклопедія законознавства. Енциклопедія законознавства служила тією частиною правової теорії, яка вивчала основні поняття права і забезпечувала їх подання у взаємопов’язаному вигляді.
В державі в процесі подальшого збільшення числа кафедр і розширенні кола викладаються в університетах юридичних дисциплін з 1863 року були введені курси “Енциклопедія юридичних і політичних наук” (інакше – енциклопедії права) і “Історія філософії права”.
Основною метою правової енциклопедії було системне уявлення правничої науки, загальний огляд системи державного законодавства і стану законознавства, розгляд основних теорій. Енциклопедія права повинна була забезпечити своєрідний набір необхідних знань, основних відомостей про діючих правових системах, навичок юридичного мислення.
У дореволюційній Росії підготовкою юридичних кадрів займалися юридичні факультети університетів. Імператорська училище правознавства, яке готувало “освічених діячів для державної служби”, і Демидівський ліцей після перетворення його в юридичний були прирівняні до юридичних факультетах університетів, але в них діяли особливі правила підготовки юристів.
Обмеження щодо інших навчальних закладів в нашій державі пояснювалися тим, що підготовку юристів-практиків могли забезпечити тільки університети. Університет – це не тільки і не стільки професійна школа. Спеціальна підготовка юристів в університетах держави спиралася переважно на наукову підготовку.
Навчання на юридичному факультеті було направлено на загальне наукову освіту поряд зі спеціальної наукової підготовкою, становлення грамотного фахівця з широким кругозором. Передбачалося, що майбутній юрист повинен володіти науковими знаннями не тільки у галузі права; він повинен бути людиною освіченою і всебічно розвиненим, мати хорошу гуманітарну наукову підготовку.
Для полегшення сприйняття студентами-юристами університетських знань, пропонувалося ввести в якості початкового ( “елементарного”) курсу “Введення в право”.
Сенс викладання зазначеного курсу полягав у передачі студентам в стислому загальнодоступному вигляді основних юридичних понять і теорій без науково-теоретичного догматизму і без огляду окремих галузей правознавства в їх взаємозв’язку.
Енциклопедія права вважається попередницею сучасної науки загальної теорії держави і права.
Одні дослідники розглядали енциклопедію права як вступний курс у вивчення теорії, який призначений виключно для педагогічних цілей підготовки студентів до вивчення юридичних наук. Інші дослідники надмірно розширювали її розуміння до з’ясування значення філософської науки взагалі і встановлення впливу філософсько-правових вчень на формування науки права. Прихильники визнання за енциклопедією права значення самостійної науки бачили її головне призначення в системному поданні загальної суми знань правознавства у вигляді основних понять і теорій, які здатні в подальшому служити основою для придбання наступних правових знань.
Значення енциклопедії права (або загальної теорії права) як науки і введення її як навчальної дисципліни при професійній підготовці юристів пов’язано з розвитком людських знань, їх спеціалізацією і необхідністю їх подальшого осмислення в комплексі.
Спочатку вивчення права відбувалося в міру накопичення певної суми знань по окремим галузям права. В подальшому наука права (правознавство) стала настільки розгалуженої, а її галузеві відгалуження настільки спеціалізованими, що потреба в об’єднанні подібної величезної маси спеціальних правових знань сприяла народженню загальної теоретичної науки права. Вона поєднала масу спеціальних правових знань в цілісну субстанцію.
Такий синтезує правові знання про юридичних явищах і процесах стала енциклопедія права. Основне завдання даної науки є визначення загальної системи знань юридичних наук і системи права як соціального явища.
Таким чином, становлення теорії держави і права як самостійної науки пройшло тривалий і складний період.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)